Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Розпорядженням В.о. Голови судової палати Вищого господарського суду України від 17.09.08 №02-12.2/355, у зв'язку з виходом із відпустки судді Гоголь Т.Г., для розгляду касаційної скарги у цій справі призначено колегію суддів у складі: Добролюбової Т.В.- головуючого, Гоголь Т.Г., Швеця В.О.

В судовому засіданні взяли участь представники:

від позивача: не з'явилися, належно повідомлений про час і місце розгляду касаційної скарги.

від відповідача:ОСОБА_2. -за дов. від 18.03.08;

від третьої особи: не з'явилися, належно повідомлений про час і місце розгляду касаційної скарги.

від прокуратури: Попенко О.С. -прокурор ГПУ, посв. №203.

Полтавським міжрайонним природоохоронним прокурором у червні 2007 року заявлений позов в інтересах держави в особі Градизької селищної ради Глобинського району Полтавської області, з урахуванням доповнень від 30.07.07, до Приватного підприємця ОСОБА_1про визнання збудованої відповідачем споруди -самочинним будівництвом, розташованої на земельній ділянці, загальною площею 26 кв.м на вул. Київській, смт. Градизьк, Глобинського району, Полтавської області. Водночас, прокурор просив знести цю споруду та привести земельну ділянку у придатний для використання стан. Обґрунтовуючи вимоги позовної заяви прокурор вказував на те, що проведеною прокуратурою перевіркою виявлено, що на вул. Київській смт. Градизьк, Глобинського району, Полтавської області у смузі відведення автошляху Н - 08 Бориспіль-Дніпропетровськ - Запоріжжя, відповідачем самовільно, всупереч вимогам статей 24, 29 Закону України "Про планування і забудову територій", без проведення комплексу робіт, пов'язаних із створенням об'єкта архітектури, без оформлення дозволу на виконання будівельних робіт в інспекції державного архітектурно -будівельного контролю та погоджень контролюючих органів, збудована капітальна будівля - кафе-шашлична на земельній ділянці загальною площею 26 м-2. На думку прокурора, викладене свідчить про незаконність будівництва кафе та необхідність визнання вказаної споруди самочинно збудованою на підставі приписів статті 376 Цивільного кодексу України, з подальшим її знесенням.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 30.01.08, ухваленим суддею Гетя Н.Г., позовні вимоги задоволені в повному обсязі. Суд вмотивовуючи рішення виходив з того, що відповідач без отримання дозволу Служби автомобільних доріг у Полтавській області здійснив самочинне будівництво на земельній ділянці, яка відповідно до державного акта знаходиться у постійному користуванні служби автомобільних доріг у Полтавській області, що загрожує безпеці дорожнього руху та екологічній безпеці. Судове рішення обґрунтоване приписами статей 261, 376 Цивільного кодексу України, статті 223 Господарського кодексу України, пунктів 1.1, 1.6, 2.1 Порядку видачі дозволів на розміщення, будівництво, реконструкцію та функціонування об'єктів сервісу на землях дорожнього господарства та згод і погоджень на об'єкти зовнішньої реклами вздовж автомобільних доріг загального користування.

Київський міжобласний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: Мельника С.М. -головуючого, Корсакової Г.В., Гаврилюка О.М., перевірене рішення суду першої інстанції скасував, в задоволенні позовних вимог відмовив. Суд апеляційної інстанції вмотивовуючи постанову виходив з того, що Служба автомобільних доріг у Полтавській області не є землекористувачем спірної земельної ділянки, оскільки вона була передана Виконавчому комітету Градизької селищної ради, яка рішенням від 04.10.06 здала її в оренду відповідачеві. При цьому суд дійшов висновку, що Градизька селищна рада, не заперечує проти визнання права власності на збудований об'єкт за відповідачем, а служба автомобільних доріг у Полтавській області не довела, що самочинне будівництво порушує її права. Постанова обґрунтована приписами статей 142 Земельного кодексу України, частини 4 статті 376 Цивільного кодексу України.

Заступник прокурора Полтавської області звернувся до Вищого господарського суду України з касаційним поданням в якому просить рішення у справі залишити без змін, а постанову суду апеляційної інстанції -скасувати. Обґрунтовуючи свої доводи прокурор вказує на неприйняття апеляційним судом до уваги того, що третя особа листом від 25.07.07 відізвала лист про згоду на вилучення позивачем спірної земельної ділянки та просила звільнити смугу відводу автомобільної дороги від самовільно встановлених споруд. Разом з цим, скаржник зауважує на тому, що предметом спору є самовільно збудована споруда, а не питання використання земельної ділянки. Скаржник вважає, що апеляційним судом не враховані і приписи статей 24, 29 Закону України "Про планування та забудову територій", адже відповідачем будівництво об'єкта здійснено без відповідного дозволу місцевої інспекції державного архітектурного-будівельного контролю. Наголошує заявник і на неодноразовому застосуванні до відповідача заходів адміністративного впливу за вказані правопорушення. Скаржник вказує і на помилковість висновку суду про недоведеність третьою особою порушення її прав.

Від Приватного підприємця ОСОБА_1надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому підприємець просить постанову у справі залишити без змін, а касаційну скаргу -без задоволення.

Від Градизької селищної ради, Служби автомобільних доріг у Полтавській області відзивів на касаційне подання судом не отримано.

Як вбачається з матеріалів справи та установлено судами попередніх інстанцій, предметом позову є вимога Полтавського міжрайонного природоохоронного прокурора заявлена в інтересах держави в особі Градизької селищної ради Глобинського району Полтавської області до Приватного підприємця ОСОБА_1про знесення самочинно збудованої відповідачем споруди кафе-шашличної, загальною площею 26 кв. м.

При цьому, прокурор просив знести цю споруду та привести земельну ділянку у придатний для використання стан. Загальні засади здійснення будівництва об'єктів нерухомості визначені у статті 375 Цивільного кодексу України.

Недотримання особами, що здійснюють будівництво вимог, встановлених вказаною статтею є підставою для визнання такого будівництва здійсненим самочинно та застосування наслідків, передбачених статтею 376 цього Кодексу.

Відповідно до статті 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила самочинне будівництво, або за її рахунок. О

тже, предметом доведення в даному випадку є обставини пов'язані, зокрема, з встановленням власника або користувача земельної ділянки на якій знаходиться спірний об'єкт.

Відповідно до статті 116 Земельного кодексу України підставами для набуття права на землю є рішення органу місцевого самоврядування в межах їх повноважень. Набуття права власності на землю юридичними особами здійснюється, зокрема, шляхом надання її у користування.

Відповідно до приписів статті 92 Земельного Кодексу України право постійного користування земельною ділянкою -це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Згідно зі статтями 125, 126 вказаного Кодексу право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її користувачем документа, що посвідчує право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Таке право посвідчується державними актами.

Судами попередніх інстанцій установлено, і це підтверджується матеріалами справи, що відповідно до Державного акта на право постійного користування земельною ділянкою від 10.05.07, на підставі рішення Градизької селищної ради від 18.10.06 № 6, земельна ділянка площею 4, 7876 га, в тому числі і на якій знаходиться спірна будівля, передана у постійне користування Службі автомобільних доріг у Полтавській області. Між тим, суд апеляційної інстанції скасовуючи рішення у справі і відмовляючи у задоволенні позовних вимог дійшов висновку про добровільну відмову Служби автомобільних доріг у Полтавській області від права постійного користування земельною ділянкою площею 0,06 га та визнав таке право припиненим на підставі приписів частин 3, 4 статті 142 Земельного кодексу України. Проте, колегія суддів визнає, що такий правовий висновок не підтверджується матеріалами справи.

Підстави припинення права користування земельною ділянкою, в тому числі і добровільна відмова та порядок оформлення припинення права користування визначаються статями 141, 142 Земельного Кодексу України. Відповідно до приписів частин 3, 4 статті 142 вказаного Кодексу припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.

Однак, суд апеляційної інстанції визнаючи припиненим право постійного користування земельною ділянкою Служби автомобільних доріг у Полтавській області на підставі приписів статті 142 Земельного кодексу України не з'ясував чи приймалось власником земельної ділянки рішення саме "Про припинення права користування земельною ділянкою" та чи повідомлялись про це органи державної реєстрації. Крім того, колегія суддів визнає, що положення Земельного кодексу України (2768-14) не передбачають припинення права землекористування "За умовою".

Між тим, апеляційний суд залишив поза увагою зміст листа Служби автомобільних доріг від 10.05.07 №02-61/307, на який посилається суд як на підставу добровільної відмови третьої особи від цієї земельної ділянки, який містить "Особливі умови". Викладене залишилось поза увагою суду апеляційної інстанції.

Таким чином, доводи скаржника про неповноту встановлення судами обставин справи знайшли своє підтвердження. Оскільки вказані обставини мають суттєве значення для вирішення цього спору постанова у справі підлягає скасуванню. Водночас, не може бути залишене в силі рішення господарського суду першої інстанції.

Статтею - 111-10 Господарського процесуального кодексу України визначено підстави для скасування або зміни рішення або постанови.

Згідно цієї норми підставами для скасування або зміни рішення місцевого або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування, зокрема, норм процесуального права. Зі змісту рішення вбачається, що суд першої інстанції встановив належність земельної ділянки, на якій знаходиться спірний об'єкт, на праві постійного користування Службі автомобільних доріг у Полтавській області та фактично задовольнив позовні вимоги на користь цієї Служби.

Однак, Служба автомобільних доріг у Полтавській області не була учасником процесу при розгляді справи судом першої інстанції, питання щодо її залучення до участі у справі судом не вирішувалось. Служба автомобільних доріг у Полтавській області залучена до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача під час здійснення апеляційного провадження. Залишення вказаних питань без з'ясування та належної правової оцінки свідчить про неповноту встановлення обставин, що мають значення для справи, тому колегія суддів визнає передчасними висновки господарських судів обох інстанцій.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у пункті 1 Постанови від 29.12.1976 № 11 "Про судове рішення (v0011700-76) ", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, а також оцінку всіх доказів. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати. М

отивувальна частина рішення повинна мати також посилання на закон та інші нормативні акти матеріального права, на підставі яких визначено права і обов'язки сторін у спірних правовідносинах. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду стосовно встановлених обставин і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. Переглянуті рішення цим вимогам не відповідають.

Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, рішення та постанова у справі підлягають скасуванню, а справа -направленню на новий розгляд до господарського суду Полтавської області.

Керуючись статтею - 111-7, пунктом 3 статті - 111-9, статтями - 111-10, - 111-11, - 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -

Постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 23.04.08 у справі №22/247 і рішення Господарського суду Полтавської області від 30.01.08 у цій справі скасувати.

Матеріали справи скерувати для нового розгляду до Господарського суду Полтавської області.

Касаційне подання Заступника прокурора Полтавської області задовольнити частково.