2-1/14097-2007 Про спонукання виконати умови додаткової угоди - Текст документа

Дочірня компанія "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" звернулася до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Консоль ЛТД" про спонукання до виконання певних дій, а саме зобов'язати відповідача, виконати абзац 2 пункту 3.3 Додаткової угоди № 1 від 18 листопада 2004 року до договору від 26 грудня 2003 року № 11-1006, тобто визначити та надати Дочірній компанії "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" адресний перелік 3 (трьох) двокімнатних квартир загальною площею не менш ніж 225,0 кв.м. в м. Києві на суму 1 200 243,86 грн., а також укласти з Дочірньою компанією "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" додаткову угоду до договору під 26 грудня 2003 р. № 11-1006, якою затвердити перелік квартир.

Від позивача 21.01.2008р. надійшла заява про зміну позовних вимог, в якій він просить стягнути з ТОВ фірми "Консоль ЛТД" на користь ДК "Укртрансгаз"НАК "Нафтогаз України"4 454 000 грн., з яких 1 200 243 грн. складає суму основного боргу, 3 344 756 грн. - суму завданих збитків.

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 19.03.2008 у справі № 2-1/14097-2007 (суддя Ковтун Л.О.) позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ фірми "Консоль ЛТД" на користь ДК "Укртрансгаз" НАК "Нафтогаз України" 1 200 243,86 грн. основного боргу, 3 344 756,14 грн. збитків, 118 грн. витрат зі сплати інформаційно-технічного забезпечення судового процесу, 25500,00 грн. витрат зі сплати державного мита.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 19.05.2008 року у справі № 2-1/14097-2007 (судді: Борисова Ю.В., Гоголь Ю.М., Плут В.М.) рішення господарського суду Автономної Республіки Крим 19.03.2008 у справі № 2-1/14097-2007 скасовано. Прийняте нове рішення, яким у задоволенні позову Дочірньої компанії "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" до товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "Консоль ЛТД" відмовлено у повному обсязі.

Не погоджуючись із постановою суду апеляційної інстанції, Дочірня компанії "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 19.05.2008 року, а рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 19.03.2008 у справі № 2-1/14097-2007 залишити без змін, посилаючись на порушення та невірне застосування судом норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді доповідача, розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, відповідно до умов договору № 11-1006 від 26.12.2003 р. укладеного між ТОВ фірма "Консоль ЛТД"(виконавець) та Дочірньою компанією "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"(інвестор), виконавець прийняв на себе зобов'язання своїми силами та засобами за рахунок коштів, отриманих від інвестора побудувати та передати інвестору у власність обумовлене житло у кількості 20 квартир загальною площею 2019,65 кв.м. в житлових будинках Київської області, с. Крюковщина Києво-Святошинського району по вул. Дружби, 6 (2 черга) та по вул. Дружби, 8 (друга черга) після введення їх в експлуатацію. Згідно п. 3.1 договору інвестор здійснює фінансування житла, яке буде збудовано виконавцем згідно з додатками №№ 1, 2 до договору на загальну суму 7 706 984 грн., у тому числі 1 284 447,33 грн. податку на додану вартість (ПДВ).

Суди попередніх інстанцій встановили, що між сторонами за договором 18.11.2004 р була укладена додаткова угода до договору від 26.12.2003 р. № 11-1006, згідно з якою були внесені зміни до зазначеного договору та були зменшені розміри фінансування інвестором будівництва, змінена кількість квартир та їх площа, що підлягали будівництву та передачі інвестору виконавцем. Абзацом 2 п. 3.3. додаткової угоди передбачено, що виконавець в строк до 25.12.2004 р. зобов'язується узгодити з інвестором адресний перелік 3-х двокімнатних квартир загальною площею не менш ніж 225,0 кв.м. в м. Києві на суму 1 200 243,86 грн., в тому числі ПДВ у розмірі 200040,64 грн., що повинно бути оформлено додатковою угодою до договору.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що саме з провини відповідача сторони не виконали вимоги абз. 2 п. 3.3. додаткової угоди № 1 від 18.04.2004 до договору № 11-1006 від 26.12.2003 р., а саме, не досягли згоди щодо переліку квартир на суму 1 200 243,86 грн. та не оформили додаткову угоду.

Натомість приймаючи, оскаржувану постанову суд апеляційної інстанції вказав, що відповідно до абз. 2 п. 3.3. додаткової угоди саме обидві сторони у справі повинні були у термін до 25.12.2004 р. узгодити адресний перелік трьох двокімнатних квартир у м. Києві загальною площею 225 кв.м. на суму 1 200 243,86 грн. і укласти відповідну додаткову угоду. За текстом угоди дослівно: "виконавець в строк до 25.12.2004 р. зобов'язується узгодити з інвестором адресний перелік..."

Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України (435-15) договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Iстотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначенні законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Пунктом 2 ст. 638 Цивільного кодексу України (435-15) встановлено, що договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Суд попередньої інстанції, зазначив, що відповідач неодноразово надсилав пропозиції позивачеві щодо переліку квартир (оферта), але позивач крім відмови від цих пропозицій жодного разу сам не проявив ініціативи щодо вирішення цього питання. При цьому, доказів ухилення відповідача від підписання з позивачем адресного переліку і додаткової угоди до договору позивачем суду не надано.

З огляду на викладене, судова колегія погоджується з твердженням суду апеляційної інстанції, що зобов'язання відповідача стосовно передачі житла позивачеві мало виникнути на підставі адресного переліку і додаткової угоди, які обидві сторони не узгодили і не підписали, при цьому позивач фактично вимагав, а суд першої інстанції стягнув з відповідача суму збитків за невиконання зобов'язання, яке ще не виникло, адже перелік квартир був неузгоджений.

Суд попередньої інстанції дійшов законного і обгрунтованого висновку, що місцевий господарський суд взагалі не мав підстав для задоволення позовних вимог, адже наявний факт невиконання позивачем і відповідачем спільного зобов'язання по узгодженню і підписанню зазначених документів і досягненню згоди з усіх суттєвих питань та, враховуючи відсутність узгодження сторонами строку передання квартир площею не менш ніж 225 кв.м., вказаний строк сторони повинні були узгодити у додатковій угоді №2 і адресному переліку .

Крім цього апеляційна інстанція звернула увагу на те, що при підписанні додаткової угоди № 1 від 18.11.2004 р. та додатків № 4 і № 5 до неї, сторонами були вказані лише адреса однієї квартири площею 75,50 кв.м. на суму 260 588,25 грн., яка розташована в будинку № 6 по вул. Дружби у с. Крюківщина Києво-Святошинського району та двадцяти квартир площею 1 401,10 кв.м. на суму 4 835 896,65 грн., які розташовані у будинку № 8/1 по вул. Дружби у с. Крюківщина Києво-Святошинського району. Позивач чітко не визначав вимоги стосовно адрес 3-х двокімнатних квартир площею не менш 225 кв.м. на суму 1 200 243,86 грн.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України (435-15) , ч. 7 статті 193 Господарського кодексу України (436-15) договір є обов'язковим для виконання сторонами, не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань.

Судова колегія попередньої інстанції дійшла правильного висновку, що нарахування 1 200 243 грн. суми основного боргу та 3 344 756 грн. суми завданих збитків позивачем вважається неправомірним та необгрунтованим, оскільки Договір № 11-1006 від 26.12.2003 р. та додаткова угода № 1 від 18.11.2004 р. до нього сторонами не були змінені чи припинені, а у договорі та додатковій угоді відсутні грошові зобов-'язання відповідача перед позивачем та відсутнє право позивача в односторонньому порядку відмовитися від зобов'язання або змінювати його.

Місцевий господарський суд першої інстанції, задовольняючи вимоги позову про стягнення суми збитків, в основу судового рішення поклав розрахунок збитків, наданий позивачем, але судом при цьому не взято до уваги, що цей розрахунок зроблено на підставі ринкової вартості аналогічного житла в місті Києві на день звернення позивача з цими вимогами до суду.

Апеляційна інстанція вірно зазначила, що суд першої інстанції не врахував, що ч. 2 статті 22 Цивільного кодексу України (435-15) визначено поняття збитків, до яких відно сяться доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

З огляду на викладене, судова колегія погоджується, з висновком суду попередньої інстанції, що рішення суду першої інстанції слід скасувати, в позові відмовити, оскільки позивачем в порушення вимог статті 33 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) не доведений факт виникнення у неї збитків та сума збитків розрахована з припущенням.

Відповідно до роз'яснень постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1996 р. № 11 "Про судове рішення (v0011700-76) " (з подальшими змінами і доповненнями) рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а при їх відсутності на підставі закону, що регулює подібні відносини, або відповідно до вимог, що звичайно ставляться.

Беручи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції та повноваження останнього, колегія суддів вважає, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції відповідає нормам матеріального і процесуального права та підстав для її зміни або скасування не має.