Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

у квітні 2008 року, гр. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до господарського суду м. Севастополя з позовом, у якому, з урахуванням уточнень, викладених у заяві від 15.05.2007 р. просили виділити у натурі та визнати за ними право власності за кожним на ј частини нежитлових приміщень, розташованих у АДРЕСА_1, обгрунтовуючи свої вимоги правом на отримання майна в натурі при виході зі складу учасників товариства "Югтрансавто" за їх заявами від 21.10.2003 р.

Рішенням господарського суду м. Севастополя від 02.06.2007 р. позов задоволено.

Перегляд справи в апеляційному порядку не здійснювався.

Рішення місцевого господарського суду оскаржено у касаційному порядку й ухвалою Вищого господарського суду України від 09.09.2008 року порушено касаційне провадження у справі з касаційною скаргою відповідача, у якій він посилається на неправильну правову оцінку судами обставин справи, безпідставність задоволення позову і просить рішення господарського суду першої інстанції скасувати, постановивши нове рішення про відмову у позові.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача, представника позивача Тімана З.Я., перевіривши матеріали справи і обговоривши наведені у касаційній скарзі доводи, судова колегія вважає, що рішення господарського суду першої інстанції не може залишатись без змін і підлягає скасуванню з направленням матеріалів справи на новий судовий розгляд, виходячи з наступного.

Постановляючи про задоволення позову, господарський суд обґрунтував свої висновки статутом ТОВ "Югтрансавто", рішенням загальних зборів учасників товариства від 07.10.2003 р., положеннями ст. 54 Закону України "Про господарські товариства", ст. 148 ЦК України, що, на думку суду, є достатньою підставою для визнання за позивачами права на майно товариства.

Проте, погодитись з наведеними мотивами задоволення позову не можна, оскільки, висновки суду зроблені без належної перевірки обставин у даній справі та їх належної правової оцінки.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про господарські товариства" господарськими товариствами за цим Законом визнаються підприємства, установи, організації, створені на засадах угоди юридичними особами і громадянами шляхом об'єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку.

Укладання угоди про створення господарського товариства передбачає добровільність участі у такому товаристві та право виходу зі складу учасників товариства, що і передбачено ст. 10 Закону України "Про господарські товариства".

Згідно ст. 54 Закону України "Про господарські товариства" при виході учасника з товариства з обмеженою відповідальністю йому виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці у статутному фонді. Виплата провадиться після затвердження звіту за рік, в якому він вийшов з товариства, і в строк до 12 місяців з дня виходу. На вимогу учасника та за згодою товариства вклад може бути повернуто повністю або частково в натуральній формі.

Учаснику, який вибув, виплачується належна йому частка прибутку, одержаного товариством в даному році до моменту його виходу. Майно, передане учасником товариству тільки в користування, повертається в натуральній формі без винагороди.

Зазначеною нормою визначено право учасника товариства на отримання вартості частини майна товариства, яка пропорційна його частці у статутному фонді, а на його вимогу та згоди товариства повернення йому вкладу повністю або частково в натуральній формі.

Вкладами учасників та засновників товариства, відповідно до ст. 13 Закону України "Про господарські товариства", можуть бути будинки, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності, цінні папери, права користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, в тому числі в іноземній валюті.

Вклад, оцінений у карбованцях, становить частку учасника та засновника у статутному фонді. Порядок оцінки вкладів визначається в установчих документах товариства, якщо інше не передбачено законодавством України.

Забороняється використовувати для формування статутного фонду бюджетні кошти, кошти, одержані в кредит та під заставу.

Майно, щодо якого виник спір, придбано товариством на підставі договору купівлі-продажу від 19.11.2003 р. та зареєстровано у державних органах реєстрації нерухомого майна 30.01.2004 року, тобто після складання та нотаріального посвідчення 21.10.2003 р. заяв позивачів про їх вихід зі складу учасників товариства "Югтрансавто" і які-небудь дані про те, що майно було вкладом позивачів, у матеріалах справи відсутні.

Статут ТОВ "Югтрансавто" (п.5.2), на який послався суд, містить право учасника на повернення вкладу лише за згоди товариства.

Такої згоди на виділення майна безпосередньо позивачам не містить ні рішення загальних зборів учасників товариства від 07.10.2003 року, яке відбулося до складання позивачами заяв про вихід з товариства, ні розпорядження директора товариства в особі позивача ОСОБА_2від 03.10.2003 р.

Таким чином, висновки суду про наявність правових підстав для безумовного визнання за позивачами права на майно товариства не відповідає наявним у справі матеріалам, а тому, судове рішення не можна визнати законним і обґрунтованим.

При такому положенні рішення суду підлягає скасуванню з направленням матеріалів справи на новий судовий розгляд, під час якого суду необ

хідно врахувати наведене, повно та всебічно з'ясувати дійсні обставини справи, дати їм належну правову оцінку і у залежності від постановити законне і обгрунтоване рішення.

Враховуючи наведене, керуючись ст. ст. - 111-9, - 111-11 ГПК України, Вищий господарський суд України, -

Касаційну скаргу задовольнити частково.

Рішення господарського суду господарського суду м. Севастополя від 02.06.2008 року скасувати, а справу передати на новий судовий розгляд у в іншому складі суддів.