Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Відкрите акціонерне товариство "Донецьке обласне підприємство автобусних станцій" звернулося до господарського суду Донецької області з позовом про стягнення з Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 безпідставно отриманих грошових коштів в сумі 124487,40грн, з посиланням на зайве перерахування відповідачу (який не є платником податку на додану вартість) суми податку на додану вартість, що знаходилась у складі вартості квитка на перевезення пасажирів та підлягала сплаті і фактично була сплачена до бюджету позивачем. Як на правову підставу позову товариство посилалося на статті 530, 1212 Цивільного кодексу України, статті 7, 10 Закону України "Про податок на додану вартість".

Доповідач Гоголь Т.Г.

Господарський суд Донецької області рішенням від 01.04.2008 року (суддя Мартюхіна Н.О.) позов задовольнив, стягнув з Суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_1 на користь Відкритого акціонерного товариства "Донецьке обласне підприємство автобусних станцій " безпідставно отриману суму в розмірі 124487,4грн. Судові витрати суд поклав на відповідача. Рішення суду мотивоване тим, що сума податку на додану вартість була сплачена до бюджету позивачем, який є платником цього податку. Фактичне перерахування суми відповідачу здійснювалась за рахунок власних коштів позивача. Тобто позивач за рахунок власних коштів здійснював виплати відповідачу, на отримання яких останній не мав законних підстав .

Донецький апеляційний господарський суд постановою від 21.05.2008 року ( судді Запорощенко М.Д., Волкова Р.В., Старовойтова Г.Я.) рішення господарського суду Донецької області від 01.04.2008 року залишив без змін з тих самих підстав.

Суб'єкт підприємницької діяльності ОСОБА_1 звернувся з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій поросить рішення господарського суду Донецької області від 01.04.2008 року та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 21.05.2008 року скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити Відкритому акціонерному товариству "Донецьке обласне підприємство автобусних станцій" в задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що господарськими судами при прийнятті оскаржуваних судових актів було порушено норми матеріального права, а саме статті 3, 10 Закону України "Про податок на додану вартість ", статті 83, 387, 389, 1212 Цивільного кодексу України. В касаційній скарзі відповідач зазначив, що власними коштами позивача є лише винагорода в розмірі 10%. Відповідач вважає, що грошові кошти, отримані від громадян за здійснення перевезення є власністю перевізника. Кошти у сумі 124487,4грн. не є власними коштами Відкритого акціонерного товариства "Донецьке обласне підприємство автобусних станцій", були отримані позивачем, як добросовісним набувачем, а відтак, згідно з вимогами статті 389 Цивільного кодексу України, витребувані бути не можуть.

Відкрите акціонерне товариство "Донецьке обласне підприємство автобусних станцій" подало до Вищого господарського суду України відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити оскаржувані судові рішення без змін, як законні та обґрунтовані.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні доповідь судді Гоголь Т.Г., пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог статті - 111-7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено, що між сторонами укладені договори № 332/3 від 31.12.2005 року, № 320/3 від 29.12.2006 року з додатковими угодами до них, № 578/4 від 06.10.2006 року та № 354/3 від 14.11.2006 року, за умовами яких Відкрите акціонерне товариство "Донецьке обласне підприємство автобусних станцій" за дорученням перевізника -Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1приймає на себе зобов'язання по організації на території власних автостанцій (автовокзалів) відправлення пасажирів транспортом перевізника, продажу квитків населенню на проїзд та перевезення багажу, надання інших послуг населенню згідно з Правилами надання послуг пасажирського автомобільного транспорту.

Відповідно до пунктів 2.1.2 зазначених договорів позивач зобов'язується здійснювати своєчасний попередній та поточний продаж проїзних та багажних квитків на рейсові автобуси населенню у касах автостанцій згідно з Таблицею вартості проїзду та перевезення багажу, яка надається перевізником та затверджується замовником перевезень (Донецькою облдержадміністрацією у внутрішньо обласних перевезеннях чи Державним департаментом автомобільного транспорту у міжобласному сполученні), як того вимагає діюче законодавство.

Порядок взаєморозрахунків сторін за договором встановлений в пункті 3.1 зазначених договорів, згідно з яким за виконання умов договору відповідач сплачує позивачеві винагороду в розмірі 10%, з врахуванням 20% податку на додану вартість, від суми виручки за реалізацію квитків відповідно до відомості касового продажу Ф20-АСС, що є підставою для розрахунків з перевізником та підтверджує факт виконаних робіт. Винагорода сплачується шляхом утримання позивачем належних йому сум з коштів, отриманих від продажу квитків, а перевізнику перераховується сума належних йому коштів в розмірі 90% суми виручки від реалізації квитків згідно з відомістю касового продажу за вирахуванням страхового збору і податку на додану вартість .

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що за період з 01.01.2006 року по 31.12.2007 року Відкрите акціонерне товариство "Донецьке обласне підприємство автобусних станцій" фактично виплатило Суб'єкту підприємницької діяльності ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 746924,36 грн., в тому числі 20% податку на додану вартість у сумі 124487,4грн.

Судами також встановлено, що в період з 01.01.2005 року по 31.12.2007 року відповідач був платником єдиного податку і відповідно до п. 6 Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" (746/99) не був платником податку на додану вартість.

03.01.2008 року Відкрите акціонерне товариство "Донецьке обласне підприємство автобусних станцій" звернулося до Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 з вимогою про повернення безпідставно отриманих грошових коштів в сумі 124487,40грн.

Відповідно до частини 2 статті 7 Закону України "Про транспорт" розрахунки із споживачами послуг транспорту загального користування проводяться на основі чинних тарифів у порядку, визначеному кодексами (статутами) окремих видів транспорту та іншими актами законодавства України. Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.1996 N 1548 "Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)" (1548-96-п) передбачено, що обласні державні адміністрації наділені повноваженнями з регулювання (встановлення) тарифів на перевезення пасажирів і багажу автобусами, які працюють у звичайному режимі руху, в приміському та міжміському внутрішньообласному сполученні.

Розпорядженням Донецької обласної державної адміністрації № 362 від 23.09.2005 для всіх суб'єктів підприємницької діяльності, що здійснюють перевезення, встановлено тариф на перевезення 1 пасажира на відстань 1 кілометр у розмірі 0,10 грн.

В таблицях вартості проїзду і перевезення багажу, що затверджені облдержадміністрацією і підписані перевізником (відповідачем), у якості примітки вказано, що покладений у її основу тариф за 1 км складає 0,10 грн. без податку на додану вартість .

Відповідно до підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 Закону України "Про податок на додану вартість" об'єктом оподаткування податку на додану вартість є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України. Платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України (пункт 1.3 статті 2 Закону України "Про податок на додану вартість"). Поставка товарів це будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатної поставки товарів (результатів робіт) та операції з передачі майна орендодавцем (лізингодавцем) на баланс орендаря (лізингоотримувача) згідно з договорами фінансової оренди (лізингу) або поставки майна згідно з будь-якими іншими договорами, умови яких передбачають відстрочення оплати та передачу права власності на таке майно не пізніше дати останнього платежу. Поставка послуг - будь-які операції цивільно-правового характеру з виконання робіт, надання послуг, надання права на користування або розпорядження товарами, у тому числі нематеріальними активами, а також з поставки будь-яких інших, ніж товари, об'єктів власності за компенсацію, а також операції з безоплатного виконання робіт, надання послуг (пункт 1.4 статті 2 Закону України "Про податок на додану вартість").

Згідно абз."а" пункту 10.1 статті 10 цього Закону особами, відповідальними за нарахування, утримання та сплату (перерахування) податку до бюджету, є платники податку. Таким чином, саме позивач є платником податку на додану вартість, тобто, має включати цей податок до загальної продажної вартості квитка, у складі якої є вартість послуги перевізника та послуги автостанції, утримувати його з пасажира і сплачувати до бюджету (включати до своїх податкових зобов'язань за певний період).

За приписами статті 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), незалежно від того, чи таке безпідставне набуття або збереження було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події, зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Зважаючи те, що господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що сума податку на додану вартість, отримана позивачем від пасажирів у складі вартості квитка включена ним як платником податку до своїх податкових зобов'язань за вказаний період та підлягала сплаті до бюджету, отже фактичне перерахування позивачем цієї суми відповідачеві і отримання її останнім відбулось без правових підстав, встановлених законом і договором.

При цьому, колегія суддів зазначає, що судами попередніх інстанцій встановлений факт отримання відповідачем спірних грошових коштів саме від позивача, отже, саме позивачеві і мають бути повернені зайво перераховані відповідачеві кошти у вигляді включеної до вартості квитка суми податку на додану вартість, який акумулювався у останнього без подальшої його сплати до бюджету, тобто, спірна сума перебуває у відповідача безпідставно.

Отже, фактичні обставини справи встановлено господарськими судами попередніх інстанцій на основі повного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки судів відповідають цим обставинам і їм надана правильна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, а доводи касаційної скарги визнаються непереконливими, оскільки зводяться до необхідності вирішення касаційною інстанцією питань про додаткову перевірку доказів, що суперечить вимогам статті - 111-7 Господарського процесуального кодексу України, тому до уваги не приймаються.

Наведене свідчить, що під час прийняття постанови у справі, суд апеляційної інстанції не припустився порушення або неправильного застосування норм чинного матеріального та процесуального законодавства, а, відтак підстави для її скасування або зміни відсутні.

Керуючись статтями - 111-5, - 111-7, - 111-9, - 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 21.05.2008 року у справі № 2/39 залишити без змін, а касаційну скаргу Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 - без задоволення.