Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

за участю представників сторін

Прокурор м. Южне Одеської області звернувся до господарського суду Одеської області з позовом в інтересах держави в особі Южненської міської ради до Колективного підприємства Фізкультурно-спортивний клуб "Зміна" про примусове звільнення та повернення позивачу земельної ділянки площею 23628 м2, розташованої в м. Южне в другому мікрорайоні, віднесеної до категорії житлової та громадської забудови.

Справа розглядалась судами неодноразово. Постановою від 07.11.07 Вищий господарський суд України рішення і постанову судів попередніх інстанцій скасував, а справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції. Постанова мотивована прийняттям судами рішення про звільнення спірної земельної ділянки без дослідження обставин щодо розташування на ній певного майна, його правового статусу та власника. Ухвалою від 17.01.08 Верховний Суд України відмовив у порушенні касаційного провадження з перегляду цієї постанови.

При новому розгляді справи відповідач заявив зустрічний позов до позивача про встановлення факту добросовісного, відкритого і безперервного користування ним спірною земельною ділянкою, а також визнання за ним права користування цією земельною ділянкою на підставі набувальної давності.

Ухвалою від 05.05.08 господарський суд Одеської області залучив до участі в справі в якості третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Відкрите акціонерне товариство "Одеський припортовий завод" та Державне підприємство "Морський торговельний порт "Южний".

Рішенням від 23.06.08 господарського суду Одеської області (суддя Желєзна С.П.), яке залишено без змін постановою від 24.07.08 Одеського апеляційного господарського суду (колегія суддів у складі: Петрова М.С. – головуючого, Колоколова С.І., Разюк Г.П.), первісний позов задоволено, в частині вимог зустрічного позову про встановлення факту провадження у справі припинено на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України, а в решті вимог зустрічного позову відмовлено через непоширення вимог ст. 119 ЗК України на спірні правовідносини.

В частині задоволення первісного позову судові рішення мотивовані наявністю підстав для застосування вимог ст. 212 ЗК України у зв'язку з відсутністю у відповідача правовстановлюючих документів на спірну земельну ділянку, а також відсутністю зареєстрованого права власності відповідача на жодне розташоване на спірній земельній ділянці нерухоме майно.

Ухвалою від 01.10.08 Вищий господарський суд України порушив касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача, в якій заявлено вимоги про скасування рішення і постанови у справі та прийняття нового рішення про відмову в задоволенні первісного позову і задоволення зустрічного позову.

Касаційна скарга мотивована неправомірністю незастосування судами вимог ст.ст. 81, 82, 119 ЗК України.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін та Генеральної прокуратури України, перевіривши матеріали справи, судова колегія вважає, що касаційні скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Як встановили суди першої та апеляційної інстанцій, 01.04.88 комісією з представників виконавчого комітету Южненської селищної ради народних депутатів Суворівського району м. Одеси здійснено огляд стадіону, розташованого за адресою: смт. Южне, просп. Григорівського десанту, 14, за наслідками якого стадіон визнано придатним для проведення футбольних матчів та складно акт технічного приймання футбольного поля та його обладнання.

Відповідно до рішення №115 від 29.12.88 та положення про спортивний клуб "Зміна" смт. Южне від 27.01.88 виконавчим комітетом Южненської селищної ради народних депутатів засновано спортивний клуб "Зміна". У 1992 році на базі спортивного клубу "Зміна" створено мале підприємство "Фізкультурно-спортивний клуб "Зміна", правонаступником якого стало Колективне підприємство "Фізкультурно-спортивний клуб "Зміна", форму власності якого у 2007 році змінено на приватне підприємство.

Відповідно до постанови Верховної Ради України №1914-ІІІ від 13.07.2000 "Про затвердження меж міста Южне Одеської області" (1914-14) земельна ділянка, на якій розташований спортивний стадіон, була включена в межі міста Южне, у зв'язку з чим Южненська міська рада 21.07.2000 звернулась до відповідача з приводу наявності в нього правоустановчих документів на вказану земельну ділянку.

Відповідач, в свою чергу, 24.07.2000 також звернувся до позивача з проханням тимчасово оформити за ним земельну ділянку під існуючою спортивною базою та у зв'язку із забудовою другого мікрорайону міста виділити земельну ділянку площею 4 га для будівництва дитячої спортивної школи та перенесення існуючого стадіону. 19.02.03 відповідач повторно звернувся до позивача з аналогічним клопотанням.

Однак згідно з протоколом засідання архітектурно-містобудівної ради виконавчого комітету Южненської міської ради №2 від 13.03.03 відповідачу відмовлено в узгодженні місця розташування стадіону на спірній земельній ділянці. Прийняття радою відповідного рішення з цього приводу судами не встановлено.

Відповідно до акту від 15.03.04 перевірки дотримання вимог земельного законодавства, складеного Южненським відділом державної інспекції з контролю за використанням та охороною земель, встановлено використання відповідачем з 1997 за відсутністю правовстановлюючих документів земельної ділянки загальною площею 23628 м2 із земель житлової та громадської забудови, у тому числі 13938 м2 під великий стадіон, 4952 м2 під малий стадіон, 4728 м2 під технічну територію, на якій розміщені гаражі та контейнери для зберігання майна. У зв'язку з цим складено протокол про адміністративне правопорушення №000005 та винесено припис щодо зобов'язання президента фізкультурно-спортивного клубу "Зміна" у 30-ти денний термін усунути виявлені порушення –розпочати розробку правовстановлюючих документів, які б посвічували право власності чи користування відповідачем вказаною земельною ділянкою.

14.05.04 Южненським відділом державної інспекції з контролю за використанням та охороною проведено повторну перевірку дотримання відповідачем вимог земельного законодавства та складено акт про невиконання вимог припису від 15.03.04, а також вдруге винесено припис про усунення вимог чинного земельного законодавства.

Разом з тим, протягом 2004 року відповідач неодноразово звертався до Южненської міської ради з проханням надати спірну земельну ділянку спортивному клубу в користування. Однак згідно з протоколом засідання архітектурно-містобудівної ради виконавчого комітету Южненської міської ради №9 від 09.11.04 відповідачу було повторно відмовлено в розташуванні стадіону на спірній земельній ділянці, оскільки відповідно до генерального плану міста на зазначеній території планується будівництво житлових будинків. Прийняття радою відповідного рішення з приводу клопотання відповідача судами також не встановлено.

Рішеннями Южненської міської ради №396-V, №397-V та №400-V від 26.06.07 вказана земельна ділянка передана на умовах оренди ДП МТП "Южний" та ВАТ "Одеський припортовий завод" для будівництва житлових будинків.

У зв'язку з такими обставинами прокурор м. Южне звернувся до господарського суду з позовом про зобов'язання відповідача звільнити вказану земельну ділянку та повернути її Южненській міській раді.

Такий спосіб захисту прав передбачений ст. 212 ЗК України, відповідно до якої самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними; приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки; повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Поняття самовільного зайняття земельних ділянок визначено в ст. 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" як будь-які дії особи, які свідчать про фактичне використання не наданої їй земельної ділянки чи намір використовувати земельну ділянку до встановлення її меж у натурі (на місцевості), до одержання документа, що посвідчує право на неї, та до його державної реєстрації.

Задовольняючи вказані позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій при новому розгляді справи виходили з обставин відсутності у відповідача правоустановчих документів на спірну земельну ділянку як підстави для застосування вимог ст. 212 ЗК України.

Проте як вбачається з рішення і постанови у справі, при новому розгляді справи всупереч вимогам ст. 111-12 ГПК України залишили поза увагою вказівки касаційної інстанції щодо необхідності встановлення обставин розташування на спірній земельній ділянці певного майна, зокрема будинків, будівель і споруд. Скасовуючи попередні судові рішення та направляючи справу на новий розгляд, касаційна інстанція зазначила про те, що не зважаючи на наявність відомостей у справі щодо розташування на спірній земельній ділянці стадіону з 1987 року, суди не досліджували правовий статус цього майна, зокрема, як нерухомого або рухомого майна (тимчасові або капітальні споруди); обставини створення цього стадіону певною особою, зокрема, прийняття його в експлуатацію в установленому законом порядку або самовільне будівництво; передання його на певних підставах відповідачу тощо.

При новому розгляді справи суди з цього приводу встановили лише відсутність у відповідача правоустановчих документів на майно, що розташоване на спірній земельній ділянці. Про такі обставини свідчать листи КП "Южненське міське бюро технічної інвентаризації №02-03-277 від 17.04.08, №02-03-518 від 06.12.07 та лист Управління архітектури та містобудування виконавчого комітету Южненської міської ради №14-15/157 від 06.12.07 щодо відсутності реєстрації за відповідачем права власності на нерухоме майно, розташоване на спірній земельній ділянці, та взагалі на жодний об'єкт нерухомого майна, а також неоформлення ним жодної малої архітектурної форми.

Тобто суди виходили лише з відсутності реєстрації за відповідачем права власності на відповідне майно. Але дійшовши висновку про відсутність у відповідача права власності на це майно, суди повторно ухилились від встановлення особи власника цього майна, прав і обов'язків якого стосується даний спір про звільнення спірної земельної ділянки та приведення її в придатний використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд.

У судовому засіданні касаційної інстанції представник позивача зазначав про самовільне будівництво відповідачем спірного стадіону. Проте з рішення і постанови у справ не вбачається встановлення судами при розгляді справи на підставі наданих сторонами доказів обставин, передбачених для застосування ст. 376 ЦК України, що визначає самовільне будівництво.

Суди не досліджували обставини щодо створення вказаного стадіону певною особою та на певних підставах, зокрема, прийняття його в експлуатацію в установленому законом порядку або ж самовільне будівництво; а також передання його на певних підставах відповідачу тощо. Судами взагалі не надано жодної правової оцінки обставинами щодо відповідності вказаного майна поняттю рухомого або нерухомого в розумінні ст. 181 ЦК України.

Отже, не виконавши вимоги ст. 111-12 ГПК України, при новому розгляді справи суди не дослідили обставини, встановлення яких є необхідним для правильного вирішення спору.

Зважаючи на вищевикладене, судова колегія дійшла висновку про недотримання судами першої та апеляційної інстанцій при новому розгляді справи вимог ст.ст. 43, 47, 43, 84, 103, 105 ГПК України (1798-12) щодо повного і всебічного встановлення усіх обставин справи та правильного застосування законодавства в частині вимог первісного позову, тому рішення і постанова в цій частині підлягають скасуванню як такі, що не відповідають нормам матеріального та процесуального права.

Справу слід повторно направити до суду першої інстанції для здійснення нового розгляду в цій частині спору, у тому числі встановлення на підставі відповідних доказів усіх суттєвих обставин щодо правовідносин, які існують між сторонами, та застосуванням норм законодавства, що регулюють такі правовідносини, а також урахування вказівок, викладених у постановах касаційної інстанції в даній справі.

Разом з тим, судова колегія погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції в частині вимог зустрічного позову.

Заявивши вимоги про встановлення факту добросовісного, відкритого і безперервного користування ним спірною земельною ділянкою, відповідач не врахував, що відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу; суд може захистити таке право та інтерес способами, що встановлені договором або законом. Способи захисту земельних прав визначені ст. 152 ЗК України. Проте вказані законодавчі норми не передбачають здійснення судом захисту прав певної особи шляхом встановлення факту. Отже, спір з такою позовною вимогою не підлягає вирішенню в господарських судах, а відтак судом першої інстанції правомірно припинено провадження в справі в цій частині.

Також відповідачем заявлено вимоги про визнання за ним права користування спірною земельною ділянкою на підставі набувальної давності відповідно до вимог ст. 119 ЗК України.

Згідно з цією нормою громадяни, які добросовісно, відкрито і безперервно користуються земельною ділянкою протягом 15 років, але не мають документів, які б свідчили про наявність у них прав на цю земельну ділянку, можуть звернутися до органу державної влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу її у власність або надання у користування. Розмір цієї земельної ділянки встановлюється у межах норм, визначених цим Кодексом. Передача земельної ділянки у власність або у користування громадян на підставі набувальної давності здійснюється в порядку, встановленому цим Кодексом.

Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про визначення в цій нормі кола осіб, щодо яких мають застосовуватись її положення.

Разом з тим слід зауважити, що ст. 119 ЗК України визначає право громадян звернутися до органу державної влади або органу місцевого самоврядування з відповідним клопотанням. При цьому вказана норма не передбачає автоматичного виникнення на підставі набувальної давності права певних осіб на відповідні земельні ділянки, а навпаки наголошує на необхідності передачі їх у власність або користування в порядку, встановленому цим Кодексом.

Тобто вимоги про визнання права користування земельною ділянкою на підставі лише ст. 119 ЗК України без доведення обставин їх виникнення з дотриманням решти норм земельного законодавства, зокрема ст.ст. 116, 123-126 ЗК України, є безпідставними та не підлягають задоволенню.

Таким чином, в частині висновків щодо вимог зустрічного позову судова колегія не вбачає підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції та задоволення касаційної скарги.

Керуючись ст.ст. 108, 111-5, 111-7, 111-9-12 ГПК України (1798-12) , Вищий господарський суд України

1. Касаційну скаргу задовольнити частково.

2. Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 24.07.08 та рішення господарського суду Одеської області від 23.06.08 у справі №16-30/216-04-7656 скасувати в частині висновків про задоволення первісного позову. Справу повторно передати до суду першої інстанції для здійснення нового розгляду в цій частині спору.

3. В решті постанову Одеського апеляційного господарського суду від 24.07.08 у справі №16-30/216-04-7656 залишити без змін.