Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

розглянувши у відкритому судовому засіданні

за участю представників

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 29.05.2008р. (суддя Книш Н.Ю.) вказаний позов задоволено повністю, постановлено стягнути з Державного підприємства "Чернігівське лісове господарство" на користь Відкритого акціонерного товариства "Страхове товариство "Гарантія" 17 251, 70 грн. несплаченого страхового платежу, 172, 51 грн. державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Оскарженою постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.07.2008р. (колегія суддів у складі: головуючого –судді Капацин Н.В., суддів Синиці О.Ф., Пашкіної С.А.) зазначене рішення суду скасовано, постановлено відмовити в задоволенні позовних вимог Відкритого акціонерного товариства "Страхове товариство "Гарантія"; стягнути з Відкритого акціонерного товариства "Страхове товариство "Гарантія" на користь Державного підприємства "Чернігівське лісове господарство" 86, 26 грн. Державного мита за подачу апеляційної скарги.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі, посилаючись на порушення апеляційним господарським судом норм матеріального і процесуального права, а саме: ч.1 ст. 530, ст.ст. 983, 989, ч.2 ст. 997 Цивільного кодексу України, ст. 28 Закону України "Про страхування", ст.ст. 3, 18, 19 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Відзиву на касаційну скаргу не надійшло. Відповідач не використав наданого законом права на участь свого представника у судовому засіданні.

Переглянувши у касаційному порядку судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 18.10.2006р. між позивачем та відповідачем укладено договір №2-219-53/06 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Предметом договору (п.1.1.) є обов’язкове страхування страховиком (позивачем по справі) цивільно-правової відповідальності страхувальника (відповідача по справі).

Згідно п.1.2. договору страховик бере на себе зобов’язання відшкодувати шкоду, заподіяну життю, здоров’ю та майну потерпілих при експлуатації забезпечених транспортних засобів страхувальника.

У п.1.3. договору сторони передбачили, що на виконання умов договору між страховиком та страхувальником укладаються (оформлюються) страхові поліси за формою, яка встановлена Моторним (транспортним) страховим бюро України.

За змістом п.п.2.1., 2.2. договору об’єктом страхування є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу. Перелік забезпечених транспортних засобів наведений у Додатку №1.

Як вбачається з п.4.2. договору обов'язковий ліміт відповідальності страховика –це грошова сума, в межах якої страховик зобов'язаний провести виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору (Полісу). У п.4.3 та п.4.5 сторони передбачили розмір обов’язкового ліміту відповідальності страховика за шкоду заподіяну майну потерпілих та за шкоду, заподіяну життю та здоров’ю потерпілих.

Відповідно до п.4.5 договору загальна сума страхового платежу до сплати страхувальником становить 17 251, 70 грн. та підлягає сплаті наступним чином: 4 312, 93грн. –до 18.11.2006р., 4 312, 93 грн. –до 18.01.2007р., 4 312, 92грн. –до 18.04.2007р., 4 312, 92 грн. –до 18.07.2007р.

Сторони у п.5.1. договору встановили, що він набуває чинності з дати його підписання сторонами і діє до закінчення терміну дії страхових полісів, укладених (оформлених) між страхувальником і страховиком на умовах договору.

Відповідно до п.5.4. договору термін дії страхових полісів визначається за згодою сторін та зазначається в цих страхових полісах.

Пунктом 7.1.1 договору встановлений обов’язок страховика видати страхувальнику не пізніше 3-х днів після одержання страхового платежу страховий поліс, а п.7.3.4 передбачено обов’язок страхувальника своєчасно і в повному обсязі сплатити страховий платіж, зазначений в п.4.5 договору.

18.10.2006р. між сторонами була укладена додаткова угода №1 до договору №2-219-53/06 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, згідно якої сторони внесли зміни в п.5.3. договору, виклавши його в наступній редакції: "Страхові поліси видаються страхувальнику на наступний день після дати підписання цього договору. Поліси набувають чинності з 24.10.06р. та діє по 23.10.07р. (включно)".

На виконання договору позивач передав відповідачу поліси обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (т.1, а.с.50-112). Зазначені поліси відповідач прийняв та протягом строку їх дії позивачу з мотивів не набрання чинності договором страхування не повертав.

Позивачем було направлено відповідачу лист №307/07 від 31.07.2007р. з вимогою сплатити страховий платіж по договору №2-219-53/06 від 18.10.2006р. до 10.08.2007р.

Відповідач у листі відповіді №125 від 01.02.2008р. зазначив, що підприємство не сплатило страховий платіж в сумі 17 251, 70грн. у зв’язку з скрутним фінансовим становищем.

Стягнення з відповідача 17 251, 70грн. –несплаченого страхового платежу за договором №2-219-53/06 від 18.10.2006р. послужило причиною звернення з позовом до господарського суду.

Місцевий господарський суд задовольняючи позов виходив з того, що за умовами договору позивач виконав взяті на себе зобов’язання, а відповідач зобов’язання щодо сплатити страхових платежів не виконав, а відтак дійшов до висновків про наявність правових підстав для задоволення позову.

Апеляційний господарський суд не погодився з висновками місцевого господарського суду, скасовуючи вказане рішення та відмовляючи в позові виходив з того, що несплата страхового платежу є безумовною підставою для припинення договору або для того, щоб вважати його таким, що не набрав чинності, а оскільки договір обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів припинив свою дію, у суду першої інстанції були відсутні підстави для стягнення з відповідача 17 251, 70 грн. страхового платежу.

Однак доводи суду апеляційної інстанції не спростовують доводів та висновків суду першої інстанції виходячи з наступного.

Із встановлених судами обох інстанцій обставин справи вбачається, що позивач взяті на себе зобов’язання за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів виконав і не виконаних зобов’язань за цим договором не має.

Відповідно до приписів ст. 983 ЦК України, якою суд апеляційної інстанції обґрунтовував оскаржену постанову, договір страхування набирає чинності з моменту внесення страхувальником першого страхового платежу, якщо інше не встановлено договором.

Таким чином суд апеляційної інстанції мав враховувати умови договору. Згідно ж встановлених судом першої інстанції обставин справи у п.5.1. договору сторони встановили, що він набуває чинності з дати його підписання сторонами і діє до закінчення терміну дії страхових полісів, укладених (оформлених) між страхувальником і страховиком на умовах договору.

За вказаних обставин висновки суду апеляційної інстанції в цій частині висновків місцевого господарського суду не спростовують та не ґрунтуються на вказаній нормі права.

Також, відмовляючи в позові суд апеляційної інстанції посилався на ст. 997 ЦК України і дійшов висновку що несплата страхового платежу є безумовною підставою для припинення договору.

Між тим, згідно приписів цієї норми договір страхування припиняється у випадках, встановлених договором та законом (ч.1). Якщо страхувальник прострочив внесення страхового платежу і не сплатив його протягом десяти робочих днів після пред'явлення страховиком письмової вимоги про сплату страхового платежу, страховик може відмовитися від договору страхування, якщо інше не встановлено договором. Страхувальник або страховик може відмовитися від договору страхування в інших випадках, встановлених договором (ч.2). Страхувальник або страховик зобов'язаний повідомити другу сторону про свій намір відмовитися від договору страхування не пізніш як за тридцять днів до припинення договору, якщо інше не встановлено договором (ч.3).

Таким чином вказана норма права передбачає право страховика відмовитись від договору, але він зобов’язаний повідомити другу сторону про свій намір відмовитися від договору страхування не пізніш як за тридцять днів до припинення договору, якщо інше не встановлено договором. Між тим таких обставин судом апеляційної інстанції не встановлено, а відповідно постанова цього суду прийнята з порушенням вказаної норми права та не спростовує висновків місцевого господарського суду в цій частині.

Згідно ст. 18 Закону України "Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" дія договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності може бути достроково припинена: за письмовою вимогою страхувальника, про що він зобов'язаний повідомити страховика не пізніше ніж за 30 днів до дати припинення дії договору страхування та надати оригінал поліса страховику (пп.18.1.1.); у разі виходу транспортного засобу з володіння страхувальника проти його волі або знищення транспортного засобу (пп. 18.1.2.); з інших підстав, передбачених законом або договором (пп. 18.1.3.). У разі дострокового припинення договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності страховик, за умови відсутності виплат страхового відшкодування за цим договором, повертає страхувальнику частку страхового платежу, яка обчислюється пропорційно періоду страхування, що залишився до закінчення терміну дії договору, з утриманням, у передбачених законом випадках, понесених витрат на ведення справи, але не більше 20 відсотків цієї частки, вилучає страховий поліс та анулює його (п. 18.2.).

Таким чином висновки суду апеляційної інстанції про те, що договір обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів припинив свою дію, не ґрунтується на вказаній нормі права та на фактичних обставинах справи, оскільки суд апеляційної інстанції не встановив правових підстав, визначених вказаною нормою права, яка є спеціальною у спірних правовідносинах, для припинення договору, а тому висновки суду апеляційної інстанції є незаконними.

Статтею 193 Господарського кодексу України, та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, встановлено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Згідно з ст. 202 Господарського кодексу України, ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, а за змістом ст.598 цього Кодексу, зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, визначених законом або договором.

Колегія суддів Вищого господарського суду України враховує, що ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв діловою обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно приписів ст. 7 ч.1 п.9 Закону України "Про страхування" страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є одним із видів обов’язкового страхування.

Оскільки судами встановлено що пунктом 7.3.4 договору передбачено обов’язок страхувальника своєчасно і в повному обсязі сплатити страховий платіж, зазначений в пункті 4.5 договору, позивач свої зобов’язання за договором виконав, а відповідач своїх зобов’язань за договором щодо сплати страхового платежу не виконав, висновки суду першої інстанції про наявність правових підстав для стягнення спірної суми ґрунтуються на приписах вказаних норм права, є розумними та справедливими.

За таких обставин постанову суду апеляційної інстанції не можна вважати законною і обґрунтованою, а тому вона підлягає скасуванню.

Натомість, місцевий господарський суд всебічно і повно встановив всі фактичні обставини справи на підставі об'єктивної оцінки наявних в ній доказів, достеменно з'ясував дійсні права і обов'язки сторін та правильно застосував норми матеріального права, що регулюють їх спірні відносини, а тому прийняте ним судове рішення належить залишити в силі.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 п. 6, 111-10 ч.1, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Страхове товариство "Гарантія" задовольнити.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.07.2008р. у справі №14/96 Господарського суду Чернігівської області скасувати, а рішення Господарського суду Чернігівської області від 29.05.2008р. у цій справі, залишити в силі.