Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

за участю представників сторін:

Прокурор Амур –Нижньодніпровського району м. Дніпропетровська в інтересах держави в особі Дніпропетровської міської ради звернувся до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торг Інвест" про заборону користуватися земельними ділянками площею 0,4279 га, 0,1659 га, 0,0311 га, що знаходяться за адресою: м. Дніпропетровськ, Амур-Нижньодніпровського району, вул. Калинова, 14 та зареєстровані в Державному земельному кадастрі м. Дніпропетровська за кодами 63002019, 63002021, 63002020 до укладення відповідного договору оренди та його державної реєстрації в установленому законом порядку.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 17.04.2008 року у задоволенні позову відмовлено.

За апеляційним поданням Прокурора Амур-Нижньодніпровського району міста Дніпропетровська судове рішення переглянуте в апеляційному порядку і постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 17.06.2008 року залишене без змін.

Заступник прокурора Дніпропетровської області звернувся до Вищого господарського суду України із касаційним поданням, в якому просить скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 17.04.2008 року та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 17.06.2008 року і задовольнити позов в повному обсязі.

Вказані судові акти скаржник вважає такими, що прийняті з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Висновки судів, що новий договір оренди земельної ділянки оренди спірних земельних ділянок не укладено не з вини відповідача, а тому підстави для задоволення позову відсутні, на думку прокурора є необґрунтованими з огляду на те, що згідно частини 3 статті 125 Земельного кодексу України забороняється приступати до використання земельної ділянки до одержання документа, що посвідчує право на неї та державної реєстрації. Скаржник посилається на те, що вказані вимоги відповідачем не виконані.

Крім того, заявник вважає посилання судів на приписи статті 120 Земельного кодексу України та статті 277 Цивільного кодексу України необґрунтованими з огляду на те, що: відповідачем не надано доказів правомірності використання земельної ділянки попереднім власником будівель, розташованих на спірних земельних ділянках; на земельній ділянці, що знаходилась у користуванні Товариства з обмеженою відповідальністю "Торг Інвест" згідно договору оренди земельної ділянки від 28.12.2002 року, розташовані будівлі, що раніше належали товариству та були ним продані.

Заслухавши суддю –доповідача, присутнього в судовому засіданні представника відповідача та прокурора, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові у даній справі, колегія суддів вважає, що касаційне подання не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог статей 108, 111-7 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція рішення місцевих господарських судів та постанови апеляційних господарських судів переглядає за касаційною скаргою (поданням) та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій між Дніпропетровською міською радою (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю фірма "Спрут і К" (орендар), правонаступником якого є Tовариство з обмеженою відповідальністю "Торг Інвест", укладено договір оренди земельної ділянки від 28.12.2002 року, посвідчений приватним нотаріусом (номер державної реєстрації 39152).

На умовах цього договору орендодавець передав, а орендар прийняв в оренду земельні ділянки площами 0,4279 га., 0,1659 га., 0,0311 га., для фактичного розміщення комплексу Калиновського ринку, які зареєстровані в Державному земельному кадастрі м. Дніпропетровська за кодами 63002019, 63002020, 63002021, згідно з планом земельної ділянки на строк до 19.09.2007 року.

У пункті 2.3 зазначеного договору сторони встановили, що для продовження дії цього договору орендар зобов'язаний у місячний термін до закінчення строку оренди звернутися до орендодавця з відповідним клопотанням.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, виходив із того, що: на спірних ділянках знаходяться будівлі відповідача, придбані у встановленому чинним законодавством порядку; рішенням сесії Дніпропетровської міської ради V скликання від 31.10.2007 року № 198/22 продовжено строк дії договору оренди земельної ділянки з відповідачем.

Звертаючись із позовом прокурор просив заборонити користуватися земельними ділянками площею 0,4279 га, 0,1659 га, 0,0311 га, що знаходяться за адресою: м. Дніпропетровськ, Амур-Нижньодніпровського району, вул. Калинова, 14 та зареєстровані в Державному земельному кадастрі м. Дніпропетровська за кодами 63002019, 63002021, 63002020 до укладення відповідного договору оренди та його державної реєстрації в установленому законом порядку.

Відповідно статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання у спосіб передбачений законом або договором.

Частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України передбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення,

дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Отже, заборона користування земельною ділянкою як спосіб захисту порушеного права Цивільним кодексом України (435-15) не передбачений.

Не передбачає такого способу і стаття 152 Земельного кодексу України, оскільки заборона це тимчасове обмеження, яке відповідно статті 67 Господарського процесуального кодексу України є заходом забезпечення позову.

Крім того, як встановлено судами оформлення договору оренди спірних земельних ділянок на підставі рішення сесії Дніпропетровської міської ради V скликання від 31.10.2007 року № 198/22 про продовження строку дії договору оренди з відповідачем не здійснено в зв'язку з вимогою прокурора Дніпропетровської області від 29.11.2007 року №07/1-1118 вих.7.

За таких обставин касаційна інстанція не вбачає підстав для зміни або скасування рішення та постанови у даній справі.

Твердження прокурора, викладені у касаційному поданні про порушення судом норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження, суперечать матеріалам справи та зводяться до переоцінки доказів, що відповідно статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України не входить до компетенції касаційної інстанції.

На підставі викладеного, керуючись статтями 111-5, 111-7, пунктом 1 статті 111-9, статтею 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 17.04.2008 року та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 17.06.2008 року у справі № 3/123-08 (1/62-08) господарського суду Дніпропетровської області залишити без змін.

Касаційне подання Заступника прокурора Дніпропетровської області залишити без задоволення.