Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

про 1) зобов'язання відповідача укласти з позивачем договір про

спільне використання технологічних електричних мереж, які знаходяться на його балансі, для подальшого переукладення з енергопостачальною організацією ВАТ "Львівобленерго" договору про постачання електроенергії в орендовані приміщення в цокольному поверсі колишньої кухні-їдальні по вул. Мазепи, 29, у м. Львові; 2) зобов'язання відповідача підписати акт розмежування балансової належності електромереж та експлуатаційної відповідальності сторін для переукладення позивачем з енергопостачальною організацією ВАТ "Львівобленерго" договору про постачання електроенергії в орендовані приміщення в цокольному поверсі колишньої кухні-їдальні по вул. Мазепи, 29, у м. Львові; 3) зобов'язання ДП "Укрконверс" невідкладно включити постачання електричної енергії в орендовані позивачем приміщення в цокольному поверсі колишньої кухні-їдальні по вул. Мазепи, 29, у м. Львові; 4) звільнення позивача від сплати орендної плати за договором оренди індивідуально визначеного нерухомого майна № 2 від 01.04.2003 у зв'язку з відключенням орендованих приміщень від постачання електроенергії, руйнування водопровідної і каналізаційної мереж, затопленням та неможливістю використання орендованого майна в господарській діяльності, згідно з умовами договору оренди, з незалежних від орендаря причин за період з 07.12.2006 до моменту фактичного включення відповідачем електропостачання; 5) зобов'язання відповідача не вчиняти перешкод в користуванні приміщенням електрощитової площею 6,1 кв. м. (№ приміщення 40, згідно з поверховим планом), яке входить до складу орендованого майна, передати в натурі дане приміщення та ключі від нього позивачу; 6) визнання незаконними дій відповідача щодо відмови від договору № 2 оренди індивідуально визначеного нерухомого майна від 01.04.2003; 7) визнання чинним договору № 2 оренди індивідуально визначеного нерухомого майна від 01.04.2003

у судовому засіданні взяли участь представники:

У вересні 2007 року Суб'єкт підприємницької діяльності -фізична особа ОСОБА_1 (далі -позивач) звернувся до господарського суду Львівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Західна будівельна інвестиційна компанія" про:

1) зобов'язання відповідача укласти з позивачем договір про спільне використання технологічних електричних мереж, які знаходяться на його балансі, для подальшого переукладення з енергопостачальною організацією ВАТ "Львівобленерго" договору про постачання електроенергії в орендовані приміщення в цокольному поверсі колишньої кухні-їдальні по вул. Мазепи, 29, у м. Львові;

2) зобов'язання відповідача підписати акт розмежування балансової належності електромереж та експлуатаційної відповідальності сторін для переукладення позивачем з енергопостачальною організацією ВАТ "Львівобленерго" договору про постачання електроенергії в орендовані приміщення в цокольному поверсі колишньої кухні-їдальні по вул. Мазепи, 29, у м. Львові;

3) зобов'язання ДП "Укрконверс" невідкладно включити постачання електричної енергії в орендовані позивачем приміщення в цокольному поверсі колишньої кухні-їдальні по вул. Мазепи, 29, у м. Львові;

4) звільнення позивача від сплати орендної плати за договором оренди індивідуально визначеного нерухомого майна № 2 від 01.04.2003 у зв'язку з відключенням орендованих приміщень від постачання електроенергії, руйнування водопровідної і каналізаційної мереж, затопленням та неможливістю використання орендованого майна в господарській діяльності, згідно з умовами договору оренди, з незалежних від орендаря причин за період з 07.12.2006 до моменту фактичного включення відповідачем електропостачання;

5) зобов'язання відповідача не вчиняти перешкод в користуванні приміщенням електрощитової площею 6,1 м-2 (№ приміщення 40, згідно поверхового плану), яке входить до складу орендованого майна, передати в натурі дане приміщення та ключі від нього позивачу;

6) визнання незаконними дій відповідача щодо відмови від договору № 2 оренди індивідуально визначеного нерухомого майна від 01.04.2003;

7) визнання чинним договору № 2 оренди індивідуально визначеного нерухомого майна від 01.04.2003.

Під час розгляду справи господарським судом Львівської області позивач 24.10.07, керуючись ст. 22 ГПК України, подав заяву про уточнення позовних вимог вих. № 520, відповідно до якої виправив допущену описку в пункті 3 прохальної частині позовної заяви, а саме: зобов'язати ТОВ "Західна будівельна інвестиційна компанія" невідкладно включити постачання електричної енергії в орендовані позивачем приміщення в цокольному поверсі колишньої кухні-їдальні по вул. Мазепи, 29, у м. Львові; решта позовних вимог залишаються без змін.

08.11.2007 позивач подав заяву про уточнення позову, в якій просив суд зобов'язати відповідача відновити будівлю колишньої кухні-їдальні по вул. Г. Мазепи, 29 у м. Львові (вхідний № 24326).

Також позивачем подано клопотання-пояснення вих. № 680, отримане місцевим господарським судом 12.11.2007 з проханням, зокрема, зобов'язати відповідача відновити протиправно знищену будівлю колишньої кухні-їдальні по вул. Г. Мазепи, 29.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 19.11.2007 у справі № 9/246 (суддя Данко Л.С.) заява про уточнення позову від 08.11.2007 з вимогою зобов'язати відповідача відновити будівлю колишньої кухні-їдальні по вул. Г. Мазепи, 29 у м. Львові та клопотання-пояснення від 12.11.2007 в частині : "зобов'язати ТОВ "Західна будівельна інвестиційна компанія" відновити протиправно знищену будівлю колишньої кухні-їдальні по вул. Г. Мазепи, 29" повернуті позивачеві без розгляду на підставі п. 5 ст. 63 ГПК України.

Рішенням господарського суду Львівської області від 19.11.2007 у справі № 9/246 (суддя Данко Л.С.) припинено провадження у справі в частині позовних вимог про визнання незаконними дій ТОВ "Західна будівельна інвестиційна компанія" щодо відмови від договору № 2 оренди індивідуально-визначеного нерухомого майна від 01.04.2003 (п. 6 прохальної частини позовної заяви); припинено провадження у справі в частині позовних вимог про визнання чинним договору № 2 оренди індивідуально-визначеного нерухомого майна від 01.04.2003 (п. 7 прохальної частини позовної заяви); у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 12.03.2008 у справі № 9/246 (колегія суддів у складі: Бонк Т.Б. -головуючий суддя, судді -Бойко С.М., Марко Р.І.) рішення господарського суду Львівської області від 19.11.2007 та ухвала господарського суду Львівської області від 19.11.2007 у справі № 9/246 залишені без змін, апеляційній скарги позивача -без задоволення.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх судових інстанцій, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати прийняті у даній справі судові рішення та передати справу на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а саме: справа була розглянута місцевим господарським судом у незаконному складі суду, що відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 111-10 ГПК України є в будь-якому випадку підставою для скасування судових рішень; порушення вимог ст. 43 ГПК України щодо оцінки доказів; порушення прав позивача, передбачених положеннями ч. 4 ст. 22 ГПК України, неправильне застосовування п. 5 ст. 63 ГПК України; суди попередніх судових інстанцій необґрунтовано відхилили надані позивачем докази на підтвердження чинення відповідачем перешкод у користуванні спірним майном і не застосували до правовідносин сторін положень ст. 538, ч. 6 ст. 762 Цивільного кодексу України, та, як наслідок, невірно застосували ст. 782 Цивільного кодексу України.

Відзив на касаційну скаргу від відповідача не надходив, що відповідно до ч. 2 ст. - 111-2 ГПК України не перешкоджає перегляду судових рішень, що оскаржуються.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті - 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Представник відповідача у призначене судове засідання не з'явився.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм господарськими судами попередніх судових інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм процесуального права при винесенні ухвали від 19.11.2007, якою заява позивача про уточнення позову від 08.11.2007 та клопотання-пояснення від 12.11.2007 були повернуті позивачеві без розгляду на підставі п. 5 ст. 63 ГПК України, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог касаційної скарги позивача в частині скасування зазначеної ухвали.

Відповідно до статті 58 ГПК України в одній позовній заяві може бути об'єднано кілька вимог, зв'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами.

Пункт 5 частини першої статті 63 ГПК України містить дві самостійні підстави для повернення позовної заяви і доданих до неї документів без розгляду:

1) порушення правил об'єднання вимог;

2) об'єднання в одній позовній заяві кількох вимог до одного чи кількох відповідачів, якщо сумісний розгляд цих вимог перешкоджатиме з'ясуванню прав і взаємовідносин сторін чи суттєво утруднить вирішення спору.

Встановивши, що додатково заявлена позивачем вимога відрізняється від раніше заявлених позовних вимог як підставою виникнення, так і предметом доказування, попередні судові інстанції діяли в межах повноважень, наданих їм згідно з пунктом 5 частини першої статті 63 ГПК України.

Вищий господарський суд України не вбачає підстав для зміни чи скасування рішення господарського суду Львівської області від 19.11.2007 та постанови Львівського апеляційного господарського суду від 12.03.2008 у справі № 9/246, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне:

- 01.04.2003 між Державним підприємством "Захід-Інтелект" та позивачем у справі укладено договір оренди індивідуально визначеного нерухомого майна -приміщення в цокольному поверсі колишньої кухні-їдальні загальною площею 430,5 м-2 у колишньому військовому містечку за адресою: м. Львів, вул. Гетьмана Мазепи, 29;

- у грудні 2003 року відповідно до наказу Національного координаційного центру адаптації військовослужбовців, звільнених в запас або відставку та конверсії колишніх військових об'єктів № 85 від 14.10.2003 "Про реорганізацію ДП "Захід-Інтелект", орендоване майно було передане ДП "Укрконверс";

- ухвалою господарського суду м. Києва від 20.12.2005 у справі № 43/464 про визнання банкрутом ДП "Укрконверс" затверджено мирову угоду від 16.12.2005, згідно з якою орендовані приміщення передані у власність ТОВ "Нафта-Трейд";

- відповідно до договору купівлі-продажу будівель від 13.01.2006 вищезазначене майно перейшло у власність відповідача, який на момент подання позову був власником спірного майна;

- рішенням господарського суду Львівської області від 04.10.2005 - 07.02.2006 у справі № 1/816-26/340 задоволено позов позивача та зобов'язано орендодавця -ДП "Укрконверс" укласти з ним договір на спільне використання технологічних мереж, невідкладно включити постачання електричної енергії в орендовані приміщення, не чинити перешкод у користуванні орендованим приміщенням електрощитової та звільнено позивача від сплати орендної плати за період з 20.12.2004 по 07.02.2006;

- виходячи зі змісту рішення № 1/816-26/340, місцевим господарським судом було встановлено, що відповідач у даній справі -ТОВ "Західна будівельна інвестиційна компанія" не був стороною у справі № 1/816-26/340 господарського суду Львівської області, тому в силу ст. 35 ГПК України встановлені у вказаному рішенні факти не можуть бути взяті до уваги при розгляді даної справи;

- місцевим господарським судом були відхилені твердження позивача про обов'язок відповідача, як правонаступника, згідно із ст. 770 Цивільного кодексу України виконати зазначене рішення, з мотивів того, що відповідно до ухвали господарського суду Львівської області від 12.02.2007 у справі № 1/816-26/340 позивачу було відмовлено у задоволенні заяви про заміну боржника у виконавчому провадженні; при цьому, місцевий господарський суд відхилив дані твердження з тих підстав, що відповідно до положень ст. 770 Цивільного кодексу України до нового власника переходять лише обов'язки наймодавця (орендодавця), такі обов'язки визначені у договорі та чинному законодавстві, яке не містить правових норм про перехід обов'язків, встановлених у рішенні суду, до нового власника;

- рішенням господарського суду Львівської області від 07.12.2006 у справі № 1/947-15/290 позивача було звільнено від сплати орендної плати за спірним договором оренди за період з 07.02.2006 по дату винесення рішення на підставі ч. 6 ст. 762 Цивільного кодексу України;

- отже, позивач відповідно до умов договору оренди (п. 3.3), починаючи з 07.12.2006 повинен був сплачувати орендну плату, однак, станом на день звернення до суду з даним позовом (05.09.2007) позивач не сплатив відповідачу орендну плату за 9 місяців;

- місцевим господарським судом були відхилені посилання позивача на те, що відповідач перешкоджав йому користуватись спірним майном, у зв'язку із чим він був вправі не сплачувати орендну плату в силу приписів ст. 538 Цивільного кодексу України, оскільки позивачем відповідно до положень ст. ст. 33, 34 ГПК України не надано належних доказів на підтвердження зазначених обставин; в свою чергу, подані позивачем докази не доводять здійснення відповідачем дій по перешкоджанню позивачу у користуванні спірним майном та порушення п. 7.2 спірного договору оренди у період з 07.12.2006 по 05.09.2007.

Відповідно до ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Частина 3 ст. 651 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Для договору найму (оренди) передбачений спеціальний порядок розірвання в односторонньому порядку. Відповідно до ч. 1 ст. 782 Цивільного кодексу України наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд.

Відповідно до ч. 1 ст. 615 ЦК України у разі порушення зобов'язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом. Статтею 782 ЦК України передбачене право наймодавця (орендодавця) відмовитись від зобов'язань за договором найму (оренди), у випадку порушення наймодавцем (орендодавцем) своїх зобов'язань із внесення орендної плати.

Відповідно до ч. 2 ст. 782 ЦК України у разі відмови наймодавця від договору найму договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору.

Враховуючи вищевикладені обставини справи, встановлені під час розгляду справи судами попередніх судових інстанцій, та норми матеріального права, які регулюють особливий вид правовідносин, які випливають з договору найму (оренди), суд касаційної інстанції приходить до висновку, що місцевий господарський суд прийшов до правильного висновку, який підтримав суд апеляційної інстанції, що станом на 30.08.2007 (дата направлення відповідачем позивачу повідомлення про розірвання договору оренди) у відповідача було наявне право на розірвання договору оренди в односторонньому порядку згідно з положеннями ст. 782 Цивільного кодексу України.

При цьому, господарськими судами встановлено, що повідомлення відповідача про односторонню відмову від договорів оренди було надіслано листом від 30.08.2007 № 30/08. Факт отримання позивачем 04.09.2007 такого повідомлення про односторонню відмову від договору підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення № 545324.

Отже, суди обґрунтовано дійшли до висновку, що зобов'язання сторін за договором № 2 оренди індивідуально визначеного нерухомого майна від 01.04.2003 припинились з моменту розірвання договорів у зв'язку із відмовою відповідача на підставі ст. 782 ЦК України, а саме 04.09.2007 в день отримання позивачем листа від 30.08.2007 № 30/08.

Крім того, судами встановлено, що станом на 11.09.2007 спірне майно є знесене, а його державна реєстрація є скасованою. Зазначені обставини підтверджені довідкою Обласного комунального підприємства "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" за № ю/4333 від 11.10.2007, листом від 02.10.2007 та витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно від 15.10.2007, який видано Обласним комунальним підприємством "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" (перелічені докази наявні в матеріалах справи).

За таких обставин суди правомірно послались на норму ст. 291 Господарського кодексу України та п. 10.10 договору № 2, відповідно до яких договір оренди припиняється у разі загибелі (знищення) об'єкта оренди.

Таким чином, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, викладених у пунктах 1, 2, 3 та 5 позовної заяви, суди вірно встановили, що останні випливають з умов договору оренди індивідуально визначеного нерухомого майна № 2 від 01.04.2003 та спрямовані на його виконання, однак, на момент звернення до суду спірний договір є розірваним відповідно до ч. 2 ст. 782 Цивільного кодексу України, а об'єкт оренди знищений, що унеможливлює їх задоволення.

Вищий господарський суд України також погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що заявлені позивачем вимоги про визнання незаконними дій відповідача щодо відмови від договору № 2 оренди індивідуально визначеного нерухомого майна від 01.04.2003 та визнання чинним договору № 2 оренди індивідуально визначеного нерухомого майна від 01.04.2003 не співвідносяться із встановленим законом способом захисту права, виходячи з наступного.

Частиною 1 ст. 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 Цивільного кодексу України встановлено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів, згідно з яким кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового права та інтересу.

Дана норма кореспондується з положеннями ст. 20 Господарського кодексу України, якою визначено також способи захисту суб'єктом господарювання та споживачем своїх прав і законних інтересів.

Із положень вказаних норм матеріального права не випливає спосіб захисту права, обраного позивачем.

Статтею 6 Конституції України визначено, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу, судову.

Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

За приписом ст. 6 Господарського кодексу України загальними принципами господарювання в Україні є, зокрема, заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини.

За таких обставин вимоги про визнання незаконними дій відповідача щодо відмови від договору та визнання чинним договору є такими, що суперечать способам захисту цивільних прав та інтересів та є втручанням у господарську діяльність суб'єкта господарювання, і як наслідок, порушення його вільного волевиявлення.

Відповідно до роз'яснень пленуму Верховного Суду України, що викладені в п. 1 постанови від 29.12.1976 № 11 "Про судове рішення (v0011700-76) ", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повністю відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

Рішення місцевого та постанова апеляційного суду відповідають зазначеним вимогам, оскільки ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Перевіривши у відповідності до ч. 2 ст. - 111-5 ГПК України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що господарськими судами з дотриманням положень ст. ст. 4-3, 4-7, 43, 99, 101 ГПК України (1798-12) всебічно, повно і об'єктивно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини та обґрунтовано і правомірно відмовлено у задоволенні як первісного, так і зустрічного позовів. Викладені заявником у касаційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження та не спростовують обґрунтованих висновків судів першої та апеляційної інстанцій, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування оскаржуваних рішень колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. - 111-5, - 111-7, - 111-9, - 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Ухвалу господарського суду Львівської області від 19.11.2007, рішення господарського суду Львівської області від 19.11.2007 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 12.03.2008 у справі № 9/246 залишити без змін, а касаційну скаргу Суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_1 -без задоволення.