17/10пд Про розірвання договору на виконання ремонтних робіт - 18.09.2008 Прийняття

У березні 2008р. фізична особа -підприємець ОСОБА_2 звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до фізичної особи -підприємця ОСОБА_1 про розірвання договору на виконання ремонтних робіт №53 від 22.11.2007р. та стягнення 40770 грн.

Рішенням господарського суду Донецької області від 13.05.2008р. (суддя Татенко В.М.) позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 20385 грн. неустойки за порушення умов договору, 203,85 грн. державного мита та 59 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині в позові відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати.

Відзив на касаційну скаргу на час розгляду справи в касаційній інстанції суду наданий не був, що, в силу положень статті - 111-2 ГПК України, не перешкоджає перегляду судового акту, що оскаржується.

Сторони не реалізували своє процесуальне право на участь у судовому засіданні суду касаційної інстанції, хоча про час та місце його проведення були повідомлені належним чином.

Перевіривши матеріали справи, касаційну скаргу, заслухавши суддю-доповідача, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права з урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, 22.11.2007р. між сторонами був укладений договір №53, відповідно до умов якого відповідач зобов'язався виконати у строк до 25.12.2007р. ремонтні роботи за адресою: АДРЕСА_1, а позивач, в свою чергу, зобов'язався сплатити обумовлену договором ціну. Зокрема, загальна сума договору складає 67950,00 грн. і її 30% (20385 грн.) є авансовим платежем на проведення будівельних робіт.

На виконання умов даного договору, позивач перерахував відповідачу аванс у сумі 20385 грн., що підтверджується платіжним дорученням №1 від 22.11.2007р., тоді як відповідач до виконання робіт не приступив і прийнятих на себе за спірним договором зобов'язань у встановлений строк не виконав.

В зв'язку з цим позивач звернувся до суду з позовною заявою про розірвання укладеного між сторонами договору з посиланням на ст. 651 ЦК України та стягнення з відповідача 20385 грн. передплати та 20385 грн. неустойки, передбаченої п. 3.2 договору.

Місцевий господарський суд, за результатами розгляду даної заяви, дійшов висновку про задоволення вимоги позивача лише в частині стягнення передбаченої п.3.2 договору неустойки в сумі 20385 грн. за не виконання умов договору, оскільки в частині розірвання договору позивачем не дотримано встановлений ст. 188 ГК України досудовий порядок врегулювання спору.

Між тим, колегія суддів Вищого господарського суду України не може погодитись з прийнятим судовим рішенням, оскільки згідно постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судове рішення" від 29.12.76 №11 (v0011700-76) (із змінами та доповненнями) та ст.ст. 84, 105 ГПК України обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

При цьому, відповідно до вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Прийняте у даній справі судове рішення вказаним вимогам не відповідає, так як господарський суд першої інстанцій під час розгляду справи і вирішення спору по суті не з'ясував до кінця дійсні права та обов'язки сторін та не перевірив за яких умов підрядник може виконувати роботи, а тому ухвалене у справі судове рішення не містить повного юридичного аналізу обставин справи, а правові висновки, що містяться в ньому, не ґрунтуються на конкретних матеріально-правових нормах.

Так, покладаючи на відповідача обов'язок сплатити неустойку за прострочку виконання ремонтних робіт, суд не перевірив причину невиконання даних робіт та не з'ясував чи виконав замовник (позивач) встановлені п. 4.2, 4.3 договору обов'язки щодо надання підряднику (відповідачу) всіх необхідних для виконання робіт матеріалів, виробів, проекту та чи забезпечив доступ підрядника до об'єкту, що суттєво б вплинуло на правильність встановлення всіх обставин справи та на з'ясування підстав щодо виконання чи невиконання робіт.

Також передчасним є висновок суду про відмову в задоволенні вимог позивача в частині розірвання договору з підстав недотримання встановленого ст. 188 ГК України досудового порядку врегулювання спору, оскільки відповідно до частини 2 статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Як зазначено в резолютивній частині рішення Конституційного Суду України від 9 липня 2002 року (v015p710-02) у справі щодо офіційного тлумачення положення частини 2 статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів), положення частини 2 статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами.

Отже, недотримання вимог частини 2 статті 188 ГК України щодо обов'язку надсилання іншій стороні пропозицій про розірвання договору, у разі виникнення такої необхідності, не позбавляє позивача права звернутися за захистом порушеного права шляхом вчинення прямого позову до відповідача про розірвання оспорюваного договору. (Дана позиція кореспондується з постановою Верховного Суду України від 17.06.2008р. №8/32пд).

Вищевикладене свідчить про неповний та необ'єктивний розгляд справи, оскільки, в порушення вимог ст.ст. 32- 34, 43 ГПК України, суд не з'ясував належним чином дійсні обставини справи, що вплинуло на їх юридичну оцінку, а відповідно і правильність застосування норм матеріального права.

З огляду на викладене та враховуючи, що в силу вимог ст.- 111-7 ГПК України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх, Вищий господарський суд України вважає за необхідне скасувати прийняте у справі рішення, з направленням справи на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Під час нового розгляду місцевому господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно з'ясувати всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для їх розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від цього прийняти основане на законі рішення.

Керуючись ст.ст. - 111-5, - 111-7, - 111-9- - 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України.

Касаційну скаргу фізичної особи -підприємця ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення господарського суду Донецької області від 13.05.2008р. у справі №17/10пд скасувати, а справу передати на новий розгляд до господарського суду Донецької області в іншому складі суду.