2-1/16991-2007 Про визнання права власності на об'єкти нерухомого майна - 06.11.2008 Прийняття

У листопаді 2007 року Відкрите акціонерне товариство "Сімферопольський ремонтно-механічний завод" звернулося до Господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до Кримського республіканського підприємства "Сімферопольське міжміське бюро реєстрації і технічної інвентаризації", Фонду майна Автономної Республіки Крим, Сімферопольської міської ради про визнання права власності на об'єкти нерухомого майна під літерами "У" –вбиральня, "Щ" –КПП, "Ю" –склад, "Ы" –сарай, "Э" - навіс, "Я" –сарай, які розташовані за адресою: м. Сімферополь, вул. Самохвалова, 10.

Рішенням Господарського суду Автономної Республіки Крим від 26 лютого 2008 року (суддя Ковтун Л.О.) позовні вимоги задоволено. В основу прийнятого рішення, суд першої інстанції поклав рішення Господарського суду АР Крим від 21.08.06 у справі № 2-29/11987-2006, яке набрало законної сили, яким встановлено факт передачі у власність ВАТ "Сімферопольський ремонтно-механічний завод" майно цілісного майнового комплексу, що знаходиться за адресою: м. Сімферополь, вул. Самохвалова, 10.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 02 червня 2008 року (колегією суддів у складі: Черткової І.В. –головуючого, Гоголя Ю.М., Волкова К.В.) апеляційну скаргу Фонду майна Автономної Республіки Крим задоволено, рішення Господарського суду АР Крим від 26.02.08 скасовано, прийнято нове рішення, яким відмовлено в задоволенні позову. Постанова вмотивована посиланнями на статтю 345 ЦК України і статтю 1 Закону України "Про приватизацію державного майна". Суд дійшов висновку, що спірні об'єкти є окремими об'єктами нерухомості, знаходяться на балансі ВАТ "Сімферопольський ремонтно-механічний завод", при цьому не увійшли до статутного фонду останнього, що свідчить про відсутність правових підстав для переходу до позивача повноважень власника на вказані об'єкти.

Не погоджуючись з прийнятою судом апеляційної інстанції постановою у даній справі, ВАТ "Сімферопольський ремонтно-механічний завод" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити без змін. Касаційна скарга вмотивована доводами щодо порушення судом апеляційної інстанції приписів статей 344, 345 ЦК України, статті 1 Закону України "Про приватизацію державного майна", статті 12 закону України "Про господарські товариства". Скаржник вважає, що заявлені ним вимоги є правомірними, враховуючи те, що спірні об'єкти є складовими частинами цілісного майнового комплексу, що перейшов до позивача на праві власності на підставі акту приймання-передачі від 04.02.99 та доповнення до нього. Крім того, доводи скаржника вмотивовані посиланнями на рішення Господарського суду АР Крим від 21.08.06 у справі № 2-29/11987-2006, яке набрало законної сили, яким встановлено факт передачі у власність ВАТ "Сімферопольський ремонтно-механічний завод" майно цілісного майнового комплексу, що знаходиться за адресою: м. Сімферополь, вул. Самохвалова, 10 і на статтю 35 ГПК України.

Заслухавши суддю - доповідача Швеця В.О., представників сторін, перевіривши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, дослідивши матеріали справи і доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, Відкрите акціонерне товариство "Сімферопольський ремонтно-механічний завод" створено на підставі наказу Фонду майна Автономної Республіки Крим № 2192 від 28.12.96 (а. с. 12) шляхом перетворення державного підприємства "Сімферопольський ремонтно-механічний завод". На підставі акту приймання-передачі від 04.02.99 (а. с. 13), складеного станом на 01.10.98 відповідно до акту оцінки, затвердженого наказом Фонду майна Автономної Республіки Крим від 29.11.96, у власність відкритого акціонерного товариства "Сімферопольський ремонтно-механічний завод" переданий єдиний майновий комплекс, що знаходиться за адресою: Автономна Республіка Крим, місто Сімферополь, пр. Перемоги, 4.

Предметом заявленого позову ВАТ "Сімферопольський ремонтно-механічний завод" позову є вимога про визнання права власності на об’єкти нерухомого майна під літерами: "У" - убиральня, "Щ" - КПП, "Ю" - склад, "Ы" - сарай, "Э" - навіс, "Я" - сарай, на підставі того, що останні під час приватизації не перейшли за актом приймання-передачі від 04.02.99 у власність позивача як самостійні об’єкти, проте були складовою частиною цеху № 1, який було передано згідно з зазначеним актом приймання-передачі.

Відповідно до статті 345 Цивільного кодексу України фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в державній власності. Приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про приватизацію державного майна" приватизація державного майна - це відчуження майна, що перебуває у державній власності, і майна, що належить Автономній Республіці Крим, на користь фізичних та юридичних осіб, які можуть бути покупцями відповідно до цього Закону, з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів на структурну перебудову економіки України.

Апеляційний суд встановив, що об’єкти нерухомого майна під літерами: "У" - убиральня, "Щ" - КПП, "Ю" - склад, "Ы" - сарай, "Э" - навіс, "Я" - сарай, виявлені під час інвентаризації, є окремими об’єктами нерухомості, які фактично знаходяться на земельній ділянці ВАТ "Сімферопольський ремонтно-механічний завод", перебувають на його балансі, та при цьому не увійшли до статутного фонду позивача, у зв'язку з чим відсутні правові підстави для переходу до ВАТ "Сімферопольський ремонтно-механічний завод" майнових прав на спірні об’єкти нерухомого майна. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання права власності за позивачем на спірні об'єкти, суд апеляційної інстанції виходив з недоведеності позивачем факту передачі йому зазначених об’єктів нерухомого майна за актом приймання-передачі від 04.02.99 та доповненням до нього (а. с. 136), в той же час подані позивачем докази в підтвердження своїх доводів свідчать лише про передачу у власність ВАТ "Сімферопольський ремонтно-механічний завод" споруди цеху № 1 без додаткових об’єктів. Інших доказів, які б свідчили про передачу позивачу спірних об'єктів в матеріалах справи відсутні.

Касаційна інстанція повністю погоджується з висновками суду апеляційної інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права. Позов про визнання права власності є речово-правовим, вимоги котрого звернені до суду який повинен підтвердити наявність у позивача права власності на спірне майно. Об’єктом цього позову є усунення невизначеності відносин права власності позивача щодо індивідуально визначеного майна. Підставою ж позову, є обставини, що підтверджують право власності позивача на майно. Умовами задоволення позову про визнання права власності на майно є наявність у позивача доказів на підтвердження в судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві власності. Такими доказами можуть бути правовстановлюючі документи, а також будь-які інші докази, що підтверджують приналежність позивачу спірного майна. Положеннями статті 328 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності набувається на підставах, які не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до статті 345 Цивільного кодексу України однією з підстав набуття права власності є приватизація державного майна та майна, що є в комунальній власності.

Статтею 1 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" визначено, що приватизацією майна державних підприємств України є відчуження майна, що перебуває у загальнодержавній, республіканській (Республіки Крим) і комунальній власності, на користь фізичних та недержавних юридичних осіб". Таким чином, як випливає із приписів даної правової норми, приватизація це відчуження майна що перебуває, зокрема, в державній власності на користь фізичних та недержавних юридичних осіб.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що спірні об'єкти не ввійшли до складу проінвентаризованого в процесі приватизації майна, що підтверджується актом приймання-передачі майна від 04.02.99, інвентарним описом основних засобів. Отже, дані об’єкти нерухомості не були передані Фондом майна Автономної Республіки Крим позивачеві в процесі приватизації. Відтак, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком апеляційного суду стосовно того, що позивач не набув права власності на об’єкти нерухомого майна під літерами: "У" - убиральня, "Щ" - КПП, "Ю" - склад, "Ы" - сарай, "Э" - навіс, "Я" - сарай у зв’язку з приватизацією останнім державного майна.

Викладене свідчить про те, що приймаючи оскаржувану постанову, апеляційний суд дав вірну юридичну оцінку обставинам справи та правильно застосував норми матеріального та процесуального права.

Заперечення скаржника щодо неправильного застосування апеляційним судом норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження, суперечать матеріалам справи та зводяться до переоцінки доказів, що відповідно статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України не входить до компетенції касаційної інстанції, у зв’язку з чим підстави для зміни чи скасування постанови апеляційної інстанції відсутні.