19/38пд Про визнання недійсним правочину з видачі векселя - 30.09.2008 Прийняття

ПП "Око" звернулось до господарського суду Донецької області з позовом до ДП "Донецька залізниця" та ДП "Експертно –аналітичний центр сприяння технічному переозброєнню галузі (Центр) Мінпаливенерго" (далі –ДП "Центр") про визнання недійсним правочину з видачі векселя № 80335593251619 між відповідачами, посилаючись, зокрема, на приписи статей 203, 215, 715 Цивільного кодексу України, статтю 4 Закону України "Про обіг векселів в Україні".

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 10.07.2003 р. між відповідачами було здійснено спірний правочин з передачі простого векселя номіналом 10000 грн., строком платежу –31.12.2005 р.

Між ДП "Донецька залізниця" та ТОВ "Торговельний дім "Південно –східний" здійснено правочин, за яким ДП "Донецька залізниця" індосувало вексель індосанту, а ТОВ "Торговельний дім "Південно –східний" індосувало вексель ПП "Око".

Рішенням господарського суду Донецької області від 14.07.2006 р. у справі № 1/19 ПП "Око" визнано належним векселедержателем.

Спірний вексель був складений векселедавцем –ДП "Центр" і отриманий ремітентом –ДП "Донецька залізниця", проте, на думку позивача, відповідачі, видаючи спірний вексель, порушили вимоги частини 1, 3 статті 4 Закону України "Про обіг векселів в Україні", а також ДП "Донецька залізниця", взявши участь у випуску спірного векселя, строк погашення якого значно перевищує 30 днів, порушили вимоги Постанови Кабінету Міністрів України " 262 (262-2002-п) від 06.03.2002 р., а тому спірний правочин суперечить чинному законодавству.

ДП "Донецька залізниця" у відзиві на позовну заяву та поясненнях до позову проти позовних вимог заперечувало, просило у їх задоволенні відмовити, зокрема, посилаючись на те, що позивачем не було доведено які його права або охоронювані законом інтереси були порушені у зв'язку із здійсненням оскаржуваного правочину, а також, посилаючись на приписи статті 207 Господарського кодексу України, відповідач зазначав, що позивач не мав права звертатися до суду з вимогою про визнання правочину недійсним, оскільки він не був стороною у спірному правочині.

ДП "Центр" також просило відмовити у задоволенні позовних вимог, зокрема, вказуючи на те, що строк позовної давності, встановлений статтею 71 Цивільного кодексу УРСР, закінчився 10.07.2006 р, оскільки спірний правочин було здійснено в липні 2003 р.

Крім того, у справі № 1/19 судами було підтверджено правомірність правочину з видачі простого векселя № 80335593251619.

Рішенням господарського суду Донецької області від 16.05.2008 р. (суддя Дучал Н.М.) відмовлено у задоволенні позовних вимог, посилаючись, зокрема, на те, що матеріали справи свідчать, що позивачем не доведено порушення відповідачами його прав.

ПП "Око" подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду Донецької області від 16.05.2008 р. скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, обґрунтовуючи доводи касаційної скарги порушенням судом норм матеріального та процесуального права.

Скаржник, зокрема, зазначає, що суд взяв до розгляду фізичний факт видачі векселя та його правові наслідки, не беручи до розгляду підстави видачі векселя, тобто, на думку скаржника, суд безпідставно підмінив розгляд угоди з видачі векселя розглядом окремого юридичного факту –події - видачі векселя.

Крім того, заявник посилається у касаційній скарзі на те, що висновки суду не відповідають обставинам та матеріалам справи, а також судом не було застосовано правові норми, які підлягали застосуванню, а саме частини 1, 3 статті 4 Закону України "Про обіг векселів в Україні", Постанова Кабінету Міністрів України № 262 від 06.03.2002 р. (262-2002-п) , стаття 48 Цивільного кодексу УРСР.

Заслухавши доповідь судді –доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні, колегія суддів вважає, що касаційна скар га не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, рішенням господарського суду Донецької області від 14.07.2006 р. у справі № 1/19, залишеним без змін постановою Вищого господарського суду України від 06.12.2006 р. було відмовлено ПП "Око" у задоволенні позовних вимог до ДП "Донецька залізниця" про стягнення основного боргу в сумі 50000 грн. за векселями, до складу яких входив й простий вексель № 80335593251619 від 10.07.2003 р. на суму 10000 грн. зі строком сплати –31.12.2005 р.

Вказаним рішенням у справі № 1/19 було встановлено, що ПП "Око" згідно договору купівлі –продажу цінних паперів № Т45/2306/002 від 23.06.2005 р. отримав прості векселі, в тому числі і простий вексель № 80335593251619 від 10.07.2003 р., емітовані державним підприємством "Експертно –аналітичний центр сприяння технічному переозброєнню галузі Мінпаливенерго" ДП "Донецькій залізниці" на загальну суму 50000 грн. зі строком оплати 21.12.2005 р.

ДП "Донецька залізниця" індосувала вказані векселі ТОВ "Торговельний дім "Південно – східний" і на підставі бланкового індосаменту останнього індосанта векселі були одержані ПП "Око".

Господарський суд Донецької області в судовому рішенні у справі № 1/19 дійшов висновку, що індосаментний ряд на векселі не порушений, а тому ПП "Око" визнаний як законний векселедержатель.

В силу статті 38 Уніфікованого закону власник переказного векселя терміном на визначений день або в таки-то час від упорядкування або від пред'явлення повинен пред'явити переказний вексель до платежу або в день, коли він повинен бути оплачений, або в один із двох таких робочих днів.

03.01.2006 р. ПП "Око" звернувся до приватного нотаріуса Донецького міського нотаріального округу з заявою для вчинення протесту про неоплату векселів, пред'явивши вимоги векселедателю і 04.01.2006 р. був здійснений протест про неоплату векселів, про що зроблений відповідний запис у реєстрі та відмітка про протест щодо неоплати на самому векселі. Вказані дії відповідають Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004 р. № 20/5 (z0283-04) .

У разі вчинення протесту настає відповідальність індосаниів, трасанта та їх авалістів і настає право власника векселя вимагати оплати за векселем. Під правом вимоги за векселем розуміється право векселедержателя залучати учасників векселя до тієї вексельної відповідальності, яку вони прийняли відповідно до змісту векселя.

Згідно статті 15 Закону індосант, як і векселедатель, відповідає не тільки за дійсність передаваємої вимоги, але і за платіж, тобто фактичну можливість здійснення оплати. Звільнення від цього зобов'язання можливо лише шляхом здійснення у тексті індосаменту спеціального застереження, як –то "без обороту на мене" або іншого рівнозначного напису.

Як вбачається з матеріалів справи, ПП "Око" звернулось до господарського суду Донецької області з вимогою про визнання недійсним правочину з видачі векселя № 80335593251619 між ДП "Донецька залізниця" та ДП "Експертно –аналітичний центр сприяння технічному переозброєнню галузі (Центр) Мінпаливенерго".

Тобто, в даному випадку, позивач оскаржує угоду з видачі простого векселя, що не можна ототожнювати з угодою, що стала підставою для видачі векселя та з угодою про передачу векселя.

Статтею 15 Цивільного кодексу України закріплено право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Статтею 20 Господарського кодексу України встановлено, що держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів.

Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.

Статтею 16 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, при цьому способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов’язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Правочини, на підставі яких було видано вексель, можуть бути визнані судом недійсними із застосуванням між сторонами загальних правових наслідків недійсності правочинів. Але ж визнання судом зазначених правочинів недійсними не спричиняє недійсність векселя як цінного папера та не перериває індосаментний ряд.

Визнання недійсними правочинів з передачі векселів, також не робить вексель таким, що не має вексельної сили та не тягне за собою припинення індосаментного ряду.

Ухвалюючи судове рішення, суд дійшов висновку, що аналіз викладених в позові та доповненнях заявлених вимог свідчить про те, що позивачем фактично оскаржується сам вексель, оскільки порушенням своїх прав позивач вважає неможливість отримання платежу за належним йому цінним папером, проте, для отримання такого платежу за векселем позивач не використав право стягнення суми за векселем з векселедавця, який є зобов'язаною особою за цим векселем, та зобов'язання якого за векселем є безумовним.

Вимоги до цієї особи можуть бути пред'явлені як у строк платежу, так і протягом усього строку вексельної давності незалежно від наявності протесту, при цьому, підставою для заявлення вимог до прямих боржників є сам вексель, що знаходиться у кредитора.

ПП "Око" не було доведено яким чином угода з видачі векселя, укладена між відповідачами, тобто сам вексель, порушує права позивача.

А тому, беручи до уваги викладене, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду Донецької області стосовно відмови у задоволенні позовних вимог ПП "Око" до ДП "Донецька залізниця" та ДП "Експертно –аналітичний центр сприяння технічному переозброєнню галузі (Центр) Мінпаливенерго" про визнання недійсним правочину з видачі векселя № 80335593251619 між відповідачами, та вважає рішення суду таким, що відповідає приписам чинного законодавства, а тому підстав для його скасування не вбачається.