Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :

розглянув касаційну скаргу

за участю представників сторін:

позивача: Гончарова Н.П., Горбова О.М., довір. у справі

відповідача: Рахильчук О.В., довір. від 04.12.07 №2/7841

Рішенням Господарського суду міста Києва (суддя Паламар П.І.) від 13.05.2008 року позовні вимоги задоволено: стягнуто з відповідача на користь позивача 138687,03 грн. боргу, 1386,87 грн. витрат по сплаті державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким в позові позивачу відмовити повністю, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права: ст.ст. 33, 43, 54, 55 ГПК України.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм попередніми судовими інстанціями належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин, дотримання норм процесуального права, згідно з вимогами ст. 111-5 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Відповідно ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Судом першої інстанції встановлено, що 12 серпня 2004 року між позивачем (відповідальний зберігач) та відповідачем (Комітет) укладено договір №юр-2зб/307-2007 про відповідальне зберігання (далі - Договір). Відповідно до умов Договору відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву - зберігання закладених до державного резерву матеріальних цінностей без надання права користування цими матеріальними цінностями до прийняття у встановленому порядку рішення про відпуск їх з державного резерву.

Згідно пункту 1.2 Договору відповідальний зберігач здійснює зберігання на своїх площах матеріальних цінностей державного резерву в кількості та за вартістю згідно з актом за формою Р - 16.

Також у договорі зазначено, що Комітет відшкодовує витрати відповідального зберігача по зберіганню матеріальних цінностей державного резерву виходячи із розрахунку 2,5 грн. (з урахуванням ПДВ) за тонно - місяць зберігання фактичної кількості матеріальних цінностей державного резерву, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок зберігача.

Строк оплати за договором встановлений не був.

Таким чином, між сторонами виникли правовідносини по зберіганню матеріальних цінностей державного матеріального резерву, врегульовані главою 36 Цивільного Кодексу УРСР (1540-06) , главою 66 Цивільного кодексу України (435-15) , Законом України "Про державний матеріальний резерв" (51/97-ВР) .

Згідно з вимогами частини 2 статті 417 Цивільного кодексу УРСР, частини 3 статті 947 Цивільного кодексу України при безоплатному зберіганні поклажодавець зобов’язаний відшкодувати зберігачеві здійснені ним витрати на зберігання речі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до пункту 7 статті 11 Закону України "Про державний матеріальний резерв" відшкодування витрат підприємствам, установам і організаціям, що виконують відповідальне зберігання провадиться у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12 квітня 2002 року № 532 "Про порядок відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов’язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву" (532-2002-п) передбачено Державному комітетові з державного матеріального резерву спрямовувати на відшкодування витрат відповідальних зберігачів матеріальних цінностей державного резерву кошти, одержувані як плату (відсотки) за запозичення товарно-матеріальних цінностей.

У пункті 7 Порядку відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов’язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, затвердженого вищезгаданою постановою Кабінету Міністрів України передбачено, що відшкодування витрат, пов’язаних із зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, здійснюється виключно на підставі договору, укладеного між Держкомрезервом та відповідальним зберігачем за встановленою формою за рахунок асигнувань державного бюджету та інших джерел, визначених законодавством.

Як встановлено судом першої інстанції, на підтвердження позовних вимог Дочірне підприємство "Білоколодязький елеватор" надало суду розрахунок, проведений відповідно до вимог чинного законодавства та умов договору на підставі актів перевірки наявності зерна державного резерву на відповідальному зберіганні Дочірнього підприємства "Білоколодязький елеватор" станом на 19 січня 2005 року, станом на 29 вересня 2006 року, рахунків-фактур за період з травня 2006-березня 2007 років, приймальних актів №1 від 26.08.04, №2,3 від 30.08.04,№4 від 11.09.04, №5 від 15.09.04,№№6,7 від 20.09.04,№8 від 04.10.04, №9 від 19.10.04, №10 від 27.10.04, нарядів на відпуск зерна матеріального резерву.

Колегія суддів погоджується з доводами касаційної скарги щодо порушення судом вимог ст. 43 ГПК України. Судом не досліджений зміст договору сторін.

Згідно п.2.9 договору відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву від 12.08.04 (а.с.9) прийняття до державного резерву продукції по актам Р-16, а також відпуск з державного резерву та переміщення згідно по актам виконання нарядів Комітету здійснюється при обов'язковій наявності підпису заступника директора з питань державного резерву.

Відповідно до п. 4.2 цього договору відшкодування витрат із зберігання цінностей здійснюється пропорційними частками за узгодженням між Комітетом та зберігачем.

Однак, судом не були досліджені обставини справи згідно цих вимог договору.

В матеріалах справи відсутні акти на виконання нарядів №100/6-4 від 23.03.06, №33/6-4 від 06.02.06, №377/6-4 від 01.06.06, №936/6-4 від 07.09.06, №154/6-4 від 03.04.07 на відпуск матеріальних цінностей з Державного матеріального резерву.

Відповідно до роз'яснень, які викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. № 11 "Про судове рішення" (v0011700-76) зі змінами та доповненнями, рішення є законним тоді, коли суд виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Рішення суду вказаним вимогам не відповідає, тому підлягає скасуванню.

Під час повторного розгляду необхідно усунути зазначені порушення, повно, всебічно і об’єктивно з’ясувати всі обставини справи і дослідити надані сторонами докази; правильно застосувати норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, і винести обґрунтоване, законне рішення суду.

Керуючись ст.ст.1115, 1117, 1119-12 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України, -

Касаційну скаргу Державного комітету України з державного матеріального резерву задовольнити частково.

Рішення від 13.05.08 господарського суду м.Києва у справі № 42/136 скасувати.

Справу передати на новий розгляд до господарського суду м.Києва.