Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Комунальне підприємство "Київжитлоспецексплуатація" звернулося до господарського суду з позовом до Київської міської ради Товариства винахідників і раціоналізаторів України про виселення зі займаного без відповідних правових підстав нежитлового приміщення загальною площею 117,6кв.м. на четвертому поверсі будинку по пров. Михайлівському/пров. Шевченка Тараса, 13/21 літ.В у місті Києві та про повернення його позивачу, посилаючись на приписи статей 17, 26, 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Позовні вимоги вмотивовано тим, що відповідача листом 17.11.2005р. повідомлено про припинення дії договору оренди з 16.11.2005р. та необхідність повернути майно, однак він до цього часу використовує орендоване приміщення для власних потреб без дозволу власника та відповідного договору.

Відповідач відхилив позовні вимоги та звернувся до позивача зі зустрічним позовом про зобовязання укласти договір оренди на підставі статті 285 Господарського кодексу України, вказавши, що дія договору оренди спірного приміщення не закінчилась 17.11.2005р., а була продовжена рішенням Київської міської ради від 02.02.2006р. № 23/3114, додаток 2, пункт 23, про що орендодавця було повідомлено листом № 6 від 15.03.2006р.; вказуючи на своєчасну сплату орендної плати, сумлінне виконання обов'язків орендаря, Київська міська рада Товариства винахідників і раціоналізаторів України посилається на своє переважне право на продовження строку дії договору оренди.

Рішенням господарського суду міста Києва від 06.03.2008р. (суддя Сівакова В.В.) первісний позов задоволено повністю; виселено Київську міську раду Товариства винахідників і раціоналізаторів України з нежитлового приміщення загальною площею 117,6кв.м., що знаходиться на четвертому поверсі будинку № 13/21 літ. В по пров. Михайлівському/пров. Шевченка Тараса, в м. Києві, передавши вказані приміщення Комунальному підприємству "Київжитлоспецексплуатація" за актом; з Київської міської ради Товариства винахідників і раціоналізаторів України на користь Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" стягнуто 203грн. судових витрат; у задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю.

Судове рішення в частині задоволення первісного позову вмотивовано встановленими обставинами справи щодо перебування Київської міської ради Товариства винахідників і раціоналізаторів України у спірному приміщенні без передбачених законодавством підстав, оскільки договір оренди від 18.11.2004р. закінчився 16.11.2005р., відповідних розпорядчих документів на продовження дії договору відповідачу надано не було, а нового договору оренди сторонами не укладено, при цьому суд послався на статті 26, 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", статтю 291 Господарського кодексу України, статтю 785 Цивільного кодексу України, що передбачають наслідки закінчення строку дії договору оренди.

Водночас, відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, місцевий господарський суд керувався приписами статей 179, 181 Господарського кодексу України, що передбачають загальний порядок укладення господарських договорів, та статтею 118 Закону України "Про державний бюджет України на 2007 рік", встановивши, що Товариством не надано доказів дотримання порядку укладення господарських договорів, та що спірне приміщення передане за результатами конкурсу в оренду іншій юридичній особі –Товариству з обмеженою відповідальністю "Гелла".

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.07.2008р. (судді: Шипко В.В. –головуючий, Борисенко І.В., Розваляєва Т.С.) рішення місцевого суду залишено без змін з мотивів його відповідності чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи.

Відхиляючи доводи апеляційної скарги, апеляційний господарський суд зазначив, що скаржником не додано до позову проекту договору оренди, зобовязання укласти який є предметом зустрічного позову; доводи апелянта про неврахування судами рішення Київської міської ради № 23/3114 від 02.02.2006р. не спростовують висновків місцевого господарського суду про відсутність вчинених апелянтом дій по укладенню договору оренди.

Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, Київська міська рада Товариства винахідників і раціоналізаторів України звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову та рішення у даній справі скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційну скаргу вмотивовано доводами про порушення судами норм матеріального та процесуального права, оскільки всупереч статті 43 Господарського процесуального кодексу України суд не витребував, не дослідив та не надав належної юридичної оцінки Рішенню Київської міської ради № 23/3114 від 02.02.06р., за яким дію договору оренди спірного приміщення продовжено; пропозицію укласти договір оренди було направлено орендодавцю листом від 15.03.2006р. № 06, а правомірність знаходження орендованого майна у користуванні відповідача, як орендаря, випливає з статті 764 Цивільного кодексу України, статті 285 Господарського кодексу України.

Позивач за первісним позовом відзив на касаційну скаргу не надав, усно в судовому засіданні заперечив проти її доводів, вказавши на законність та обґрунтованість постанови апеляційного суду та рішення місцевого суду.

Заслухавши доповідь судді –доповідача та пояснення представників сторін, присутніх у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях та застосування судом норм матеріального та процесуального права колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або перевіряти докази.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарськими судами, рішенням Київської міської ради № 34/91 від 28.09.2006р. "Про затвердження Порядку передачі майна територіальної громади міста Києва в оренду, Методики розрахунку орендної плати за користування майном територіальної громади міста Києва, Типового договору про оренду майна територіальної громади міста Києва" затверджено Порядок передачі майна територіальної громади міста Києва в оренду.

Пункт 2.2.5 Статуту Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" визначає, що одним з предметів його діяльності є передача нежитлового фонду в користування на договірних засадах з дозволу власника або уповноваженого ним органу, здійснення контролю за виконанням договорів оренди нежилих приміщень; відтак Комунальне підприємство є належним орендодавцем спірного майна відповідно до пунктів 2 та 10 Порядку передачі майна територіальної громади міста Києва в оренду.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 18.11.2004р. між Комунальним підприємством "Київжитлоспецексплуатація" (орендодавець) та Київською міською радою Товариства винахідників і раціоналізаторів України (орендар) було укладено договір № 10/1702 оренди нерухомого майна (нежилих будівель, споруд, приміщень) комунальної власності територіальної міста Києва, відповідно до умов якого орендодавець на підставі рішення Київської міської ради № 696/2106 від 18.11.2004р. передає орендарю, а орендар приймає в оренду нежилий будинок за адресою пров. Михайлівський/пров. Шевченка Тараса, буд. № 13/21 літ.В для розміщення підрозділів. Строк дії договору встановлено сторонами з 18.11.2004р. до початку реконструкції, але не більше ніж 364 дні до 16.11.2005р.

Згідно пункту 2.1 договору об'єктом оренди є нежиле приміщення загальною площею 117,60кв.м., в тому числі на 4 поверсі –117,60кв.м., яке було передано орендарю за актом приймання-передачі приміщення від 08.06.2005р.

09.09.2005р. сторони внесли зміни до договору оренди, змінивши слова: "за адресою пров. Михайлівський/пров. Шевченка Тараса, буд. № 13/21 літ.В" на "за адресою пров. Михайлівський/пров. Шевченка Тараса, буд. № 21/13 літ.В".

Листом № 155/05-2224 від 17.11.2005р. орендодавець повідомив орендаря про закінчення дії договору оренди та його припинення, в зв'язку з чим просив звільнити вказане приміщення та передати його орендодавцю за актом.

Судами попередніх інстанцій досліджено рішення Київської міської ради № 23/3114 (ra0023023-06) від 02.02.2006р. "Про передачу в користування на умовах безоплатного користування та на умовах оренди нежилих приміщень, подовження термінів дії договорів оренди нежилих приміщень, надання дозволів на встановлення пільгових ставок оплати та зміни орендних ставок", яким Київській міській раді Товариства винахідників і раціоналізаторів України надано дозвіл на переукладення договору оренди нежитлового приміщення, що знаходиться за адресою м. Київ, пров. Михайлівський/пров. Шевченка Тараса, 21/13 літ.В площею 117,90кв.м. на 364 дні, та надано йому юридичну оцінку, як у рішенні, так і у постанові, як такого, що не спростовує безпідставність користування спірним приміщенням, оскільки Київською міською радою Товариства винахідників і раціоналізаторів України не надано доказів у підтвердження здійснення визначених чинним законодавством дій для порядок укладення договору оренди щодо спірного приміщення.

Приймаючи рішення щодо позовних вимог за первісним та зустрічним позовами, суди вказали, що в силу статей 17, 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" договір оренди припиняється, зокрема, внаслідок закінчення строку, на який його було укладено, після закінчення строку дії договору оренди орендар зобов'язаний повернути орендоване майно орендодавцю. Також суди вказали, що, звернувшись з зустрічним позовом, сторона не зазначила, в чому полягає її порушене право, оскільки не надала доказів відмови їй в укладенні договору оренди, чи неодержання в установлений строк відповіді на своє звернення, як це передбачено статтею 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна"; матеріали зустрічного позову не містять умов, на яких належить укласти договір оренди, проекту цього договору.

Судова колегія погоджується з висновками судів попередніх інстанцій з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору за первісним позовом є наявність чи відсутність передбачених законодавством підстав знаходження у спірному приміщенні орендаря після настання строку, зазначеного у договорі оренди, а за зустрічним позовом - наявність чи відсутність порушених прав орендаря та способи захисту такого порушеного права.

Правовідносини сторін за договором оренди комунального майна регулюються Цивільним кодексом України (435-15) , Господарським кодексом України (436-15) та спеціальним Законом України "Про оренду державного та комунального майна" (2269-12) (із змінами та доповненнями).

Термін дії договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї зі сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін та на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Судами встановлено, а орендарем не спростовано, що орендодавець належним чином та у встановлені строки повідомив його про припинення договору оренди. Законом України "Про оренду державного та комунального майна" (2269-12) (статтею 26 Закону) встановлено, що договір оренди припиняється, зокрема, в разі закінчення строку, на який його було укладено, приватизації об’єкта оренди орендарем (за участю орендаря), банкрутства орендаря, загибелі об’єкта оренди.

Також статтею 291 Господарського кодексу України передбачено, що договір оренди припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено, викупу (приватизації) об’єкту оренди, ліквідації суб’єкта господарювання (орендаря), загибелі (знищення) об’єкта оренди. Правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України (435-15) .

В силу статті 631 Цивільного кодексу України після закінчення строку договору він не породжує для сторін можливості здійснити свої права та виконати свої обов'язки відповідно до договору; відтак після припинення дії договору оренди через закінчення строку, на який його було укладено, цей договір оренди не може бути в подальшому відновлено з поновленням його дії (якщо інше не буде передбачено домовленістю сторін).

Для відновлення зобов'язальних правовідносин сторін в межах договору оренди після закінчення строку дії первісного договору, за наявності відповідної згоди особи, уповноваженої представляти власника майна –територіальну громаду, сторонам належить укласти новий договір відповідно до загального порядку укладення договорів оренди комунального майна, встановленого статтею 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", про що правомірно зазначено в рішенні місцевого та постанові апеляційного господарського судів.

Звертаючись до суду з вимогою про зобовязання укласти договір, скаржник не надав суду проекту договору, умов, на яких буде відбуватися оренда майна, доказів звернення з пропозицією укласти договір оренди та відмови в укладенні такого договору.

Таким чином, апеляційний та місцевий господарські суди встановили істотні обставини справи, що мають значення для вирішення даного спору та вірно застосували норми матеріального права, що визначають особу, чиї права порушено, та спосіб захисту цих прав.

Доводи касаційної скарги, що судами порушено статтю 43 Господарського процесуального кодексу України, оскільки не витребувано, не досліджено та не надано оцінки Рішенню Київської міської ради від 02.02.2006р., є надуманими, оскільки відповідне рішення з додатками до нього міститься в матеріалах справи (а.с.38-51), а судові рішення містять оцінку даного рішення з огляду на його значення для вирішення спору; незгода скаржника з правовою оцінкою судів, як з неналежною, виходить за межі повноважень касаційної інстанції при перегляді справи.

Безпідставними є посилання скаржника про порушення судом статті 285 Господарського процесуального кодексу України, оскільки ним не надано жодних доказів реалізації свого переважного права; доданий до касаційної скарги лист не подавався скаржником під час розгляду справи в попередніх судових інстанціях, всупереч вимог ухвал суду про надання скаржником відповідних доказів у підтвердження обставин, на які він посилається, скаржником не надано жодних документів, що свідчили б про надсилання цього листа; також слід зазначити, що захист порушеного переважного права на продовження договору оренди здійснюється в порядку та способах, визначених законодавством, а не в межах судового розгляду спору про виселення.

Доводи касаційної скарги про продовження договору оренди в порядку статті 764 Цивільного кодексу суперечать іншим обставинам, на які посилається сам скаржник, оскільки в разі продовження договору за статтею 764 Цивільного кодексу України жодні узгодження з Київською міською радою, так само, як і її рішення, не мають правового значення; також цей довід суперечить листу орендодавця від 17.11.2005р., якому надано відповідну юридичну оцінку в судових рішеннях.

Таким чином, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного господарського суду та рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що господарські суди в порядку статей 43, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України розглянули всебічно, повно та об’єктивно в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; належним чином проаналізували правовідносини, що виникли та існували між сторонами, відтак їх висновки за наслідками розгляду позову та апеляційної скарги є законними та обґрунтованими.

Відповідно до роз’яснень, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 № 11 "Про судове рішення" (v0011700-76) зі змінами та доповненнями, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Доводи касаційної скарги є помилковими та ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального та процесуального права.

За таких обставин постанова апеляційної інстанції підлягає залишенню без змін.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 43, 111-7, пунктом 1 частини 1 статті 111-9, статтями 111-10, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, –

Касаційну скаргу Київської міської ради товариства винахідників і раціоналізаторів України залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.07.2008р. у справі № 3/101 господарського суду міста Києва та рішення господарського суду міста Києва від 06.03.2008р. залишити без змін.