Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

за участю представників сторін від:

Рішенням господарського суду Харківської області від 13.03.2008р. (суддя Білоусова Я.О.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 12.08.2008 (судді Демченко В.О. –головуючий, Такмаков Ю.В., Погребняк В.Я.), в задоволенні позовних вимог в частині визнання права власності на збудовану будівлю: будинок –магазин-офіс літери "А-1" загальною площею 585,2м2, що розташований за адресою: Харківська область, Харківський район, смт.Пісочин, вул.Весела, 55, відмовлено; в іншій частині позову провадження припинено.

Позивач в касаційній скарзі просить скасувати рішення та постанову в частині відмови в задоволенні позову і визнати за позивачем право власності на будинок –магазин-офіс літери "А-1" загальною площею 585,2м2, що розташований за адресою: Харківська область, Харківський район, смт.Пісочин, вул.Весела, 55, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, зокрема, ч.2 ст. 331, ч.5 ст. 376 ЦК України.

ПП "Інвестленд-2007" в запереченні на касаційну скаргу просить постанову залишити без змін, а скаргу –без задоволення.

Від представника Приватного підприємства фірми "Лідер" 05.11.2008р. до початку судового засідання надійшла заява про відвід колегії суддів у даній справі. Ухвалою Заступника Голови Вищого господарського суду України від 05.11.2008р. заяву про відвід відхилено.

Позивач та відповідач не скористалися наданим процесуальним правом на участь своїх представників в судовому засіданні касаційної інстанції. Враховуючи, що явка представників сторін обов’язковою не визнавалася, додаткові документи від сторін не витребовувались, з врахуванням особливостей розгляду скарги судом касаційної інстанції, передбачених ст. 111-7 ГПК України, колегія суддів дійшла висновку щодо можливості розгляду справи за відсутності представників сторін.

Колегія суддів, перевіривши наявні матеріали (фактичні обставини) справи на предмет правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення представника третьої особи-1, дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Предметом даного спору є визнання права власності на збудовану будівлю: будинок –магазин-офіс літери "А-1" загальною площею 585,2м2, що розташований за адресою: Харківська область, Харківський район, смт.Пісочин, вул.Весела, 55.

Положеннями Законів України "Про планування і забудову територій" (1699-14) , "Про основи містобудування" (2780-12) визначено певний порядок набуття права на будівництво, реконструкцію, тощо об'єктів містобудування та набуття права на початок виконання будівельних робіт.

Згідно ст.ст. 24, 29 Закону України "Про планування і забудову територій" для зведення об'єктів будівництва, крім набуття речових прав на земельну ділянку, забудовник (підрядник) має отримати дозвіл міської ради на будівництво та дозвіл державної Інспекції архітектурно-будівельного контролю (інспекція ДАБК) на виконання будівельних робіт. Дозвіл на будівництво об'єкта містобудування не дає права на початок виконання будівельних робіт без одержання відповідного дозволу місцевої інспекції ДАБК.

Нормами ст.ст. 331, 376 Цивільного кодексу України закріплено правові підстави виникнення права власності на новостворене нерухоме майно; на підставі затвердженого акту прийняття об'єкту до експлуатації або за рішенням суду - на об'єкти самочинного будівництва.

Згідно ст. 331 Цивільного кодексу України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.

Згідно Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2004р. № 1243 (1243-2004-п) зазначена процедура здійснюється, зокрема, з метою перевірки комісією готовності об'єкту до експлуатації, та цим порядком передбачено затвердження акту державної приймальної комісії відповідним органом місцевого самоврядування, що утворив цю комісію, та реєстрацію в Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю, яка видала дозвіл на виконання будівельних робіт.

Відповідно до ч.2 ст. 376 Цивільного кодексу України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Стаття 376 ЦК України визначає можливість визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно в разі наявності обставин, передбачених частинами третьою, п'ятою цієї статті.

З положення, передбаченого частиною третьою ст. 376 ЦК України право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

З аналізу вказаної норми вбачається, що право власності на самочинне будівництво може бути визнано в судовому порядку лише в тому випадку, якщо особа, яка здійснила таке будівництво, отримає в установленому порядку земельну ділянку розташовану під збудованим нерухомим об’єктом, такого цільового призначення, яке передбачає можливість будівництва на ній відповідного об’єкту.

За змістом частини п'ятої цієї ж статті на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Отже, необхідними умовами узаконення самочинно побудованих об’єктів є: відведення для цієї мети в установленому порядку забудовнику земельної ділянки; відсутність заперечень з боку власника земельної ділянки; відсутність порушення в результаті самочинної забудови прав інших осіб.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, спірний магазин-офіс побудовано на земельній ділянці, яка відповідно до законодавства України не передавалась позивачу у власність, користування чи під забудову так само, як і не передавалась під вже збудоване нерухоме майно.

При цьому дослідивши Державний акт на право постійного користування землею, на який посилався позивач, суди встановили, що вказаний акт не є належним та допустимим доказом того, що самочинно побудований об’єкт знаходиться на земельній ділянці, наданій в постійне користування ПП фірма "Лідер", оскільки в даному Державному акті вказується лише загальна площа земельної ділянки –6га. Між тим, в акті відсутні посилання на місцезнаходження земельної ділянки по вул.Весела, 55, як і відсутні вказівки на те, що земельна ділянка надається позивачу під забудову (будівництво) об’єктів.

Крім того, відповідно до частини 4 статті 376 Цивільного кодексу України, якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила самочинне будівництво, або за її рахунок.

В матеріалах справи наявні докази, що відповідач заперечує проти визнання за позивачем права власності на самочинне збудоване нерухоме майно на належній йому земельній ділянці (а.с.79-82).

Згідно імперативних вимог ст.ст. 111-5, 111-7 ГПК України касаційна інстанція перевіряє на підставі вже встановлених фактичних обставин справи лише застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права. При цьому касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що були встановлені у рішенні суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Посилання позивача на незастосування ч.5 ст. 376 ЦК України є безпідставними. Так, за змістом частини п'ятої вказаної норми на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб. При цьому суди встановили факт порушення прав відповідача, як власника земельної ділянки, самочинним будівництвом.

Інші доводи, викладені позивачем в касаційній скарзі, зводяться до переоцінки встановлених судами обставин справи, що суперечить вимогам статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України.

Що стосується позовних вимог про зобов’язання Бюро технічної інвентаризації Харківського району Харківської області зареєструвати спірний об’єкт, суди правомірно припинили провадження у справі в цій частині на підставі п.1 ч.1 ст. 80 ГПК України, з огляду на підвідомчість спору в зазначеній частині адміністративному суду.

За таких обставин, переглянута у справі постанова апеляційного господарського суду відповідає приписам чинного законодавства, а доводи касаційної скарги визнаються непереконливими.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-8, п.1 ч.1 ст. 111-9, ст. 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 12.08.2008 року у справі №52/11-08 залишити без змін, а касаційну скаргу –без задоволення.