Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Кривенка В.В.,суддів:Гусака М.Б., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Терлецького О.О., Тітова Ю.Г., -

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом управління Пенсійного фонду України у м. Білій Церкві Київської області (далі - управління ПФУ, ПФУ відповідно) до відкритого акціонерного товариства «Трібо» (далі - Товариство) про стягнення заборгованості з відшкодування фактичних витрат на виплату і доставку пільгових пенсій,

У січні 2011 року управління ПФУ звернулося до суду з позовом про стягнення з Товариства заборгованості із відшкодування витрат на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах згідно зі Списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16 січня 2003 року № 36 (36-2003-п) (далі - список № 1), у сумі 403 461 грн 19 коп.

Київський окружний адміністративний суд постановою від 9 лютого 2010 року, залишеною без змін ухвалами Київського апеляційного адміністративного суду від 10 травня 2011 року та Вищого адміністративного суду України від 6 березня 2012 року, у задоволенні позовних вимог відмовив.

Не погоджуючись з ухвалою касаційного суду, управління ПФУ звернулось із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави неоднакового застосування Вищим адміністративним судом України пункту 2 Прикінцевих положень Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV (1058-15) «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV (1058-15) ) та положень пункту 6 Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України (затверджено постановою правління ПФУ від 19 грудня 2003 року № 21-1 (z0064-04) , зареєстровано в Міністерстві юстиції України 16 січня 2004 року за № 64/8663 (z0064-04) ; далі - Інструкція).

На обґрунтування заяви додано копії рішень Вищого адміністративного суду України від 16 вересня 2008 року у справі № К-7132/07, 2 грудня 2010 року у справі № К-53048/09, 7 квітня, 10 та 17 листопада 2011 року у справах № К-24528/10, № К-37181/10, № К-1543/10 відповідно, 17 січня, 20 березня, 24 травня 2012 року у справах № К/9991/21812/11, № К/9991/20657/11, №К/9991/8743/12 відповідно, які, на думку управління ПФУ, підтверджують неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм права у подібних відносинах.

Перевіривши наведені заявником доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.

У рішеннях, наданих на підтвердження неоднакового застосування норм матеріального права, Вищий адміністративний суд України виходив із того, що за змістом приписів пункту 2 Прикінцевих положень Закону № 1058-IV (1058-15) після 1 квітня 2004 року підприємства зобов'язані відшкодувати витрати ПФУ на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах за списком № 1.

У справі, що розглядається, суд касаційної інстанції, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, з посиланням на Інструкцію вказав, що виплата пільгових пенсій, призначених відповідно до пункту «а» частини першої статті 13 Закону України від 5 листопада 1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-XII (1788-12) ), за списком № 1 здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, а відтак ці витрати відшкодуванню не підлягають.

Вирішуючи питання про усунення неоднакового застосування зазначених норм права, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Згідно з пунктом 2 Прикінцевих положень Закону № 1058-IV (1058-15) пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими й важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди. До запровадження пенсійного забезпечення через такі фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами Закону № 1058-IV (1058-15) в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом № 1788-XII (1788-12) . У цьому випадку розміри пенсій визначаються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 Закону № 1058-IV. При цьому зберігається порядок покриття витрат на виплату і доставку цих пенсій, що діяв до набрання чинності цим Законом (1058-15) .

За правилами абзацу четвертого підпункту 1 пункту 2 Прикінцевих положень Закону № 1058-IV (1058-15) підприємства та організації з коштів, призначених на оплату праці, вносять до ПФУ плату, що покриває фактичні витрати на виплату і доставку пенсій особам, які були зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими й особливо важкими умовами праці за списком № 1, починаючи з дня набрання чинності цим Законом (1058-15) , у розмірі 20 відсотків з наступним збільшенням її щороку на 10 відсотків до 100-відсоткового розміру відшкодування фактичних витрат на виплату і доставку цих пенсій до набуття права на пенсію за віком відповідно до цього Закону (1058-15) .

Аналіз наведених положень дає підстави для висновку про те, що із набранням чинності Законом № 1058-IV (1058-15) (з 1 січня 2004 року) витрати на виплату та доставку пенсій, призначених на підставі пункту «а» частини першої статті 13 Закону № 1788-XII особам, які були зайняті на роботах за списком № 1, покриваються підприємствами та організаціями. Обов'язок підприємств та організацій з відшкодування понесених ПФУ після 1 січня 2004 року витрат на виплату і доставку зазначених пенсій не пов'язаний із датою призначення такої пенсії чи часом набуття необхідного для цього пільгового стажу.

Винятком із цього правила є лише порядок покриття витрат на виплату та доставку пенсій особам, що були безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт та рудників за списком робіт і професій, затвердженим Кабінетом Міністрів України, призначених з урахуванням вимог статті 14 Закону № 1788-XII.

Таким чином, висновок касаційного суду у справі, що розглядається, про протиправність вимог управління ПФУ щодо відшкодування витрат на виплату та доставку пенсій, призначених на підставі пункту «а» частини першої статті 13 Закону № 1788-XII, не ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.

У зв'язку із наведеним ухвала Вищого адміністративного суду України від 6 березня 2012 року підлягає скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Керуючись статтями 241- 243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

Заяву управління Пенсійного фонду України у м. Білій Церкві Київської області задовольнити.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 6 березня 2012 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.