32/96 Про стягнення заборгованості у зв'язку з неналежним виконанням договору поставки - 05.11.2008 Прийняття

За уточненими позовними вимогами ТОВ "Авіанафтогазмотор" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до ДП "Укрнафтогазкомплект" НАК "Нафтогаз України" про стягнення заборгованості в сумі 20 680 082,62 грн. з урахуванням індексу інфляції та 3 % річних в сумі 182 481,06 грн., яка виникла у зв'язку з неналежним виконанням договору поставки № 74-06 від 15.03.2006.

Рішенням господарського суду міста Києва від 23.04.2008 у справі № 32/96 (суддя Хрипун О.О.), суд вийшов за межі позовних вимог на підставі ст. 83 ГПК України та визнано недійсним п. 3.5. договору № 74-06 від 15.03.2006, укладеного між ДП "Укрнафтогазкомплект" НАК "Нафтобаз України" та ТОВ "Авіанафтогазмотор".

Позов задоволено повністю; стягнуто з ДП "Укрнафтогазкомплект" НАК "Нафтогаз України" на користь ТОВ "Авіанафтогазмотор" 20 680 082, 62 грн. основного боргу з урахуванням індексу інфляції, 182 481,06 грн. нарахування трьох відсотків річних, 25 500,00 грн. державного мита, 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Доповідач: Волік І.М.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.07.2008 (колегія суддів: головуючий –Отрюх Б.В., судді –Верховець А.А., Тищенко А.І.) рішення господарського суду міста Києва від 23.04.2008 у справі № 32/96 залишено без змін.

Не погоджуючись з судовими актами, ДП "Укрнафтогазкомплект" НАК "Нафтогаз України" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 23.04.2008 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.07.2008 скасувати. В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на неправильне застосування господарськими судами норм матеріального права та порушення процесуальних норм, що призвело до прийняття незаконних судових актів.

Також не погоджуючись з судовими рішеннями першої та апеляційної інстанцій, ДК "Укртрансгаз" НАК "Нафтогаз України" звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 23.04.2008 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.07.2008 скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що господарськими судами порушено норми процесуального права, що призвело до прийняття незаконних судових актів.

Перевіряючи юридичну оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та їх повноту, Вищий господарський суд України, заслухавши суддю - доповідача, пояснення представників відповідача та третьої особи, та перевіривши матеріали справи, дійшов висновку, що касаційна скарга ДП "Укрнафтогазкомплект" НАК "Нафтогаз України" підлягає до задоволення, а касаційна скарга ДК "Укртрансгаз" НАК "Нафтогаз України" підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного Суду України, що викладені в п.1 Постанови від 29.12.1976 № 11 "Про судове рішення (v0011700-76) ", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Постанова суду апеляційної інстанції та рішення місцевого господарського суду не відповідають зазначеним вимогам, оскільки не ґрунтуються на всебічному повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 15.03.2006 між ТОВ "Авіа- нафтогазмотор" (постачальник) та ДП "Укрнафтогазкомплект" НАК "Нафтогаз України" (покупець) було укладено договір № 74-06, за умовами якого ТОВ "Авіанафтогазмотор" зобов'язався поставити ДП "Укрнафтогазкомплект" продукцію виробничо-технічного призначення, а ДП "Укрнафтогазкомплект" зобов'язався прийняти і оплатити продукцію, найменування, кількість та асортимент якої вказаний у специфікаціях.

Відповідно до пунктів 3.1-3.2 договору № 74-06 від 15.03.2006 розрахунки за продукцію здійснюються покупцем в безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на рахунок постачальника. Умови оплати продукції: попередня оплата або оплата після поставки продукції, зазначаються в кожній специфікації.

Згідно зі специфікацією № 1 постачання МТЦ для ДП "Укрнафто- газкомплект" позивач зобов'язався поставити запасні частини до ГПА (агрегат ГПА-6-750 (реновація) на загальну суму 23 027 357,32 грн. протягом 60 днів з моменту надання рознарядки, а відповідач зобов'язався оплатити продукцію по факту поставки.

На виконання договору № 74-06 від 15.03.2006 позивач за накладною № 2/Т від 23.03.2006 передав відповідачу продукцію на загальну суму 23 027 357,32 грн., що підтверджується актом прийому-передачі товарно-матеріальних цінностей до договору № 74-06 від 15.03.2006, підписаним сторонами 23.03.2006 та довіреністю ЯЛК № 134616, виданою ДП "Укрнафтогазкомплект" 23.03.2006.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідач переданий товар оплатив частково, сума основного боргу на час розгляду спору складає 18 547 159,30 грн.

Відповідно до пункту 3.5 договору № 74-06 від 15.03.2006, сторони погодили, що остаточні розрахунки за поставлену продукцію здійснюються покупцем після поставки продукції та підписання акту прийому-передачі продукції на протязі 3-х банківських днів з дня надходження коштів від споживача продукції - ДК "Укртрансгаз". Вказаним пунктом встановлено, що настання строку оплати поставленої продукції сторони поставили в залежність від волі третьої особи, яка не є стороною договору № 74-06 від 15.03.2006.

При цьому, суди дійшли висновку, що оскільки надходження коштів від споживача продукції - ДК "Укртрансгаз" не залежить від волі ДП "Укр-нафтогазкомплект", дану обставину не можна вважати подією, що неминуче має настати, оскільки відповідно до ст. 511 ЦК України зобов'язання не створює обов'язку для третьої особи.

Враховуючи те, що пункт 3.5 договору № 74-06 від 15.03.2006 допускає двозначне тлумачення, не покладає на зобов'язану сторону (відповідача) обов'язку щодо виконання грошового зобов'язання в конкретний термін та надає можливість боржнику не виконувати зобов'язання щодо здійснення розрахунків протягом невизначеного в часі терміну та в односторонньому порядку відмовитися від виконання зустрічного зобов'язання після прийняття виконання зобов'язання позивачем, господарські суду попередніх інстанцій прийшли до висновку, що даний пункт договору не відповідає вимогам цивільного законодавства, зокрема статтям 530, 628, 692, 712 Цивільного кодексу України, звичаям ділового обороту, вимогам розумності та справедливості.

Також, суди дійшли висновку, що пункт 3.5 договору № 74-06 від 15.03.2006 порушує права та законні інтереси позивача щодо отримання оплати за поставлену продукцію та не відповідає принципам справедливості, добросовісності та розумності, викладеним в частині 6 статті 3 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України, а тому на підставі ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, господарські суди скориставшись правом виходу за межі позовних вимог та дійшли висновку про необхідність визнання недійсним пункту 3.5 договору № 74-06 від 15.03.2006.

Виходячи з цього, суди попередніх інстанцій прийшли до висновку, що сторони договору № 74-06 від 15.03.2006 не встановили строк виконання зобов'язання щодо оплати поставленої продукції, а отже до даних правовідносин необхідно застосовувати ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України.

Так, 12.12.2007 боржником за договором ДП "Укрнафтогазкомплект" НАК "Нафтогаз України" було отримано претензію позивача № 2-26/07 від 26.11.2007 з пропозицією сплатити борг. Згідно з положеннями ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України відповідач зобов'язаний був сплатити суму боргу протягом семи днів, тобто до 19.12.2007.

Відповідно до положень ст. 625 ЦК України, у позивача з 20.12.2007 виникло право на нарахування на суму боргу індексу інфляції та трьох відсотків річних від суми боргу. За період з 20.12.2007 по 17.04.2008 індекс інфляції становить 2 132 923, 32 грн.; нарахування трьох відсотків річних з простроченої суми становить 182 481, 06 грн.

За таких обставин господарські суди попередніх інстанції дійшли висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованим, відповідають нормам чинного законодавства та підлягають задоволенню.

Разом з тим, колегія суддів Вищого господарського суду України не погоджується з доводами судів попередніх інстанцій виходячи з того, що відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази, що ґрунтуються на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України, враховуючи доводи касаційних скарг, зазначає, що господарськими судами попередніх інстанцій не було з’ясовано правового статусу позивача, а саме: в справі відсутні правовстановлюючі документи, які підтверджують правоздатність та дієздатність позивача. Відповідно до ч. 1 ст. 38 ГПК України, суд зобов’язаний витребувати докази, які є необхідними для вирішення спору. При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що витребування доказу є не правом, а обов’язком суду.

Крім того, відповідно до частини 2 ст. 19 Конституції України орган державної (в тому числі судової) влади, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Так, частиною 4 ст. 22 ГПК України передбачено зміну підстави або предмету позову, збільшення чи зменшення розміру позовних вимог виключно як правило, а не обов’язок позивача. Відповідно до пункту 2 ст. 83 ГПК України передбачено право господарського суду щодо виходу за межі позовних вимог, але не зміни таких вимог на власний розсуд чи спонукання до їх уточнення. При цьому, суд не вправі змінювати предмет позову, розглядати позовні вимоги, які не були заявлені позивачем.

Отже, визнання господарськими судами з власної ініціативи договорів недійсними (пункту договору), поза межами заявлених позивачем вимог, суперечить конституційному принципу диспозитивності сторін судового процесу.

Відповідно до пункту 4 роз’яснень Вищого господарського суду № 02-5/422 (v_422800-96) від 10.12.1996 "Про судове рішення", господарським судам слід виходити з того, що рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом. При цьому необхідно мати на увазі, що у відповідності зі статтею 43 ГПК наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності, і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 4-2 ГПК щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Враховуючи викладене, Вищий господарський суд України встановив, що прийняті рішення господарського суду міста Києва та постанова Київського апеляційного господарського суду не ґрунтуються на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, тому вказані рішення та постанова не відповідають положенням ст. 43 ГПК України.

З огляду на наведене, касаційна інстанція на підставі ч. 2 ст. 111-5 ГПК України дійшла висновку про неповне встановлення обставин справи та обумовлену цим неможливість надання належної юридичної оцінки всім обставинам справи, в зв’язку з чим справа підлягає направленню на новий розгляд для достовірного з’ясування інших обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення даного спору та їх подальшого врахування в сукупності з фактичними обставинами, встановленими судом першої та апеляційної інстанції.

Враховуючи те, що у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов’язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням, прийняті у справі рішення та постанова не відповідають нормам чинного законодавства і тому підлягають до скасування, а справа –передачі на новий розгляд до місцевого господарського суду.

При новому розгляді справи суду належить врахувати наведене, повно та всебічно з’ясувати всі суттєві обставини справи, встановити дійсні права та обов’язки сторін, надати належну оцінку зібраним доказам та постановити законне та обґрунтоване рішення.

Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9- 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу ДП "Укрнафтогазкомплект" НАК "Нафтогаз України" задовольнити.

Касаційну скаргу ДК "Укртрансгаз" НАК "Нафтогаз України" задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суд від 03.07.2008 та рішення господарського суду міста Києва від 23.04.2008 у справі № 32/96 скасувати.