Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

У грудні 2007 року Відкрите акціонерне товариство "Дрогобичський долотний завод" звернулось до господарського суду Львівської області із позовом до відповідачів: Державного територіально-галузевого об’єднання "Львівська залізниця" та Головного комерційного управління Державної адміністрації залізничного транспорту України "Укрзалізниця", із залученням третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: ЗАТ "Волгоградский металургический завод "Красний Октябрь", ТОВ "Торговий дом МЗ "Красний Октябрь", Амвросіївська митниця про стягнення 18660,76грн. вартості недостачі прокату чорних металів, що перевозився за міжнародною залізничною накладною СМГС № 425591.

Позовні вимоги було вмотивовано посиланням на ст.25 СМГС, яка встановлює обов’язок залізниці зберегти ввірений їй для перевезення вантаж, а у разі незбереження –відшкодувати його вартість.

Обґрунтовуючи позовні вимоги до Львівської залізниці, позивач посилався на ст.131 Статуту залізниць України, згідно з якою претензії з приводу перевезення вантажів заявляються залізниці призначення, та укладений із Львівською залізницею Договір про організацію перевезення вантажів і проведення розрахунків за перевезення та надані залізницею послуги № 103 від 06.02.2007.

В обґрунтування позовних вимог до Головного комерційного управління Державної адміністрації залізничного транспорту України "Укрзалізниця" позивач послався на параграф 6 ст.29 СМГС, згідно з яким претензії та позови пред’являються компетентним органам залізниці, перелік яких встановлено у Додатку № 19 до Угоди, яким визначено компетенним органом в Україні - Головне комерційне управління "Укрзалізниці".

Подання позову до господарського суду Львівської області позивач мотивував посиланням на п.3 ст. 15 Господарського процесуального кодексу України, згідно з яким справи у спорах за участю кількох відповідачів розглядаються господарським судом за місцезнаходженням одного з відповідачів за вибором позивача, а також на судові рішення по іншим аналогічним справам.

Господарським судом Львівської області замінено відповідача 2 - Головне комерційне управління Державної адміністрації залізничного транспорту на юридичну особу - Державну адміністрацію залізничного транспорту, про що зазначено в рішенні суду від 06.03.2008.

Рішенням господарського суду Львівської області від 06.03.2008 ( суддя Білоус Б.О.), залишеним без змін Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 06.05.2008 ( головуючого судді Краєвської М.В., суддів Галушко Н.А., Орищин Г.В.) позовні вимоги задоволені: стягнуто з Державної адміністрації залізничного транспорту України "Укрзалізниця" 18660,76 грн. вартості недостачі металопрокату та судові витрати, Державне територіально-галузеве об’єднання "Львівська залізниця" від відповідальності звільнено.

Судові рішення ґрунтуються на доведеності по суті належними доказами вини перевізника у нестачі вантажу.

Не погоджуючись із судовими рішеннями, Державна адміністрація залізничного транспорту "Укрзалізниця" звернулась до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить судові рішення скасувати та припинити провадження по справі.

В касаційній скарзі "Укрзалізниця" посилається на недоведеність та відсутність вини перевізника у нестачі однієї зв’язки металопрокату, що е порушенням вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, неправильне тлумачення судами норм СМГС, а порушенням норм процесуального права вважає розгляд справи з порушенням вимог виключної підсудності.

Заслухавши пояснення присутніх в судовому засіданні представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Судами встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що по залізничній накладній СМГС № 4255591 та сертифікатів якості вантажовідправником ТОВ "Торговий дом МЗ "Красний Октябрь" (м. Волгоград, Росія) відвантажено і перевізником прийнято до перевезення 14 місць прокату чорних металів вагою 69390 кг.

При прибутті та видачі вантажу на станції призначення вантажоодержувачу ВАТ " Дрогобичський долотний завод" встановлено, що вантаж поступив в кількості 13 зв’язок вагою 66410 кг, тобто з недостачею однієї зв’язки вагою 2980 кг на суму 3695,2 доларів США, або 18660,76 грн., що підтверджено комерційним актом № Д 008702/4 від 18.04.2007, Актом приймання продукції по кількості від 19.04.2007 та Актом експертизи № 2-7/1 від 20.04.2007., які судами попередніх інстанцій визнані належними доказами.

Позивачем ВАТ " Дрогобичський долотний завод" було заявлено претензію про сплату вартості нестачі 18660,76 грн. до Головного комерційного управління Державної адміністрації залізничного транспорту "Укрзалізниця", яку "Укрзалізниця" розглянула по суті та відхилила, посилаючись на відсутність своєї вини у недостачі прокату.

При вирішенні справи по суті суди попередніх інстанцій правильно визначили законодавство, яке належить застосувати при розгляді позову –це Угода про міжнародне залізничне вантажне сполучення ( СМГС), яка є чинною для України та Росії, оскільки перевезення вантажу оформлено договором залізничного перевезення –накладною № 4255591 СМГС.

Ст.22 СМГС встановлює, що залізниця, яка прийняла вантаж до перевезення, несе відповідальність за виконання договору перевезення, а кожна наступна залізниця, що прийняла до перевезення вантаж разом із накладною, вступає в цей договір перевезення і приймає на себе обов’язки, що з цього виникають.

Поняття "залізниця" параграф 1 статті 3 СМГС визначає як всі залізниці однієї країни. Судами правильно визначено, що відповідно до цього "Укрзалізниця" під час перетину кордону і поступлення вантажу на залізниці України взяла на себе відповідальність за виконання договору перевезення.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що судами попередніх інстанцій порушено вимоги ст. 16 Господарського процесуального кодексу України, якою встановлено виключну підсудність справ у спорах, що виникають з договору перевезення, в яких одним з відповідачів є орган транспорту, - такі спори розглядаються господарським судом за місцезнаходженням цього органу.

Ст. 4 Господарського процесуального кодексу України визначила, що якщо в міжнародних договорах України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Стаття 30 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення визначає, що право пред’явлення позову, що ґрунтується на договорі перевезення, належить тій особі, яка має право заявляти претензію до залізниці. Позов може бути заявлено лише після заявлення претензії у відповідності із статтею 29 цієї Угоди.

Параграф 6 статті 29 СМГС встановив, що претензія пред’являється для розгляду компетентним органам залізниць, зазначеним у Додатку № 19 до Угоди. Пункт 19 Додатку № 19 до СМГС встановлює, що в Україні компетентний орган, якому заявляється вантажовідправниками та вантажоодержувачами України претензія по не збереженим перевезенням, є "Укрзалізниця"( Головне комерційне управління), яка знаходиться у м. Київ, а відтак, і позови про відшкодування вартості нестачі вантажу, що перевозився за накладною СМГС, вантажоодержувачами України можуть бути заявлені лише до "Укрзалізниці" у господарський суд м. Києва.

Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що Державне територіально-галузеве об’єднання "Львівська залізниця" позивачем притягнуто в якості відповідача штучно. Позовні вимоги ґрунтуються на договорі перевезення вантажів у міждержавному сполученні –залізничній накладній № 4255591, а не на умовах укладеного ВАТ "Дрогобичський долотний завод" із Львівською залізницею Договорі про організацію перевезення вантажів і проведення розрахунків за перевезення та надані залізницею послуги № 103 від 06.02.2007. До того ж, Львівська залізниця згідно з умовами Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення (СМГС) не може бути відповідачем за позовом про незбережені перевезення.

Оскільки порядок заявлення претензій та позовів, що виникають із нестачі вантажів при перевезенні у міждержавному сполученні, врегульований Угодою про міжнародне залізничне вантажне сполучення (СМГС), то приписи Статуту залізниць України, зокрема, ст.131 Статуту, не застосовуються.

Посилання позивача та апеляційного суду на аналогічну справу № 4/1003-26/124, яка була розглянута по суті господарським судом Львівської області, оскільки ухвалою від 19.10.2005 року господарського суду м. Києва, куди ця справа була направлена за підсудністю, була повернута для розгляду по суті в господарський суд Львівської області, - відхиляються колегією суддів Вищого господарського суду України.

У відповідності із ст. 4 Господарського процесуального кодексу України господарський суд вирішує господарські спори на підставі Конституції України (254к/96-ВР) , Закону України "Про господарські суди" (1142-12) , цього Кодексу, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Використання "прецедентного" права чинним процесуальним законодавством не передбачено.

Не може бути врахована при розгляді касаційної скарги і постанова Вищого господарського суду України від 23.02.2005 № 17/88, оскільки Законом України від 15.12.2006 № 483-У "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визначення підсудності справи з питань приватизації та з корпоративних спорів" (483-16) внесено зміни у Господарський процесуальний кодекс України (1798-12) .

З урахуванням внесених Законом України від 15.12.2006 (483-16) змін стаття 111-10 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого або постанови апеляційного господарського суду, якщо рішення прийнято господарським судом з порушенням правил виключної підсудності.

Статтею 111-7 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Колегія суддів Вищого господарського суду визначає підставою для скасування судових рішень порушення приписів процесуального права, встановлених п.7 частини другої статті 111-10 Господарського процесуального кодексу, а справу такою, що підлягає поверненню до господарського суду Львівської області для направлення її за виключною підсудністю.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10, 111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

Касаційну скаргу державної адміністрації залізничного транспорту України "Укрзалізниця" задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 06.05.2008р. у справі № 7/403 та рішення господарського суду Львівської області від 06.03.2008 скасувати.

Справу № 7/403 направити до господарського суду м. Києва за місцезнаходженням "Укрзалізниці".