3/39/08 Про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності на нерухоме майно - 05.11.2008 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві касаційну скаргу Акціонерного товариства "DRUM-96" на рішення Господарського суду Миколаївської області від 08 травня 2008 року у справі № 3/39/08 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, Одеська область, до Товариства з обмеженою відповідальністю "Чайка-2", Миколаївська область, про визнання договору дійсним та визнання права власності на нерухоме майно,

за участю представників:

позивача -не з'явився;

відповідача -Калаянов В.І. (дов. № 55 від 07.08.08),

У квітні 2008 року позивач -ФО -підприємець ОСОБА_1 пред'явив у господарському суді позов до відповідача -ТОВ "Чайка-2" про визнання договору дійсним і визнання права власності на нерухоме майно.

Вказував, що 21.03.2008р. між ним та відповідачем було укладено договір купівлі-продажу нежитлового об'єкту -будівлі їдальні на 200 місць, загальною площею 625,8 кв.м., який розташований під АДРЕСА_1.

Посилаючись на відмову ТОВ "Чайка-2" від нотаріального посвідчення договору, яка є обов'язковою умовою договору купівлі-продажу нежитлового об'єкту -будівлі їдальні від 21.03.2008р., позивач просив визнати вказаний договір дійсним та визнати за ним право власності на нежитловий об'єкт -будівлю їдальні на 200 місць, загальною площею 625,8 кв.м., який розташований під АДРЕСА_1.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 08 травня 2008 року (суддя Смородінова О.Г.) позов задоволено.

Постановлено визнати дійсним договір від 21.03.2008р. купівлі-продажу нежитлового об'єкту -будівлі їдальні на 200 місць, загальною площею 625,8 кв.м., який розташований під АДРЕСА_1, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Чайка-2" та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1.

Постановлено визнати право власності на нежитловий об'єкт -будівлю їдальні на 200 місць, загальною площею 625,8 кв.м., який розташований під АДРЕСА_1 за Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1.

Рішення мотивоване посиланнями на ту обставину, що договір купівлі-продажу від 21.03.2008р. містить всі необхідні для цього виду договору істотні умови, об'єкт продажу фактично знаходиться в користуванні позивача з 24.03.2008р., а тому на підставі ст. 220 ЦК України, такий договір визнається дійсним.

У касаційній скарзі Акціонерне товариство "Drum-96", особа, що не була залучена до участі у справі, посилаючись на порушення оскаржуваним рішенням його охоронюваних законом прав та інтересів, на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення місцевого суду та постановити нове рішення, яким визнати договір від 21.03.2008р. купівлі-продажу нежитлового об'єкту -будівлі їдальні на 200 місць, загальною площею 625,8 кв.м., який розташований під АДРЕСА_1, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Чайка-2" та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 недійсним та визнати право власності на вказаний нежитловий об'єкт за Товариством з обмеженою відповідальністю "Чайка-2".

Розглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права у вирішенні даного спору, колегія суддів знаходить за необхідне касаційну скаргу задовольнити частково, з таких підстав.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, що викладені в п.1 Постанови від 29.12.1976 року № 11 "Про судове рішення (v0011700-76) ", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повністю відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

Рішення місцевого суду зазначеним вимогам не відповідає, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 107 ГПК України сторони у справі мають право подати касаційну скаргу, а прокурор касаційне подання на рішення місцевого господарського суду, що набрало законної сили, та постанову апеляційного суду. Касаційну скаргу мають право подати також особи, яких не було залучено до участі у справі, якщо суд прийняв рішення чи постанову, що стосується їх прав і обов'язків.

Задовольняючи позовні вимоги місцевий суд виходив з того, що при укладенні договору від 21.03.2008р., директор відповідача діяв на підставі Статуту та рішення загальних зборів учасників ТОВ "Чайка-2" від 20.03.2008р., яким було вирішено продати будівлю їдальні ФО -підприємецю ОСОБА_1

На вказаних зборах учасників ТОВ "Чайка-2" від імені учасника АТ "Drum-96" (Республіка Молдова), який володіє 70 % часток у статутному фонді Товариства, брав участь його представник - акціонер Дарьєва С.О. на підставі довіреності від 14.03.2007р., виданої Головою правління АТ "Drum-96", яка надає право голосувати на зборах учасників ТОВ "Чайка-2" по всіх питаннях фінансово-господарської діяльності Товариства, в тому числі, відчуження та передачу в оренду майна Товариства.

В обгрунтування касаційної скарги АТ "Drum-96" зазначає про те, що його представник - акціонер Дарьєва С.О. не мала права приймати рішення про відчуження майна ТОВ "Чайка-2", оскільки прийняття рішення про відчуження майна, згідно Статуту та Закону "Про акціонерні товариства" (514-17) Республіки Молдова, є виключною компетенцією загальних зборів, тому рішення про відчуження будівлі столової повинно було розглядатися на загальних зборах АТ "Drum-96" з делегуванням представника на збори учасників ТОВ "Чайка-2".

Разом з тим, п. 1 постанови Верховної Ради України № 3943-ХІІ від 4 лютого 1994 року (3943-12) "Про майно загальносоюзних організацій колишнього Союзу PCP" встановлено, що, тимчасово, до законодавчого визначення суб'єктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу PCP, розташованого на території України, зазначене майно є загальнодержавною власністю.

Угодою між Урядом України та Урядом Республіки Молдова "Про взаємне визнання прав та регулювання відносин власності" від 11 серпня 1994 року, ратифікованої Законом України від 12 липня 2001 року, регулюються відносини власності на об'єкти виробничого і соціального призначення, розташовані на території України та Республіки Молдова, що були створені (збудовані) за часів існування СРСР.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про підприємства, установи, організації союзного підпорядкування, що розташовані на території України" від 10 вересня 1991 року та ст. 1 Угоди від 11 серпня 1994 року майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших об'єктів союзного підпорядкування, розташованих на території України, є державною власністю України.

Статтями 2 і 4 Угоди від 11 серпня 1994 року передбачено порядок проведення робіт з документами щодо визнання прав власності Республіки Молдова на об'єкти, розташовані на території України, і прав власності України на об'єкти, розташовані на території Республіки Молдова.

Відповідно до Угоди від 11 серпня 1994 року стороною, за якою може бути визнано право власності на спірний об'єкт, є держава Україна або Республіка Молдова.

Рішення про визнання права власності оформлюється Протоколами між органами, уповноваженими розпоряджатися державним майном сторін. (ст. 11 Угоди від 11 серпня 1994 року).

Отже, правовий статус на об'єкти виробничого і соціального призначення, розташовані на території України та Республіки Молдова, що були створені (збудовані) за часів існування СРСР, визначається на підставі Протоколів, укладених між органами, уповноваженими розпоряджатися державним майном обох країн.

Органом, уповноваженим врегульовувати питання власності з боку України на об'єкти соціальної сфери підприємств союзного підпорядкування, розташованих на її території відповідно до постанови Верховної Ради України № 217/94-ВР від 20 жовтня 1994 року (217/94-ВР) , є Фонд державного майна України. Постановою Верховної Ради України № 2268-ХІІ від 10 квітня 1992 року (2268-12) встановлено, що до визначення правонаступників загальносоюзних громадських організацій колишнього СРСР майно та фінансові ресурси розташованих на території України підприємств, установ та об'єктів, що перебували у віданні центральних органів цих організацій, тимчасово передані Фонду державного майна України.

В порушення вище викладеного, місцевим судом не залучено до участі у розгляді справи, у певному процесуальному статусі, Фонд державного майна України, права та обов'язки якого зачіпаються викладеними в рішенні висновками.

Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Частиною 7 ст. 319 ЦК України визначено, що діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб у випадках і в порядку, встановлених законом.

З огляду на те, що предметом спору є визнання договору дійсним та визнання права власності на нерухоме майно, розглянути даний спір неможливо без з'ясування правового статусу спірного майна в порядку, передбаченому Угодою між Урядом України та Урядом Республіки Молдова "Про взаємне визнання прав та регулювання відносин власності".

Відповідно до вказаної Угоди, стороною, за якою може бути визнано право власності на спірне майно, є Республіка Україна або Республіка Молдова.

Відповідно до ст. - 111-10 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого або постанови апеляційного господарського суду, якщо господарський суд прийняв рішення або постанову, що стосується прав і обов'язків осіб, які не були залучені до участі в справі.

За таких обставин, рішення місцевого суду, як таке, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права підлягає скасуванню, а справа -направленню на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду, суду першої інстанції необхідно врахувати викладене, встановити правовий статус спірного майна, з'ясувати суб'єктивний склад сторін та залучити у певному процесуальному статусі осіб, на права та обов'язки яких може вплинути прийняте рішення; з метою забезпечення можливості реалізації процесуальних прав усіх учасників процесу, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, витребувати та залучити до матеріалів справи усі документи, які стосуються предмету даного спору, дати їм належну правову оцінку, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по с уті, і в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.