2/186 Про зобов’язання повернути орендоване нежиле приміщення - 04.11.2008 Прийняття

ВАТ "Акціонерна компанія "Київводоканал" звернулося до господарського суду м. Києва з позовною заявою до ВАТ "Ремонтно-будівельне управління № 3" про зобов’язання відповідача повернути орендоване нежиле приміщення за адресою: вул. Дніпрянська 12 к. 3.

Позивач подав заяву про уточнення позовних вимог, в якій просив вважати заявленими позовні вимоги в наступній редакції:

- п. 2 "Виселити Відповідача по справі з орендованого нежилого приміщення за адресою: Астраханський провулок, 2/4";

- п. 3 "Визнати Договір оренди нежилого приміщення від 30.11.2000, Угоду № 6 від 02.01.2002 про внесення змін до договору оренди нежилого приміщення від 30.11.2000 та Угоду від 01.11.2004 про внесення змін до договору оренди нежилого приміщення від 30.11.2000, та угоди № 6 від 02.01.2002 як такими, що втратили свою дію."

Рішенням господарського суду м. Києва від 19.08.2008 року у справі № 2/186 (суддя Домнічева І.О.) в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Не погоджуючись із рішенням господарського суду першої інстанції, ВАТ "Акціонерна компанія "Київводоканал" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду м. Києва від 19.08.2008 року у справі № 2/186 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ВАТ "Акціонерна компанія "Київводоканал" в повному обсязі з урахуванням уточнень, посилаючись на порушення та невірне застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді доповідача, розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, відповідно до договору від 30.11.2000 року підприємством по експлуатації водопровідних мереж на підставі розпорядження Київської міської державної адміністрації від 30.11.2000 року № 100/1077 передало, а ВАТ "РБУ-3" прийняло в орендне користування нежиле приміщення, яке знаходиться в будівлі на Астраханському провулку, 2/4 і має загальну площу175 кв.м.

Вказаний договір переукладався на новий термін угодою від 01.11.2004 року про внесення змін до договору оренди нежилого приміщення від 30.11.2000 року та угоди № 6 від 02.01.2002 року

В позовній заяві позивач зазначив, що оскільки Договір закінчив свою дію та більше не був продовжений, та, оскільки відповідач був належним чином повідомлений про зобов’язання звільнити орендоване за договором приміщення, тому відповідач набув і зберігає майно(орендоване приміщення) без достатньої правової підстави, чим порушує законні права ВАТ "Акціонерна компанія "Київводоканал".

Статтею 1212 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно ст. 400 Цивільного кодексу України недобросовісний володілець зобов'язаний негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов'язку заінтересована особа має право пред'явити позов про витребування цього майна.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд першої інстанції вказав, що під час розгляду справи, та в ухвалі від 29.07.2008 року суд вимагав позивача надати, зокрема докази права власності позивача на спірне приміщення та щодо перебування відповідача у спірному приміщенні. Натомість позивач не надав суду належних письмових або інших доказів, що позивач має право на спірне приміщення відповідно до договору або закону, або є добросовісним володільцем цього приміщення.

На підставі викладеного, місцевий господарський суд дійшов висновку, що позивачем не доведено порушення його прав і охоронюваних законом інтересів, оскільки позивачем не доведено, що спірне приміщення належить позивачу на праві власності, або що позивач має право на спірне приміщення відповідно до договору або закону, або є добросовісним володільцем цього приміщення, суду також не доведено факту перебування відповідача у спірному приміщенні.

Проте, колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що такий висновок зроблено з порушенням ст. 43 ГПК України щодо всебічного, повного та об’єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, оскільки господарськими судами першої та апеляційної інстанцій не надано належної правової оцінки статуту орендованого приміщення, що в свою чергу привело до неповного з’ясування обставин справи, які мають значення для її вирішення.

Так зокрема, судом першої інстанції не досліджувалося питання і не взято до уваги те, що предметом розгляду спору є виселення відповідача з орендованого приміщення, а не витребування цього майна у особі, яка без достатньої правової підстави використовує його.

Крім того, суд не дав оцінку, тому факту, що на вимогу ухвали суду від 29.07.08р. позивач в якості доказів про право власності на спірне приміщення надав суду витяг з переліку нерухомого майна, переданого у власність ВАТ "АК "Київводоканал", згідно наказу Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву від 20.07.01р. № 359 "Про перетворення ДКО "Київводоканал" у ВАТ в процесі приватизації". Відповідно до згаданого переліку будівля, яка розташована в м. Києві, пров. Астраханський, 2/4, що передана відповідачу в оренду, перебуває у власності скаржника та числиться під номером 161.

Судова колегія, зазначає, що суд першої інстанції приймаючи оскаржуване рішення, необгрунтовано посилається на те, що позивач не надав доказів про перебування відповідача у спірному приміщенні, оскільки, як встановлено ж самим судом, відповідачем використовується орендоване приміщення, орендна плата вноситься вчасно і сам відповідач вважає договір оренди нежилого приміщення від 30.11.2000р. із внесеними змінами відповідно до угоди про внесення змін до згаданого договору та угоди № 6 від 02.01.2002р. продовженим.

Згідно п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 року № 11 "Про судове рішення" (v0011700-76) , рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Судове рішення по даній справі не відповідає вищевказаним вимогам.

Оскільки передбачені процесуальним законом (ст. 111-7 ГПК України) межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, колегія судів Вищого господарського суду України вважає, що рішення господарського суду м. Києва від 19.08.08 року підлягає скасуванню, а справа –направленню на новий розгляд до господарського суду м. Києва.

При новому розгляді справи господарському суду необхідно всебічно та повно з’ясувати обставини справи в їх сукупності та вирішити спір відповідно до вимог закону.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст.111-5, 111-7, 111-9 - 111-11, Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України, -