Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Кривенка В.В., суддів: Гусака М.Б., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Терлецького О.О., Тітова Ю.Г., -

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Фондова компанія "Фінекс-Україна" (далі - ТОВ) до державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова (далі - ДПІ) про скасування податкового повідомлення-рішення,

У серпні 2007 року ТОВ звернулося до суду з позовом, у якому просило скасувати податкове повідомлення-рішення від 13 серпня 2007 року № 0000482200/0, яким йому визначено 685 366 грн 90 коп. податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств (у тому числі 463 376 грн -основний платіж, 221 990 грн 90 коп. - штрафні (фінансові) санкції).

На обґрунтування своїх вимог ТОВ послалося на те, що воно правомірно віднесло до складу витрат у податковому обліку фінансових результатів операцій з цінними паперами витрати на придбання векселів, строки позовної давності щодо стягнення заборгованості за якими на час придбання не минули, а ДПІ необґрунтовано визначила суму податкового зобов'язання, посилаючись на порушення позивачем, зокрема, вимог пункту 7.6 статті 7 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" (чинного на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 334/94-ВР (334/94-ВР) ).

Харківський окружний адміністративний суд постановою від 25 грудня 2007 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2008 року, позов задовольнив.

При цьому суди виходили з того, що ТОВ обґрунтовано віднесло до складу витрат у податковому обліку фінансових результатів операцій з цінними паперами 48 000 грн витрат на придбання 30 червня 2004 року векселя, виданого державним підприємством "Селідовуглепостачзбут" (далі - ДП) та 2 152 312 грн витрат на придбання 29 грудня 2005 року векселів, емітованих товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Нафтогазкомплект" (далі - НВП), приватним підприємством (далі - ПП) "АВН" та ПП "Полтаваторг-99", строки щодо стягнення заборгованості в судовому порядку за якими на момент їх придбання не минули.

Вищий адміністративний суд України постановою від 1 грудня 2011 року ухвалені у справі судові рішення скасував, у задоволенні позову відмовив.

На обґрунтування свого рішення цей суд послався на те, що виданий ДП вексель втратив значення цінного паперу, оскільки зобов'язання за ним припинилися з дня прийняття господарським судом Донецької області постанови від 17 серпня 2006 року про визнання його банкрутом, а на дату придбання векселів, виданих НВП, ПП "АВН" та ПП "Полтаваторг-99", минув строк для пред'явлення до виконання виконавчого напису, вчиненого нотаріусом у зв'язку з опротестуванням цих векселів у неплатежі. Таким чином, касаційний суд дійшов висновку, що позивач необґрунтовано відніс вартість цих векселів до складу витрат у податковому обліку фінансових результатів операцій з цінними паперами.

У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, ТОВ просить скасувати постанову касаційного суду, ухвалу апеляційного суду залишити в силі.

На обґрунтування мотивів перегляду судового рішення позивач послався на неоднакове застосовування судом касаційної інстанції статей 43, 70, 77 Уніфікованого закону про переказні та прості векселі, запровадженого Женевською конвенцією 1930 року (до якої Україна приєдналася відповідно до Закону України від 6 липня 1999 року № 826-XIV (826-14) ; далі - Уніфікований закон), статті 23 Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-XII "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", частини першої статті 22 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV "Про виконавче провадження", статті 91 Закону України від 2 вересня 1993 року № 3425-XII "Про нотаріат" та додав ухвали Вищого адміністративного суду України від 30 вересня 2008 року та 7 грудня 2011 року.

Аналіз наведених рішень суду касаційної інстанції дає підстави вважати, що він неоднаково застосував статтю 43 Уніфікованого закону, статтю 23 Закону "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" у взаємозв'язку з положеннями статті 7 Закону № 334/94-ВР. Так, у справі, що розглядається, суд виходив із того, що внаслідок визнання векселедавця банкрутом виданий ним вексель втратив значення цінного паперу, тому витрати на його придбання позивач безпідставно відніс до витрат від операцій з цінними паперами у звітному податковому періоді; у справі ж, ухвалу від 7 грудня 2011 року в якій додано до заяви, цей суд зазначив, що грошове зобов'язання за векселем не припиняється у зв'язку з визнанням векселедавця банкрутом.

Вирішуючи питання про усунення неоднакового застосування наведених норм права, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із нижченаведеного.

Оподаткування операцій з цінними паперами та деривативами на момент виникнення спірних відносин було врегульовано пунктом 7.6 статті 7 Закону № 334/94-ВР.

За змістом підпункту 7.6.1 зазначеного пункту платник податку веде окремий податковий облік фінансових результатів операцій з цінними паперами. Якщо протягом звітного періоду витрати на придбання кожного з окремих видів цінних паперів, а також деривативів, понесені (нараховані) платником податку, перевищують доходи, отримані (нараховані) від продажу (відчуження) цінних паперів або деривативів такого ж виду протягом такого звітного періоду, від'ємний фінансовий результат переноситься на зменшення фінансових результатів від операцій з цінними паперами або деривативами такого ж виду майбутніх звітних періодів у порядку, визначеному статтею 6 цього Закону. Якщо протягом звітного періоду доходи від продажу кожного з окремих видів цінних паперів, а також деривативів, отримані (нараховані) платником податку, перевищують витрати, понесені (нараховані) платником податку внаслідок придбання цінних паперів або деривативів такого ж виду протягом такого звітного періоду (з урахуванням від'ємного фінансового результату від операцій з цінними паперами чи деривативами такого ж виду минулих періодів), прибуток включається до складу валових доходів такого платника податку за результатами такого звітного періоду. Усі інші витрати та доходи такого платника податку, крім витрат та доходів за операціями з цінними паперами (корпоративними правами) та деривативами, визначеними цим підпунктом, беруть участь у визначенні об'єкта оподаткування такого платника податку на загальних умовах, встановлених цим Законом.

Підпунктом 7.6.3 цього ж пункту встановлено, що під терміном "витрати" слід розуміти суму коштів або вартість майна, сплачену (нараховану) платником податку продавцю цінних паперів та деривативів як компенсація їх вартості. До складу витрат включається також сума будь-якої заборгованості покупця, яка виникає у зв'язку з таким придбанням.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що 30 червня 2004 року позивач придбав у товариства з обмеженою відповідальністю Промислово-технологічна компанія "МЕГАКОМ" простий вексель ДП, яке було визнано банкрутом 17 серпня 2006 року, а 29 грудня 2005 року - у акціонерного комерційного інноваційного банку "УкрСиббанк" прості векселі НВП, ПП "АВН" та ПП "Полтаваторг-99", щодо яких був здійснений протест у неплатежі 23 грудня 2004 року. Вартість зазначених векселів, на думку цих судів, позивач правильно відніс до складу витрат від операцій з цінними паперами звітного періоду.

Вищий адміністративний суд України не погодився з юридичною оцінкою фактичних обставин, встановлених судами попередніх інстанцій, щодо відображення вартості придбаних векселів у податковому обліку позивача. При цьому касаційний суд виходив із того, зокрема, що витрати на придбання 30 червня 2004 року простого векселя ДП позивач безпідставно відніс до витрат від операцій з цінними паперами у звітному податковому періоді, адже постановою від 17 серпня 2006 року господарський суд Донецької області визнав векселедавця банкрутом, відтак виданий останнім вексель втратив значення цінного паперу.

На думку колегії суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, оскільки на момент придбання простого векселя та формування витрат відповідно до пункту 7.6 статті 7 Закону № 334/94-ВР векселедавця не було визнано банкрутом, то ТОВ правомірно віднесло вартість придбання до витрат у звітному податковому періоді.

З огляду на викладене Вищий адміністративний суд України у справі, що розглядається, неправильно застосував норми матеріального права стосовно наведеної операції, тому оскаржувана постанова касаційного суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий касаційний розгляд.

Керуючись статтями 241- 243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

Заяву товариства з обмеженою відповідальністю Фондова компанія "Фінекс-Україна" задовольнити.

Постанову Вищого адміністративного суду України від 1 грудня 2011 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.