33/84 Про визнання права власності на нерухоме майно - Текст документа

Рішенням господарського суду м. Києва від 25.03.08 задоволено позовні вимоги фірми "Етранса "Шпедиционз Акцієнгезеллшафт" до Державного підприємства "Український державний центр транспортного сервісу "Ліски" про визнання права власності фірми "Етранса "Шпедиционз Акцієнгезеллшафт" на склад ангарного типу із вбудованими залізничними коліями площею 3693,20 м2, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Довбуша, 22 в частині зроблених фірмою "Етранса "Шпедиционз Акцієнгезеллшафт" інвестицій на суму 3355228 грн., що становить 4/5 ідеальних часток.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.06.08 апеляційну скаргу Державного підприємства "Український державний центр транспортного сервісу "Ліски" задоволено, рішення господарського суду м. Києва від 25.03.08 скасовано, в позові відмовлено повністю. Суб'єкт касаційного оскарження вважає, що постанова Київського апеляційного господарського суду від 10.06.08 є безпідставною та необгрунтованою та ухвалена з порушенням апеляційним судом норм матеріального права та процесуального права, що в силу ст. ст. 111-10 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) є безумовною підставою для її скасування.

Так, суд апеляційної інстанції, відмовивши в задоволенні позовних вимог, зазначив, що у позивача відсутні правові підстави для визнання за ним права власності на спірне майно. Втім, скаржник вважає, що такий висновок суду апеляційної інстанції суперечить вимогам п.2 ст. 432 ЦК УРСР (1540-06) .

Суд апеляційної інстанції, обгрунтовуючи висновок про відсутність у позивача правових підстав для визнання за ним права власності на частину спірного майна, вказав на наявність судових рішень, які набули законної сили, та в силу ст. 35 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , мають приюдиційне значення. Але скаржник не може погодитись із даним висновком, оскільки не був стороною по справі № 3/108, а також не залучався в якості третьої особи, питання створення спільного майна не було предметом розгляду даної справи.

Судом апеляційної інстанції невірно застосовано ст. 1144 ЦК України (435-15) в частині наслідків припинення договору простого товариства, а саме, абз.3 ч.2, відповідно до якого учасник, який вніс у спільну діяльність річ, визначену індивідуальними ознаками, має право у разі припинення договору простого товариства вимагати у судовому порядку повернення йому цієї речі за умови додержання інтересів учасників і кредиторів.

Скаржник також вважає, що апеляційний господарський суд невірно посилається на Роз'яснення Вищого господарського суду України від 28.04.95 № 02-5/302 (v_302800-95) "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із укладенням та виконанням договорів про сумісну діяльність" з тих мотивів, що він не порушує питання про дострокове розірвання чи припинення договору про спільну діяльність, та не ставить питання про відчуження відповідачем засобів виробництва, що є державною власністю. Предметом спору є спір про права, а саме, про визнання за позивачем права власності на частину майна, яке було створене за рахунок та силами позивача, і всилу ст. 432 ЦК УРСР (1540-06) , є його власністю, а не власністю держави.

З врахуванням допущених порушень норм матеріального та процесуального права, скаржник просить за результатами розгляду скарги скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.06.08, а рішення господарського суду м. Києва від 25.03.08 залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги щодо дотримання судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як слідує з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції та не спростовано апеляційним судом, 30.11.95 між позивачем та відповідачем укладений договір про спільну інвестиційну діяльність, предметом якого була спільна діяльність з метою експлуатації та реконструкції складу ангарного, загальною площею 3168 кв. м. за адресою: м. Київ, вул. Довбуша, 22.

Для досягнення цілей договору від 30.11.95 УДЦТС "Ліски" зобов'язалось надати складські приміщення і прилеглі до них гаражні приміщення (п.3.1 договору), а фірма "Етранса" -грошові кошти, будівельні матеріали, меблі, обладнання та інше майно, необхідне для виконання робіт з експлуатації та реконструкції ангарного приміщення та його функціонування.

В силу п.2.5 договору, поставка матеріалів та обладнання, надходження грошових коштів, необхідних для реконструкції та життєдіяльності складських приміщень здійснювались безпосередньо або через фірму "ВКБ Трансбудмонтаж" та вважались інвестиціями фірми "Етранса". Відповідно до п.1.4 договору порядок приймання, здачі виконаних робіт(етапів) оформлюється актом приймання виконаних робіт фірмою, яка виконувала роботи та фірмою "Етранса". Факт передачі інвестицій та їх оформлення в установленому порядку сторони не заперечують.

Вирішуючи спір по суті заявлених вимог, суд першої інстанції керувався приписами ст. 432 ЦК УРСР (1540-06) (в редакції ЦК УРСР (1540-06) 1963 р.), який діяв на момент укладення договору про спільну діяльність, зробив висновок, що в результаті проведених робіт за договором було створене нове нерухоме майно із закінченою будівельно-архітектурною конструкцією та функціональним призначенням, а також з іншою площею, а отже, з огляду на внесені інвестиції, суд першої інстанції зробив висновок, що позивач набув право власності на створене в процесі спільної діяльності майно - ангарний склад для мультимодельних перевезень та митно-ліцензійний склад площею 3693, 20 м-2, тобто став його співвласником в частині внесеного ним вкладу на суму 3355228,00 грн., а також, право власності на гараж площею 188 кв.м. в частині внесеного ним вкладу у розмірі 245319,00 грн.

Висновки суду першої інстанції про визнання за позивачем права власності на частину спірного майна спростовані апеляційним господарським судом з посиланням на те, що правовідносини між сторонами фактично не склались та останні не передали для сторін прав та обов'язків, оскільки СП ТОВ "Термінал -Етранса -Ліски" створено не було. В основу даних висновків апеляційний суд поклав рішення господарського суду м. Києва від 11.05.04 по справі № 30/112, яким розірвано договір про спільну діяльність по створенню українсько-австрійського СП ТОВ "Термінал -Етранса -Ліски" від 24.01.98. Окрім того, судом апеляційної інстанції зазначено, що спірне майно до передачі до статутного фонду українсько-австрійського СП ТОВ "Термінал -Етранса -Ліски" перебувало у державній власності та належало на праві повного господарського відання Державному підприємству "Український державний центр транспортного сервісу "Ліски".

Колегія суддів Вищого господарського суду України, проаналізувавши судові акти, вважає, що висновок суду першої інстанції про визнання права власності та висновок апеляційного господарського суду про відмову в позові є передчасними та зроблені без аналізу правового режиму майна та законодавства, що регулює дані відносини, що склались на підставі договору про сумісну інвестиційну діяльність від 30.11.95.

Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що при вирішенні спору судом першої інстанції застосовано приписи ст. 432 ЦК УРСР (1540-06) , відповідно до якої грошові та інші майнові внески учасників договору, а також майно, створене або придбане в результаті їх спільної діяльності є їх спільною власністю.

Втім, із змісту даної статті слідує, що остання регулює відносини по спільній діяльності, в той же час при вирішенні спору між учасником спільної діяльності щодо права власності на частку залишено поза увагою спеціальну норму, а саме главу 11 ЦК УРСР (1540-06) .

Окрім того, не було дано оцінки п.5.3 договору про спільну інвестиційну діяльності від 30.11.95, в якому відмічено, у зв'язку з необхідністю розподілу спільної часткової власності (у зв'язку з неможливістю її розподілу в натурі), учаснику компенсується його доля загального майна грошовими коштами.

Щодо висновків суду апеляційної інстанції, то колегія суддів вважає, що апеляційним судом безпідставно застосовані приписи ст. 35 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) до рішення господарського суду м. Києва від 12.04.05 у справі № 3/108, яким визнано право власності на спірне майно за державним підприємством "Український державний центр транспортного сервісу "Ліски".

Аналіз змісту статті 35 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) свідчить про те, що преюдиційне значення мають лише ті факти, які були встановлені рішенням господарського суду при розгляді справи, в якій брали участь ті самі сторони. Враховуючи, що позивач фірма "Етранса" не приймала участь у даній справі, та не була стороною, не залучалась в якості третьої особи, питання створення спільного майна не було предметом розгляду, застосування ст. 35 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) є помилковим, а рішення повинно бути оцінено на рівні із іншими доказами по справі відповідно до ст. 32, 43 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) .

Щодо застосування апеляційним судом норм ст. 1141 ЦК України (435-15) в частині наслідків припинення договору простого товариства, колегія суддів відмічає, що відповідно до ч.4 прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (435-15) , який набув чинності з 1 січня 2004 року передбачено, що Цивільний кодекс (435-15) застосовується до цивільних відносин, які виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України (435-15) , положення цього кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. Оскільки правовідносини за договором припинилися до набрання чинності ЦК України (435-15) , то слід керуватися приписами ЦК УРСР (1540-06) .

При цьому, суди не встановлювали та не досліджували жодних питань щодо виникнення та порядку формування вказаного майна чи претензій будь-яких третіх осіб на вказане майно. Окрім того, залишено поза увагою питання, чи домовились сторони про створення спільної часткової власності з набуттям права кожного з них на ту частку, чи можливо виділити частку учаснику спільної діяльності в загальному майні без шкоди для майна та його функціонального використання, не дано правової оцінки статуту майна, чи було досягнуто згоди між сторонами про виділення, чи можливий виділ в натурі. При цьому слід враховувати, що майно ділиться в натурі коли це можливо без шкоди для його господарського призначення. Приналежністю є річ, призначена служити головній речі і зв'язана з нею спільним господарським призначенням. Приналежність наслідує долю головної речі, якщо не встановлено інше.

За таких обставин ухвалені у справі рішення місцевого суду та постанова апеляційного господарського суду підлягають скасуванню як незаконні, а справа -передачі на новий розгляд. Під час розгляду справи господарському суду першої інстанції необхідно врахувати викладене, всебічно і повно встановити всі фактичні обставини справи на підставі об'єктивної оцінки наявних у ній доказів, з'ясувати дійсні права та обов'язки сторін і залежно від встановленого правильно застосувати норми матеріального права, що регулюють спірні відносини та ухвалити законне і обгрунтоване рішення.

Виходячи з викладеного та керуючись ст. ст. 111-9 - 111-11 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу фірми "Етранса "Шпедиционз Акцієнгезеллшафт" задовольнити частково. Рішення господарського суду м. Києва від 25.03.08 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.06.08 по справі № 33/84 скасувати, а справу направити до господарського суду м. Києва на новий розгляд.