Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Розпорядженням Заступника Голови Вищого господарського суду України від 16.09.2008 № 393 змінено склад колегії суддів та сформовано колегію суддів Вищого господарського суду України у наступному складі: Губенко Н.М. –головуючий, Барицька Т.Л., Грек Б.М. –судді.

Відкрите акціонерне товариство "Сумигаз" (надалі позивач) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (надалі відповідач) зобов'язати відповідача документально оформити факт поставки природного газу, отриманого позивачем, шляхом підписання актів приймання-передачі газу за договором від 31.01.2006 №06/06-141.

Ухвалою господарського суду міста Києва (суддя Кондратова І.Д.) від 19.02.2008 у справі №37/634 провадження у справі припинено на підставі ч.1 п. 1 ст. 80 ГПК України.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.04.2008 у справі №37/634 (судді: Отрюх Б.В., Бондарь С.В., Тищенко А.І.) ухвалу господарського суду першої інстанції від 19.02.2008 залишено без змін.

Судові рішення мотивовані тим, що: ст. 16 ЦК України не передбачено такого способу захисту права як зобов'язання підписати акти приймання-передачі, адже закон не пов'язує з актами приймання-передачі виникнення, зміну чи припинення прав та обов'язків, адже вони лише підтверджують наявність чи відсутність юридичних фактів, які входять у підставу позову.

Не погоджуючись із судовими рішеннями у справі №37/634 попередніх судових інстанцій, позивач звернувся до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати з підстав порушення судами норм матеріального права, зокрема, ст.ст. 1, 12, 80 ГПК України.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 08.08.2008 позивачу відновлено строк на касаційне оскарження судових рішень, розгляд справи призначено на 17.09.2008.

Відзив на касаційну скаргу від відповідача не надходив, що відповідно до ч. 2 ст. 1112 не перешкоджає перегляду судових рішень, що оскаржуються.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм господарськими судами першої та апеляційної інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, згідно з вимогами ст. 111-5 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій між позивачем та відповідачем укладений договір на постачання природного газу №06/06-141 від 31.01.2006.

Відповідно до умов договору (пункти 3.3, 3.4) приймання –передача газу, поставленого постачальником покупцеві, оформлюється актами приймання-передачі газу, в яких визначається обсяг фактично спожитого газу; не пізніше 5 числа місяця наступного за місяцем поставки газу, покупець зобов'язується надати постачальнику два примірники акту приймання-передачі газу, які підписані та скріплені печаткою.

Отже, акти приймання-передачі за даним договором є підтвердженням наявності чи відсутності фактів передачі однією стороною та прийняття іншою стороною предмету договору, що є лише доказом, а не окремим обов'язком щодо виконання сторонами договірних зобов'язань за договором.

Позивач звернувся з позовом до суду про зобов’язання відповідача документально оформити факт поставки природного газу отриманого позивачем, шляхом підписання актів приймання-передачі газу за договором від 31.01.2006 №06/06-141: за жовтень 2006 від 31.10. 102 390 куб. м на суму 68 678, 29 грн.; за листопад 2006 від 30.11.2006 загальним обсягом 189 566 куб. м на суму 127 151,77 грн.; за грудень 2006 від 31.12.2006р. загальним обсягом 225 802 куб. м на суму 151 457,15 грн.

Згідно зі ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статтею 16 ЦК України передбачений перелік способів захисту цивільних прав та інтересів, згідно з якими кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового права та інтересу. Приписи даної норми кореспондуються із ст. 20 ГК України, якою також закріплені способи захисту суб'єктом господарювання та споживачем своїх прав і законних інтересів.

Наведеними норами не передбачено такого способу захисту права, який обрав позивач –зобов'язати підписати акти приймання-передачі.

Відповідно до п. 6 ст. 6 ГК України одним із загальних принципів господарювання в Україні є заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини.

Статтею 6 Конституції України встановлено, що органи законодавчої, виконавчої та судової державної влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Частина 2 ст. 19 Конституції України зазначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Виходячи із наведеного, колегія суддів погоджується із висновками попередніх судових інстанцій про те, що вимога позивача зобов'язати відповідача підписати акти приймання-передачі природного газу суперечить способам захисту цивільних прав та інтересів та фактично є втручанням у господарську діяльність суб'єкта господарювання; до того ж така вимога не призводить до поновлення порушеного права і не може бути самостійним предметом позову, а відтак не підлягає розгляду господарськими судами.

Такої правової позиції притримується Верховний Суд України (постанова від 16.09.2008 у справі №6/554-35/357).

Відповідно до вимог статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до роз'яснень, викладених у пунктах 1, 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 №11 "Про судове рішення" (v0011700-76) , рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати.

Враховуючи викладене, Вищий господарський суд України прийшов до висновку, що судові рішення попередніх судових інстанцій вказаним вимогам відповідають.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111, Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.04.2008 та ухвалу господарського суду міста Києва від 19.02.2008 у справі №37/634 залишити без змін, касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Сумигаз" без задоволення.