Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

за участю представників:

Державна екологічна інспекція з охорони довкілля Північно –Західного регіону чорного моря Міністерства охорони навколишнього природного середовища України звернулась до господарського суду Одеської області з позовом до ДП "Іллічівський морський торгівельний порт" про стягнення 111098,13 грн. заподіяних Державі збитків на користь Держави в особі Державної екологічної інспекція з охорони довкілля Північно –Західного регіону чорного моря Міністерства охорони навколишнього природного середовища України, посилаючись, зокрема, на статтю 1172 Цивільного кодексу України.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в процесі перевірки було встановлено несанкціоноване складання відходів на території відповідача у зв’язку з чим, було складено акт перевірки природоохоронного законодавства від 28.03.2006 р., протокол № 100285 від 07.04.2006 р. про адміністративне правопорушення та постанова № 100282 від 07.04.2006 р. про накладення адміністративного стягнення на Сокур А.Я., на підставі чого, за "Методикою визначення розміру шкоди, зумовленої забрудненням і засміченням земельних ресурсів через порушення природоохоронного законодавства" (z0285-98) Державною екологічною Інспекцією була розрахована шкода від забруднення земельної ділянки на території відповідача та 16.08.2007 р. виставлено відповідачу претензію № 100013 на суму 111098,13 грн., яка відповідачем виконана не була.

У відзиві на позовну заяву ДП "Іллічівський морський торгівельний порт" просило відмовити у задоволенні позовних вимог, зокрема, посилаючись на те, що позивачем не надано підтвердження аналізу грунтів або виконання еколого –геологічних робіт, згідно з пунктом 4.6 Методики.

Крім того, акт № 85 перевірки додержання природоохоронного законодавства України портом у період з 27.03.2006 р. по 07.04.2006 р., на підставі якого позивач звернувся до суду, не містить ніяких посилань ані на відбір під час перевірки проб грунтів для лабораторного дослідження, ані на проведення екологічно –геологічних робіт, а тому можна припустити, що лабораторні аналізи або дослідні роботи не виконувались, а тому факт завдання шкоди не встановлений.

Рішенням господарського суду Одеської області від 20.03.2008 р. (суддя Лєсогоров В.М.) у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Мотивуючи рішення господарський суд дійшов висновку, що з акта перевірки, складеного позивачем 28.03.2006р. № 75 не вбачається, про які саме відходи йдеться щодо засмічення, не зазначено, які саме відходи потрапили у землю, які негативні зміни щодо якості та/або кількості відбулися з землею.

Суд першої інстанції зазначав, що позивачем не було доведено факту спричинення землі шкоди.

Крім того, суд зазначив, що позивач не має права вимагати стягнення відповідних сум на свою користь, оскільки кошти від відшкодування шкоди, спричиненої порушенням природоохоронного законодавства, спрямовуються у відповідних частках до Державного і місцевого бюджетів, в свою чергу Бюджетний кодекс України (2542-14) прямо забороняє органам стягнення акумулювати на своїх рахунках грошові кошти, які мають безпосередньо зараховуватись на рахунки Державного та місцевого бюджетів, а отже вимога позивача про стягнення з відповідача 111098,13 грн. на свою користь прямо суперечить статтям 7, 52 Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" та статтям 50, 78 Бюджетного кодексу України.

За апеляційним поданням заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Державної інспекції з охорони довкілля Північно –Західного регіону чорного моря Міністерства охорони навколишнього природного середовища України Одеський апеляційний господарський суд (судді: Савицький Я.Ф., Гладишева Т.Я., Лавренюк О.Т.) переглянувши рішення господарського суду Одеської області від 20.03.2008 р. в апеляційному порядку, постановою від 13.05.2008 р. скасував його, позовні вимоги задовольнив, стягнув з ДП "Іллічівський морський торгівельний порт" на користь держави в особі Державної екологічної інспекції з охорони довкілля Північно –Західного регіону чорного моря Міністерства охорони навколишнього природного середовища України збитків у розмірі 111098, 13 грн.

Задовольняючи позовні вимоги суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивачем при обчисленні розміру шкоди, завданої навколишньому природному середовищу, цілком правомірно застосовано пункту 4.8 Методики (z0285-98) , за яким при обчисленні розміру шкоди, завданої природним ресурсам в результаті організації несанкціонованих звалищ побутових, промислових та інших відходів, уводиться коефіцієнт 10, а токсичних відходів - 100.

За таких обставин, позивачем здійснено розрахунок відшкодування шкоди від забруднення земельної ділянки на території ДП "Іллічівський морський торговельний порт" відповідно до пункту 4.9 та додатку 5 до Методики визначення розмірів шкоди, зумовленої забрудненням і засміченням земельних ресурсів через порушення природоохоронного законодавства (z0285-98) , а тому позов Державної екологічної інспекції з охорони довкілля Північно-Західного регіону Чорного моря до ДП "Іллічівський морський торговельний порт" про стягнення 111098,13 грн. (відшкодування шкоди від забруднення земельної ділянки) підлягає задоволенню.

Крім того, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що з матеріалів справи вбачається, що згідно пункту 1 з Положення "Про Державну екологічну інспекцію з охорони довкілля Північно-Західного регіону Чорного моря" (z0040-07) Державна екологічна інспекція з охорони довкілля Північно-Західного регіону Чорного моря є спеціальним підрозділом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України та входить до сфери його управління, яка в межах своїх повноважень забезпечує реалізацію державної політики в галузі охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення та охорони природних ресурсів, поводження з відходами (крім поводження з радіоактивними відходами) та небезпечними хімічними речовинами, пестицидами й агрохімікатами, екологічної та в межах своєї компетенції радіаційної безпеки.

За таких обставин, позивач є бюджетною установою та має рахунки у Державному казначействі України, на які має бути перерахована сума збитків, завданих навколишньому природному середовищу, а органи Державного казначейства України відповідно до статей 50 та 70 Бюджетного кодексу України та Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (107-17) повинні розподілити їх між відповідними бюджетами.

ДП "Іллічівський морський торговельний порт" подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Одеського апеляційного господарського суду від 13.05.2008 р., а рішення господарського суду Одеської області від 20.03.2008 р. залишити без змін, обґрунтовуючи доводи касаційної скарги порушенням судом апеляційної інстанції норм матеріального права.

Скаржник, зокрема, зазначає, що поза увагою суду залишилось те, що позивачем не доведений факт спричинення шкоди, а розрахунок шкоди на відповідає вимогам Методики.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення присутніх в судовому засіданні прокурора, представника відповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору у даній справі є стягнення заподіяних Державі збитків на користь Держави в особі Державної екологічної інспекція з охорони довкілля Північно –Західного регіону чорного моря Міністерства охорони навколишнього природного середовища України у зв'язку із несанкціонованим складанням відходів на території ДП "Іллічівський морський торговельний порт".

Відповідно до статті 1166 Цивільного кодексу України - майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно зі статтею 40 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" використання природних ресурсів громадянами, підприємствами, установами та організаціями здійснюється з додержанням обов’язкових екологічних вимог, серед яких є й здійснення заходів щодо запобігання псуванню, забрудненню, виснаженню природних ресурсів, негативному впливу на стан навколишнього природного середовища тощо.

Статтею 55 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" встановлено, що суб’єкти права власності на відходи повинні вживати ефективних заходів для зменшення обсягів утворення відходів, а також для їх утилізації, знешкодження або розміщення. Розміщення відходів дозволяється лише за наявності спеціального дозволу на визначених місцевими радами територіях у межах установлених лімітів з додержанням санітарних і екологічних норм способом, що забезпечує можливість їх подальшого використання як вторинної сировини і безпеку для навколишнього природного середовища та здоров’я людей.

Відповідно до статті 68 вказаного Закону, порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом (1264-12) та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність. Відповідальність за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища несуть особи, винні, в тому числі, й у забрудненні навколишнього природного середовища, порушенні природоохоронних вимог при зберіганні, транспортуванні, використанні, знешкодженні та захороненні хімічних засобів захисту рослин, мінеральних добрив, токсичних радіоактивних речовин та відходів. Підприємства, установи, організації та громадяни зобов’язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України.

Згідно зі статтею 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації, як правило, в повному обсязі без застосування норм зниження розміру стягнення та незалежно від збору за забруднення навколишнього природного середовища та погіршення якості природних ресурсів.

Статтею 1 Закону України "Про відходи" визначено, що відходами є будь-які речовини, матеріали і предмети, що утворюються у процесі людської діяльності і не мають подальшого використання за місцем утворення чи виявлення та яких їх власник повинен позбутися шляхом утилізації чи видалення; термін "спеціально відведені місця чи об’єкти" вживається в наступному значенні - місця чи об’єкти (місця розміщення відходів, сховища, полігони, комплекси, споруди, ділянки надр тощо), на використання яких отримано дозвіл спеціально уповноважених органів на видалення відходів чи здійснення інших операцій з відходами.

За приписами статті 33 Закону України "Про відходи" зберігання та видалення відходів здійснюються в місцях, визначених органами місцевого самоврядування з врахуванням вимог земельного та природоохоронного законодавства, за наявності спеціальних дозволів, у яких визначені обсяги відходів відповідно до встановлених лімітів та умови їх зберігання.

Відповідно до пунктів "з", "л" статті 17 Закону України "Про відходи" суб’єкти господарської діяльності у сфері поводження з відходами зобов’язані не допускати зберігання та видалення відходів у несанкціонованих місцях чи об’єктах; відшкодовувати шкоду, заподіяну навколишньому природному середовищу, здоров’ю та майну громадян, підприємствам, установам та організаціям внаслідок порушення встановлених правил поводження з відходами, відповідно до законодавства України.

Згідно зі статтею 43 Закону України "Про відходи" підприємства, установи, організації та громадяни України, а також іноземні юридичні і фізичні особи та особи без громадянства зобов’язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про відходи, в порядку і розмірах, встановлених законодавством України.

При цьому, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що згідно Методики визначення розмірів шкоди, зумовленої забрудненням і засміченням земельних ресурсів через порушення природоохоронного законодавства, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України № 171 від 27.10.1997 р. (z0285-98) , зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 05.05.1998 р. за № 285/2725 (z0285-98) (станом на 28.03.2006 р.) не передбачено окремої відповідальності за "засмічення" земель, а встановлена методика визначення розмірів шкоди зумовленої "забрудненням" земель.

"Забруднення земель" визначене як "виявлене привнесення чи виникнення в зоні аерації одного і більше інгредієнтів (або їх комбінацій), що можуть погіршити продуктивність і якість біоти".

Термін "засмічення" було введено до Методики визначення розмірів шкоди, зумовленої забрудненням і засміченням земельних ресурсів через порушення природоохоронного законодавства лише після проведеної перевірки наказом № 149 від 04.04.2007 р. (z0422-07)

Проте, вказане було залишено поза увагою судів першої та апеляційної інстанції під час розгляду справи, оскільки обставини справи стосовно того, яке саме порушення природоохоронного законодавства було виявлено перевіркою не встановлювались, належна оцінка їм не надавалась.

Рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими судом. Рішення суду може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом. При цьому, у відповідності зі статтею 43 Господарського процесуального кодексу України наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності, і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Статтею 22 Цивільного кодексу України відповідно до якої особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування, визначає загальну норму щодо відшкодування збитків внаслідок наявності складу цивільного правопорушення: порушення цивільного права чи інтересу, завдання збитків, причинний зв'язок між порушенням права та збитками, а також вина особи, яка завдана збитків.

Отже, для вирішення будь –якого спору про стягнення шкоди по суті необхідно встановити склад цивільного правопорушення, що залишилось поза увагою судів першої та апеляційної інстанції.

Крім того, касаційна інстанція вважає за необхідне зазначити, що відповідно до пункту 20 статті 52 Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" передбачено, що грошові стягнення за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності є джерелом формування спеціального фонду місцевих бюджетів.

Вирішуючи будь –який спір господарський суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулась з позовом суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов, а також з'ясувати наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорювання.

Тому, вирішуючи даний спір по суті суду необхідно було встановити, чи є Державна екологічна інспекція, на користь якої інспекція просила стягнути суму збитків, розпорядником фонду місцевого бюджету, про який йде мова у зазначеній статті.

Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що господарським судом першої та апеляційної інстанції при розгляді справи та прийнятті судових рішень не взято до уваги та не надано належної правової оцінки всім доказам у справі в їх сукупності, що, враховуючи суть спору, свідчить про не з’ясування судом всіх обставин, які мають суттєве значення для правильного вирішення господарського спору. Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного суду України, викладених у пункті 1 Постанови від 29.12.1976 року № 11 "Про судове рішення (v0011700-76) ", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Неповне з’ясування всіх обставин справи, які мають значення для справи, дає підстави для скасування ухваленого у справі судового рішення.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями чи відхилені ними, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, рішення та постанова у справі підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду Одеської області.

Під час нового розгляду справи господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з’ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об’єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і в з алежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись статтями 111-7, пунктом 3 статті 111-9, статтями 111-10, 111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Рішення господарського суду Одеської області від 20.03.2008 року та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 13.05.2008 року у справі № 31/2-08-55 скасувати, справу направити на новий розгляд до господарського суду Одеської області.

Касаційну скаргу ДП "Іллічівський морський торговельний порт"задовольнити частково.