2-7/1475-2008 Про спонукання укласти додаткову угоду про зміну умов договору оренди державного нерухомого майна - 18.09.2008 Прийняття

Фондом майна Автономної Республіки Крим у лютому 2008 року заявлений позов до Приватного підприємця ОСОБА_1. про спонукання укласти додаткову угоду до договору оренди державного нерухомого майна від 01.12.06 у редакції позивача. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання вимог статті 118 Закону України "Про державний бюджет України на 2007 рік" та Порядку перегляду договорів оренди державного нерухомого майна у зв'язку зі зміною орендних ставок, відповідачеві направлена додаткова угода про внесення змін до договору оренди в частині нарахування орендної плати, яка підприємцем залишена без підписання. На думку позивача, такі дії відповідача суперечать вимогам чинного законодавства.

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 25.02.08, ухваленим суддею Дворний І.І., у задоволенні позовних вимог відмовлено. Суд вмотивовуючи рішення виходив з того, що пунктом 10.2 укладеного між сторонами договору, визначено, що у випадку зміни законодавства, коли ці зміни погіршують становище орендаря, умови договору оренди продовжують діяти. Суд дійшов висновку, що зміни які були внесені до Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна Постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.06, значно погіршують положення орендаря, оскільки збільшують розмір первісно встановленої орендної плати майже в шість разів, тому не можуть бути внесені до договору без згоди відповідача на це. Судове рішення обґрунтоване приписами статей 652 Цивільного кодексу України.

Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: Дугаренко О.В.- головуючого, Лисенко В.А., Фенько Т.П., постановою від 05.05.08, перевірене рішення суду першої інстанції залишив без змін, а апеляційну скаргу Фонду майна Автономної Республіки Крим залишив без задоволення.

Фонд майна Автономної Республіки Крим звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення і постанову у справі скасувати та просить прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог. Обґрунтовуючи свої вимоги скаржник вказує на порушення судами приписів статей 10, 21 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", статті 118 Закону України "Про державний бюджет України на 2007 рік". Скаржник зазначає і про не врахування судами того, що пункт 3.4 договору оренди передбачає зміну розміру орендної плати через зміну Методики розрахунку та порядку використання плати за оренду державного майна.

Від Приватного підприємця ОСОБА_1 відзиву на касаційну скаргу судом не отримано.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Добролюбової Т.В., перевіривши правильність застосування господарськими судами приписів чинного законодавства відзначає наступне.

Господарськими судами попередніх інстанцій установлено та підтверджено матеріалами справи, що 01.12.06 між Фондом майна Автономної Республіки Крим - орендодавцем та Приватним підприємцем ОСОБА_1-орендарем, укладено договір оренди державного нерухомого майна.

За умовами цього договору орендодавець передає орендареві у строкове платне користування нежитлові приміщення, загальною площею 200,1 кв.м, розташовані в лікувально-фізкультурному корпусі ДП "СКЛЦ "Феміда" за адресою: АДРЕСА_1та знаходяться на балансі Державного підприємства "Санаторно-курортний лікувальний центр "Феміда". Відповідно до пункту 3.1 вказаного договору орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженою Постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.95 №786 (786-95-п) і складає без ПДВ за базовий місяць оренди 741,84 грн.

Також судами установлено, що позивач листами від 24.07.07 та від 23.10.07 звертався до відповідача з проханням підписати додаткову угоду про внесення змін до договору оренди від 01.12.06 в частині збільшення розміру орендної плати. Відповідач листом від 05.11.07 відмовив позивачеві у підписанні цієї додаткової угоди. Предметом позову у даній справі є вимога Фонду майна Автономної Республіки Крим до Приватного підприємця ОСОБА_1про спонукання укласти додаткову угоду до договору оренди державного нерухомого майна від 01.12.06, в редакції позивача.

Відносини щодо оренди державного майна регулюються Законом України "Про оренду державного та комунального майна" (2269-12) . Частиною 1 статті 1 цього Закону врегульовано організаційні відносини, пов'язані з передачею в оренду майна державних підприємств та організацій, підприємств, заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності, їх структурних підрозділів; майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності. Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

За змістом статей 10, 19 вказаного Закону однією з істотних умов договору оренди є, зокрема, орендна плата (з урахуванням її індексації), яка встановлюється згідно з методикою розрахунку орендної плати. Для об'єктів, що перебувають у державній власності така Методика визначається Кабінетом Міністрів України. Правила щодо зміни розмірів орендної плати встановлені статтею 21 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", згідно з якою розмір орендної плати може бути змінено за погодженням сторін.

Розмір орендної плати може бути змінено на вимогу однієї із сторін, якщо з незалежних від них обставин істотно змінився стан об'єкта оренди, а також в інших випадках, встановлених законодавчими актами України. Спори з питань зміни орендної плати вирішуються відповідно до чинного законодавства. Таким чином, приписами даної правової норми встановлено, що розмір орендної плати може бути змінено на вимогу сторони, зокрема, у випадку встановленому законодавчими актами України.

З 01.01.07 набрав чинності Закон України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) , статтею 118 якого унормовано: "Установити, що у 2007 році передача в оренду державного та комунального майна здійснюється виключно на конкурсних засадах. Орендна плата за державне та комунальне майно визначається відповідно до її ринкової вартості у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Надати право Кабінету Міністрів України затверджувати індикативні ставки орендної плати для державного та комунального майна, яке передається в оренду в містах обласного значення, містах Києві та Севастополі.

Договори оренди державного та комунального майна, укладені до 1 січня 2007 року (крім договорів на оренду державного та комунального майна, укладених бюджетними установами, Пенсійним фондом України та його органами, а також щодо цілісних майнових комплексів), у шестимісячний термін підлягають обов'язковому перегляду відповідно до встановленої норми".

Таким чином, приписами цієї правової норми надано право Кабінету Міністрів України затверджувати індикативні ставки орендної плати для державного та комунального майна, яке передається в оренду та зобов'язано орендодавців у шестимісячний термін з моменту набрання даним законом чинності здійснити відповідно до даної правової норми перегляд договорів, що укладені до 01.01.07. Постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.06 №1846 "Про внесення змін до Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна" (1846-2006-п) внесено зміни в зазначену методику.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач саме цими нормами обґрунтовує наявність підстав для внесення змін до спірного договору. Однак, господарські суди обох інстанцій приписи наведених правових норм не врахували, що призвело до їх порушення. Не враховано судами і того, що пунктом 3.1 договору сторони узгодили, що орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.95 №786 (786-95-п) .

Крім того, пунктом 3.4 договору оренди, сторони погодили, що розмір орендної плати переглядається на вимогу однієї із сторін у разі зміни Методики її розрахунку та в інших випадках, передбачених чинним законодавством. З викладеного вбачається, що сторони погодились, що розмір орендної плати встановлюється відповідно до вимог вказаних нормативних актів. Посилання судів, як на обґрунтування відмови у задоволенні позову на те, що вимоги позивача значно погіршують положення відповідача, позаяк збільшують розмір первісно встановленої орендної плати, тому не можуть бути внесені до договору без згоди відповідача на це, визнаються колегією суддів помилковими, оскільки наведені умови договору, зокрема, пункти 3.1, 3.4 не погіршують становище орендаря, адже договір укладено відповідачем з власної ініціативи з врахуванням своїх законних інтересів.

Окрім того додатковою угодою про внесення змін до договору оренди нерухомого майна від 01.12.06 позивачем запропоновано відповідачеві змінити не лише розмір орендної плати, але і інші умови договору, зокрема, пункт 1.1 договору. Ця вимога взагалі судами не розглядалась. Отже, колегія суддів визнає, що при прийнятті судових рішень, суди повинні були повно відобразити всі обставини справи, зокрема, надати правову оцінку істотним умовам договору, дослідити обґрунтованість розміру орендної плати, запропонованої позивачем.

Відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими судом.

Рішення суду може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом. При цьому, у відповідності зі статтею 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності, і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Господарський суд повинен у мотивувальній частині рішення навести всі доведені фактичні обставини справи та на їх підставі встановити дійсні правовідносини, що склалися між сторонами.

Викладене свідчить про те, що господарським судом не вжито заходів для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, а тому судові акти прийняті за неповно з'ясованими обставинами справи, які мають суттєве значення для правильного вирішення господарського спору.

Таким чином, доводи викладені в касаційній скарзі про порушення судами вимог чинного законодавства, підтверджуються матеріалами справи. Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного суду України, викладених у пункті 1 Постанови від 29.12.1976 № 11 "Про судове рішення (v0011700-76) ", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вваж ати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, всі рішення у справі підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до господарського суду Автономної Республіки Крим.

При новому розгляді справи судові необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і в залежності від встановлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

З огляду на зазначене, керуючись статтями - 111-5, - 111-7, - 111-9, - 111-10, - 111-11, - 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 05.05.08 у справі №2-7/1475-2008 і рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 25.02.08 у цій справі скасувати.