Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

за участю представників сторін від:

Згідно розпорядження В.о. Голови судової палати Першикова Є.В. від 23.09.2008р. розгляд касаційної скарги здійснюється у складі колегії суддів: Кривда Д.С. (головуючий), Уліцький А.М., Шаргало В.І.

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 21.02.2008р. (суддя Гаврилюк М.П.), залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 27.05.2008р. (судді Прокопанич Г.К. -головуючий, Заплава Л.М., Латинін О.А.), в задоволенні позову про усунення перешкод у користуванні майном відмовлено.

Позивач в касаційній скарзі просить скасувати прийняті у справі судові рішення і задовольнити позов, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач-3 спростовує доводи скарги і просить постанову залишити без змін, а скаргу -без задоволення.

Колегія суддів, перевіривши наявні матеріали (фактичні обставини) справи на предмет правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення присутніх в судовому засіданні представників відповідача-3, дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 14.03.2006 року між ТОВ "Місто Сонця" та суб'єктами підприємницької діяльності ОСОБА_4та ОСОБА_3було укладено договір оренди приміщення магазину загальною площею 216,5 кв.м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, для його використання під магазин для торгівлі продуктами харчування, алкогольною та тютюновою продукцєю.

Аналогічний договір укладено між сторонами 28.02.2007 року і строк дії його встановлено до 31.01.2008р.

Рішенням Партенітської селищної ради №18-40 від 07.11.2003р. "Про затвердження проекту відводу земельної ділянки" суб'єкту підприємницької діяльності ОСОБА_1. затверджений проект відводу земельної ділянки площею 0,0090га під торговим павільйоном, розташованим в АДРЕСА_2 тобто, поряд з магазином, який знаходиться в оренді у ТОВ "Місто сонця".

При цьому судами встановлено, що суб'єкт підприємницької діяльності ОСОБА_1. отримав відповідні дозволи на будівництво об'єкту, а саме: рішенням виконавчого комітету Партенітської селищної ради №210 від 17.11.2006 йому був наданий дозвіл на початок будівельних робіт; 08.12.2006 отриманий дозвіл інспекції Державного архітектурно-будівельного контролю на виконання будівельних робіт. Рішенням виконавчого комітету Партенітської селищної ради №22 від 24.01.2007 створена державна прийомна комісія по прийому до експлуатації об'єкту будівництва.

15 березня 2007 року виконавчим комітетом Партенітської селищної ради прийнято рішення "Про затвердження акту державної прийомної комісії по прийому до експлуатації завершеної будівництвом реконструкції об'єкту гр.ОСОБА_1." та рішенням № 56 наданий дозвіл суб'єкту підприємницької діяльності ОСОБА_1. на розміщення об'єкту торгівлі громадського харчування та послуг.

20 червня 2007 року виконавчим комітетом Партенітської селищної ради прийнято рішення № 137 "Про оформлення права приватної власності на будівлю магазину за суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_1.", а 04.07.2007р. підприємцю ОСОБА_1. видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно.

Відповідно до статті 367 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівлі, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Таким чином, враховуючи вищевикладені обставини, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що торгівельний павільйон не є самочинною спорудою, оскільки збудований на земельній ділянці, що відведена для цього, що підтверджується рішенням Партенітської селищної ради від 07.11.2003 № 18-40, належним чином були оформлені дозвіл на початок будівництва та проект.

Позивач в касаційній скарзі посилається на те, що будівництво відповідачем-3 торгівельного павільйону перешкоджає позивачу в повній мірі користуватись орендованим майном і отримувати від нього доходи. Однак, доводи позивача в цій частині були предметом розгляду в судах попередніх інстанцій, які встановили, що суб'єкт підприємницької діяльності ОСОБА_1. здійснює продаж продовольчих товарів в торгівельному павільйоні на АДРЕСА_2, починаючи з 1995 року, тоді як позивач -з 2006 року.

Здійснення будь-якої підприємницької діяльності має за мету досягнення економічних і соціальних результатів та отримання прибутку.

Разом з тим, за змістом статті 44 Господарського кодексу України підприємництво здійснюється, зокрема, на основі самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону; комерційного розрахунку та власного комерційного ризику, що, за переконанням суду, не виключає можливості і отримання збитків від здійснення господарської діяльності.

Таким чином, як правильно визначилися суди, обираючи продаж продовольчих товарів для здійснення підприємницької діяльності, позивач, виходячи з комерційного розрахунку, свідомо пішов на певний комерційний ризик. При цьому слід прийняти до уваги, що підприємницька діяльність здійснюється в умовах економічної конкуренції, яка, статтею 1 Закону України "Про захист економічної конкуренції", визначається як змагання між суб'єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб'єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб'єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб'єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку.

Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суди попередніх інстанцій встановили, що позивач не підтвердив, як того вимагають вищенаведені норми, належними доказами обставини, на яких ґрунтуються його позовні вимоги.

Таким чином, судова колегія відзначає, що суди попередніх інстанцій, розглядаючи по суті спір у цій справі, дійшли вірного висновку щодо відсутності правових підстав для задоволення позову.

Згідно імперативних вимог ст.ст. 111-5, 111-7 ГПК України касаційна інстанція перевіряє на підставі вже встановлених фактичних обставин справи лише застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права. При цьому касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що були встановлені у рішенні суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Доводи касаційної скарги зводяться до оцінки доказів та переоцінки обставин справи, що суперечить вимогам статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України.

За таких обставин, переглянута у справі постанова апеляційного господарського суду відповідає приписам чинного законодавства, а доводи касаційної скарги визнаються непереконливими.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-8, п.1 ч.1 ст. 111-9, ст. 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 27.05.2008 року у справі №2-5/15249-2007 залишити без змін, а касаційну скаргу -без задоволення.