Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

в судовому засіданні взяли участь представники:

У серпні 2008р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Омега-Строй" (далі –Товариство) звернулось до господарського суду м.Севастополя з позовною заявою, зазначивши у якості відповідача Управління з питань майна комунальної власності Севастопольської міської ради (далі –Управління), у якій просило визнати за ним право власності на 29,17% приміщення, яке знаходиться за адресою: м.Севастополь, вул.Гоголя, 20-а.

Позовні вимоги Товариство, посилаючись на норми Конституції України (254к/96-ВР) та Цивільного кодексу України (435-15) , обґрунтовувало тим, що воно з дозволу Управління провело реконструкцію орендованого за договором оренди від 20.02.2002р. приміщення, у зв'язку з чим набуло право власності на частину приміщення у розмірі 29,17%, проте Управління визнати за ним це право відмовляється.

Ухвалою господарського суду м.Севастополя від 12.09.2007р. було здійснено заміну відповідача –Управління на іншого відповідача –Фонд комунального майна Севастопольської міської ради (далі –Фонд).

Рішенням господарського суду м.Севастополя від 02.11.2007р. (суддя ОстаповаК.А.) позовні вимоги Товариства задоволено.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 21.05.2008р. (колегія суддів: ЛатинінО.А., АнтоноваІ.В., КотляроваО.Л.) рішення господарського суду м.Севастополя від 02.11.2007р. залишено без змін.

Вказані рішення та постанова мотивовані тим, що Товариство, здійснивши з дозволу Управління реконструкцію приміщення, яке є об'єктом оренди за договором оренди від 20.02.2002р., створило нову річ та набуло право власності на неї у відповідності до ст. 778 Цивільного кодексу України.

Фонд звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 21.05.2008р. і рішення господарського суду м.Севастополя від 02.11.2007р. скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог Товариства. Викладені у касаційній скарзі вимоги Фонд обґрунтовує тим, що господарські суди попередніх інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових актів порушили ст. ст.23 та 27 Закону України "Про оренду держаного та комунального майна" (2269-12) , ст. 778 Цивільного кодексу України.

Товариство скористалось правом, наданим ст. 111-2 Господарського процесуального кодексу України, та надіслало до Вищого господарського суду України відзив (заперечення) на касаційну скаргу Фонду, у якому просить залишити її без задоволення, а постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 21.05.2008р. та рішення господарського суду м.Севастополя від 02.11.2007р. –без змін. Викладені у відзиві вимоги Товариство обґрунтовує тим, що вказані рішення та постанова є законними та обґрунтованими, а доводи Фонду, наведені у касаційній скарзі, –безпідставними.

За розпорядженням заступника Голови Вищого господарського суду України від 22.10.2008р. розгляд касаційної скарги здійснюється Вищим господарським судом України у складі колегії суддів: КравчукаГ.А. –головуючого, суддів МачульськогоГ.М. та ШаргалаВ.І.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставини справи, застосування господарськими судами першої та другої інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення та постанови, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга Фонду підлягає частковому задоволенню, враховуючи наступне.

Задовольняючи позовні вимоги Товариства та визнаючи за ним право власності на 29,17% приміщення, яке знаходиться за адресою: м.Севастополь, вул.Гоголя, 20-а, місцевий та апеляційний господарські суди виходили з того, що Товариство, здійснивши за згодою орендаря поліпшення вказаного приміщення, яке перебувало у нього в оренді за договором оренди від 20.02.2002р., створило нову річ, а тому у відповідності до частини четвертої ст. 778 Цивільного кодексу України набуло право власності на частку цього приміщення у розмірі, яка відповідає вартості його витрат на відповідне поліпшення.

Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що вказаний висновок зроблено внаслідок неправильного застосування частини четвертої ст. 778 Цивільного кодексу України, а тому він є передчасним.

Згідно з частиною четвертою ст. 778 Цивільного кодексу України якщо в результаті поліпшення, зробленого за згодою наймодавця, створена нова річ, наймач стає її співвласником. Частка наймача у праві власності відповідає вартості його витрат на поліпшення речі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Аналогічна за змістом норма міститься у частини четвертій ст. 23 Закону України "Про оренду державного та комунального майна": якщо в результаті поліпшення, зробленого орендарем за згодою орендодавця, створена нова річ, орендар стає її власником у частині необхідних витрат на поліпшення, якщо інше не передбачено договором оренди.

Вказані норми Цивільного кодексу України (435-15) та Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (2269-12) підлягають застосуванню лише тоді, коли в результаті поліпшень об'єкта найму (оренди) створюється нова річ, тобто річ, яка має істотно інші ознаки у порівняні із попереднім об'єктом найму (оренди).

Між тим, в порушення ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарські суди попередніх інстанцій не встановили, чи було внаслідок зроблених Товариством поліпшень орендованого приміщення за адресою: м.Севастополь, вул.Гоголя, 20-а., створено нову річ, тобто приміщення, яке мало істотно інші ознаки у порівнянні з приміщенням, яке існувало до здійснення поліпшень, а обмежились лише посиланням на те, що вказане приміщення було прийнято до експлуатації відповідно до акту державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкту, затвердженого розпорядженням Ленінської районної державної адміністрації м.Севастополя №1040-р від 30.10.2006р.

При цьому колегія суддів Вищого господарського суду України звертає увагу на те, що при встановленні вказаної обставини необхідно з'ясувати, у чому саме полягає істотність інших ознак поліпшеного приміщення порівняно з приміщенням, яке існувало до проведення поліпшень.

З'ясування у даному випадку питання щодо створення нової речі внаслідок проведення наймачем (орендарем) за згодою наймодавця (орендодавця) поліпшень речі, яка є об'єктом відповідного договору найму (оренди) також має значення, виходячи з положень абзацу другого частини другої ст. 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", який встановлює, що якщо орендар за рахунок власних коштів здійснив за згодою орендодавця поліпшення орендованого майна, які неможливо відокремити від майна без заподіяння йому шкоди, орендодавець зобов'язаний компенсувати йому зазначені кошти в межах збільшення в результаті цих поліпшень вартості орендованого майна, визначеної в установленому законодавством порядку, яке відбулося в результаті таких поліпшень, якщо інше не визначено договором оренди.

Як вбачається з матеріалів справи, п.2.5 договору оренди від 20.02.2002р. передбачав, що вартість поліпшень об'єкта оренди, проведених Товариством за рахунок власних коштів, які не можуть бути відокремлені від об'єкту оренди без заподіяння йому шкоди, відшкодуванню Товариству не підлягають.

Викладене вище не було враховано місцевим та апеляційним господарськими судами при розгляді даної справи.

Згідно з роз'ясненнями Пленуму Верховного Суду України, викладеними у п.1 постанови від 29.12.1976р. № 11 "Про судове рішення (v0011700-76) ", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Відповідно до частини першої ст. 111-10 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Оскільки передбачені процесуальним законом (ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України) межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що постанова Севастопольського апеляційного господарського суду від 21.05.2008р. та рішення господарського суду м.Севастополя від 02.11.2007р. підлягають скасуванню, а справа –передачі на новий розгляд до господарського суду м. Севастополя.

Під час нового розгляду справи місцевому господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і, в залежності від встановленого, прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10 та 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Фонду комунального майна Севастопольської міської ради задовольнити частково.

Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 21.05.2008р. та рішення господарського суду м.Севастополя від 02.11.2007р. у справі №20-4/272 скасувати.

Справу передати на новий розгляд до господарського суду м.Севастополя.