Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

за участю: прокурора не з’явився, представників сторін:

Прокурором Гагарінського району м. Севастополя заявлено позов в інтересах держави в особі Державного комунального закладу "Міська лікарня №1 ім. М.І. Пирогова", Севастопольської міської Ради до Державного підприємства "Севастопольський морський торговельний порт" про зобов’язання відповідача усунути перешкоди в користуванні приміщенням, розташованим за адресою м. Севастополь, вул. Б. Михайлова, 4 шляхом його звільнення.

Рішенням господарського суду міста Севастополя від 15.11.2004 року у задоволенні позову відмовлено. Пункти 1.1 і 4.5 договору оренди № 129 від 21.05.2001 року, укладеного між Державною комунальною установою "Міська лікарня № 1 імені М.І. Пирогова" і Державним підприємством "Севастопольський морський рибний порт" визнано недійсними.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 01.02.2005 р. рішення господарського суду міста Севастополя від 15.11.2004 року скасовано, позов задоволено шляхом зобов’язання відповідача усунути перешкоди у користуванні спірним приміщенням.

Постановою Вищого господарського суду України від 11.05.2005 року зазначені вище судові рішення скасовано, а справу передано на новий розгляд.

За результатами нового розгляду, рішенням господарського суду міста Севастополь від 16.11.2005 року у справі № 20-7/022-9/186 (суддя: Рибіна С.А.) у задоволенні позовних вимог відмовлено. Крім того, визнано недійсним договір оренди № 129 від 21.05.2001 року, укладений між Державною комунальною установою "Міська лікарня №1 імені М.І. Пирогова" та Державним підприємством "Севастопольський морський рибний порт".

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 11.09.2008 року (судді: Голик В.С., Гонтар В.І., Черткова І.В.) зазначене рішення суду скасовано та прийнято нове рішення. Позовні вимоги задоволено: зобов’язано відповідача усунути перешкоди у користуванні ДКУ "Міська лікарня №1 імені М.І. Пирогова" нежилими приміщеннями, площею 788,8 м2 за адресою: вул. Б. Михайлова, 4, міста Севастополь, шляхом їх звільнення та передачі Державній комунальній установі "Міська лікарня №1 імені М.І. Пирогова".

Не погоджуючись з постановою апеляційного господарського суду, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просив скасувати оскаржувану постанову як таку, що прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, а рішення господарського суду першої інстанції залишити в силі.

Перевіривши матеріали справи, доводи касаційної скарги, правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Предметом позовних вимог у даній справі є усунення перешкод у користуванні приміщеннями за адресою: вул. Б.Михайлова, 4 м. Севастополь, які передано позивачу (Державна комунальна установа "Міська лікарня №1 імені М.І. Пирогова") на баланс.

Як встановив апеляційний господарський суд, будинок 4 по вул. Б.Михайлова у місті Севастополь, на момент подання позову та розгляду справи, знаходиться у комунальній власності громади міста Севастополя, балансоутримувачем даної будівлі є Державна комунальна установа "Міська лікарня №1 ім. М.І. Пирогова".

Відповідач користується частиною приміщень у будинку 4 по вул. Б.Михайлова у м. Севастополь.

Право на оренду спірного приміщення у відповідача виникло на підставі договору оренди № 303 від 01.07.1997 р., укладеного між ДП "Севастопольський морський рибний порт" (орендодавцем) та Медичною санітарною частиною порту (орендар).

Позивач наголошує, що після укладення № 303 від 01.07.1997 р. вказаний будинок перейшов із державної власності до комунальної власності та поставлений на баланс ДКУ "Міська лікарня №1 ім. М.І. Пирогова", таким чином до даної установи перейшли права орендодавця.

Апеляційний господарський суд прийшов до висновку, що ДКУ "Міська лікарня №1 ім. М.І. Пирогова" як балансоутримувач мав право виступати орендодавцем приміщень у будинку 4 по вул. Б.Михайлова міста Севастополя з огляду на положення ст. 137 Господарського кодексу України та "Положення про порядок передачі у оренду комунального майна", затвердженого рішенням Севастопольської міської ради № 343 від 12.11.2002 року.

Окрім того, суд апеляційної інстанції з’ясував, що листами № 787 від 21.06.2005 р. та № 874 від 01.07.2005 р. балансоутримувач (позивач) повідомив відповідача про припинення дії договору оренди № 303 від 01.07.1997 р. із 01.07.2005 р. та заявив вимоги про повернення об’єкту оренди.

Зважаючи на викладене, апеляційний господарський суд прийшов до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Водночас, суд апеляційної інстанції наголосив, що суд першої інстанції порушив вимоги ст. 83 ГПК України, оскільки суд може визнати недійсним договір, пов’язаний із предметом спору, проте, договір № 129 від 21.05.2001 р. не пов’язаний з предметом спору.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції приймаючи нове рішення у справі, не врахував норм матеріального права, які підлягали застосуванню до спірних правовідносин.

Зокрема, з аналізу вимог ст. 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" вбачається, що орендодавцями комунального майна є Фонд державного майна України, його регіональні відділення і представництва; органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування та підприємства.

Разом з тим, підприємства можуть виступати орендодавцями щодо окремого індивідуально визначеного майна та нерухомого майна, загальна площа яких не перевищує 200 кв. м на одне підприємство, а з дозволу органів, зазначених в абзацах другому та третьому цієї статті, - також щодо структурних підрозділів підприємств (філій, цехів, дільниць) та нерухомого майна, що перевищує площу 200 кв. м.

Відтак, висновок апеляційного господарського суду про те, що права орендодавця приміщень у будинку 4 по вул. Б.Михайлова, м. Севастополя перейшли до балансоутримувача (позивача) є необґрунтованим, оскільки суд апеляційної інстанції не досліджував питання надання дозволу балансоутримувачу виступати орендодавцем комунального майна, а саме приміщень у будинку 4 по вул. Б.Михайлова у м. Севастополь.

Водночас, суд першої інстанції з’ясував, що Севастопольська міська рада не надавала згоди балансоутримувачу виступати орендодавцем та здавати в оренду буд.4 по вул. Б. Михайлова у м. Севастополь.

До того ж, згідно пункту 3.8 Статуту ДКУ "Міська лікарня ім. М.І. Пирогова" установа не має права продавати іншим підприємствам, організаціям, установами, обмінювати, здавати в оренду, надавати безоплатно у тимчасове користування або у позику комунальну власність, яка знаходиться у нього на праві оперативного управління.

Відтак, правомірним є висновок місцевого господарського суд про те, що договір оренди № 303 від 01.07.1997 р. є пролонгованим, оскільки власник майна –територіальна громада м. Севастополя в особі Севастопольської міської ради не попередила відповідача про припинення дії договору.

Суд першої інстанції встановив, що відповідач знаходиться у спірному приміщенні на законних підставах, оскільки договір оренди № 303 від 01.07.1997 р. пролонговано, а відтак правомірно та обґрунтовано відмовив у задоволенні позову.

За таких обставин, постанова апеляційного господарського суду у даній справі підлягає скасуванню, як така що прийнята про неповному з’ясуванні обставин справи та не відповідає вимогам норм матеріального права.

Щодо рішення місцевого господарського суду, то суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про відмову у задоволенні позову.

Разом з тим, господарський суд першої інстанції необґрунтовано визнав недійсним договір № 129 від 21.05.2001 року, укладений ДКУ "Міська лікарня №1 ім. М.І. Пирогова" та ДП "Севастопольський морський рибний порт", оскільки як наголошував позивач у позові, дія вказаного договору вже припинена, зважаючи на те, що буд. 4 по вул. Б. Михайлова у м. Севастополь передано позивачу в оперативне управління та поставлено на баланс позивача.

Колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що зазначена помилка місцевого господарського суду не вплинула на суть прийнятого у даній справі рішення.

За таких обставин, рішення господарського суду першої інстанції у даній справі необхідно змінити, резолютивну частину рішення місцевого господарського суду викласти у наступній редакції: "У задоволенні позовних вимог відмовити".

Керуючись ст.ст. 111-3, 111-7, 111-10- 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу задовольнити частково.

Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 11.09.2008 р. у справі № 20-7/022-9/186 скасувати.

Рішення господарського суду м. Севастополь від 16.11.2005 р. у справі №20-7/022-9/186 змінити, виклавши резолютивну частину у наступній редакції: "У задоволенні позовних вимог відмовити".