5/206 Про стягнення заборгованості, що виникла внаслідок невиконання умов ліцензійного договору - Текст документа

ЗАТ "Бі енд Ейч" звернулося до господарського суду Чернівецької області з позовом (з урахуванням уточнень до нього) до ТОВ "Сіті Фільм" про стягнення заборгованості у сумі 122146,67 грн., що виникла внаслідок невиконання відповідачем умов ліцензійного договору від 21.03.2003 №1/12 на знак для товарів та послуг "КIНОПАЛАЦ" (далі -Договір) за період з грудня 2006 року по червень 2007 року, в тому числі: основного боргу у сумі 55 371,27 грн.; 4 895,37 грн. пені; 55 371,27 грн. штрафу, 5 264,25 грн. інфляційних витрат і трьох процентів річних у сумі 1 244,51 грн.

ТОВ "Сіті Фільм", у свою чергу, подало до місцевого господарського суду зустрічний позов про визнання Договору недійсним.

Рішенням господарського суду Чернівецької області від 19.02.2008 (суддя Дутка В.В.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 02.06.2008 (колегія суддів у складі: суддя Марко Р.I. - головуючий, судді Бойко С.М., Бонк Т.Б.), у задоволенні зустрічного позову відмовлено; первісний позов задоволено частково, з ТОВ "Сіті Фільм" стягнуто 55 371,27 грн. основного боргу, інфляційні витрати у сумі 5 264,25 грн., три проценти річних у сумі 1 244, 51 грн., витрати зі сплати державного мита у сумі 611 грн. і 59,77 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; у решті первісних позовних вимог відмовлено. Судові рішення мотивовано відсутністю правових підстав для визнання Договору недійсним та необхідністю виконання сторонами своїх зобов'язань за Договором.

ТОВ "Сіті Фільм" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить судові рішення з цієї справи скасувати і прийняти нове рішення, яким зустрічний позов задовольнити, а в задоволенні первісного позову відмовити повністю. В обгрунтування скарги зазначено, що судовими інстанціями невірно застосовано норми матеріального права, в тому числі Цивільного кодексу Української РСР (1540-06) (далі -ЦК УРСР (1540-06) ) і Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" (3689-12) (далі -Закон), та порушено приписи Господарського процесуального кодексу України (1798-12) (далі -ГПК України (1798-12) ) щодо оцінки доказів. Скаржник також посилається на те, що у розгляді зустрічного позову судовими інстанціями не взято до уваги, що:

- відповідно до пункту 7.4 Договору внесення змін та доповнень у даний Договір може бути проведено лише у письмовій формі; такі зміни і доповнення набирають чинності за умови їх підписання обома сторонами та проведення необхідної реєстрації у встановленому порядку;

- внесені згідно з додатковою угодою від 31.08.2002 №1/1 зміни до ліцензійного договору від 16.01.2002 №1-КП, відповідно до яких Богдан Батрух не заперечує проти того, щоб ЗАТ "ВIН" (правонаступником якого є ЗАТ "Бі енд Ейч") укладало з третіми особами договори про використання знака для товарів і послуг, всупереч вимогам чинного на той час законодавства не були опубліковані в офіційному бюлетені Державного департаменту інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України та відомості про це не були внесені до Реєстру ліцензійних договорів про використання міжнародного знака;

- отже, на момент укладення Договору ЗАТ "Бі енд Ейч" не мало права на видачу субліцензій на використання знака для товарів і послуг "КIНОПАЛАЦ".

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Сторони відповідно до статті 111-4 ГПК України (1798-12) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

16.09.2008 до Вищого господарського суду України надійшло клопотання ТОВ "Сіті Фільм" про відкладення розгляду касаційної скарги останнього у зв'язку з тим, що представник названого товариства був терміново госпіталізований і тому не може з'явитися у судове засідання.

Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення зазначеного клопотання з огляду на те, що згідно з приписами ГПК України (1798-12) участь представників сторін у судовому засіданні касаційної інстанції не є обов'язковою, а матеріали даної справи містять достатній для розгляду касаційної скарги обсяг відомостей і без участі представника сторони.

Перевіривши на підставі встановлених судовими інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення представника ЗАТ "Бі енд Ейч", Вищий господарський суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Судовими інстанціями у справі встановлено, що:

- Богданом Батрухом (16, Демон дю Етюрнель, СН-1255, Женева, Швейцарія) отримано свідоцтво України № 22769 на знак для товарів і послуг "КIНОПАЛАЦ" для товарів і послуг 25, 35 та 41 класів Міжнародної класифікації товарів і послуг (далі -МКТП);

- 16.01.2002 Богданом Батрухом і закритим акціонерним товариством з іноземними інвестиціями "ВIН" (далі - ЗАТ "ВIН") укладено ліцензійний договір №1-КП, за яким останньому на строк дії договору за винагороду надано виключну ліцензію на використання знака для товарів і послуг "КIНОПАЛАЦ" на території України;

- згідно з додатковою угодою від 31.08.2002 №1/1 ліцензійний договір від 16.01.2002 №1-КП доповнено, зокрема, підпунктом 2.1.6 пункту 2.1, відповідно до якого ліцензіар не заперечує проти того, щоб ліцензіат укладав з третіми особами відповідні договори про використання знака;

- 21.03.2003 ЗАТ "ВIН" (ліцензіар) і ТОВ "Сіті Фільм" (ліцензіат) укладено Договір, згідно з умовами якого:

? ліцензіар є власником виключної ліцензії на знак для товарів та послуг "КIНОПАЛАЦ" за свідоцтвом України № 22769, а Ліцензіат бажає набути на умовах Договору субліцензію на використання цього знака;

? ліцензіар надає ліцензіату на строк дії даного Договору за винагороду субліцензію на використання знака на території України (пункт 1.1);

? ліцензіат отримує право використовувати знак для позначення товарів і послуг 25,35 і 41 класів МКТП, для яких зареєстровано відповідний знак, а також використовувати знак у діловій документації та рекламі (підпункт 2.1.1 пункту 2.1);

? ліцензіат зобов'язується використовувати знак у тому вигляді, в якому він був зареєстрований згідно зі свідоцтвом України № 22769 (пункт 2.1.2 пункту 2.1);

? ліцензіар, в свою чергу, зберігає за собою право передавати третім юридичним або фізичним особам право на використання знака (пункт 3.1);

? за надання ліцензіату права на використання знака ліцензіат щомісячно протягом 10 днів після закінчення звітного періоду, яким вважається період тривалістю в один місяць, сплачує на користь ліцензіара винагороду в розмірі 5% від валового збору кінотеатру за звітний період (пункти 4.2 і 4.3);

? за будь-яке порушення ліцензіатом умов розділів 2 і 4 Договору, а також за використання знака ліцензіатом на умовах, не передбачених Договором, на Ліцензіата може бути накладено стягнення у відповідності до заподіяних збитків (пункт 6.1);

? строк дії договору -7 років з набрання ним чинності (пункт 6.1);

- з аналізу змісту ліцензійного договору від 16.01.2002 №1-КП та змісту Договору вбачається, що останній є фактично субліцензійним договором; відповідно до його умов ЗАТ "Бі енд Ейч" фактично повинно іменуватися "ліцензіат", а ТОВ "Сіті Фільм" -"субліцензіат";

- ЗАТ "Бі енд Ейч" створене шляхом зміни назви ЗАТ "ВIН" і є правонаступником останнього;

- валовий збір кінотеатру в період з грудня 2006 року по серпень 2007 року склав 608 271 грн.;

- як стверджує позивач, заборгованість ліцензіата зі сплати винагороди ліцензіару з врахування часткової оплати складає 55 371,27 грн.

Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності правових підстав для визнання Договору недійсним та стягнення з відповідача за первісним позовом суми заборгованості за Договором.

У пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 № 11 "Про судове рішення" (v0011700-76) зазначено, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а при їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України; обгрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Згідно з пунктом 2 статті 16 Закону (в редакції Закону від 10.01.2002 № 2921-III (2921-14) ) свідоцтво надає його власнику виключне право користуватися і розпоряджатися знаком за своїм розсудом.

Відповідно до приписів пунктів 5 і 6 наведеної статті Закону власник свідоцтва має право дати будь-якій особі дозвіл (видати ліцензію) на використання знака на підставі ліцензійного договору.

Договір про передачу права власності на знак і ліцензійний договір вважаються дійсними, якщо вони укладені у письмовій формі і підписані сторонами. Передача права власності на знак та надання ліцензії на використання знака вважаються дійсними для будь-якої іншої особи з дати публікації відомостей про це в офіційному бюлетені та внесення їх до Реєстру. За внесення зазначених відомостей до Реєстру та змін до них за ініціативою сторін договору сплачуються збори.

Iз зазначеними положеннями Закону кореспондуються пункти 1.3 -1.5 Iнструкції про подання, розгляд, публікацію та внесення до реєстру відомостей про передачу права власності на знак для товарів і послуг та видачу ліцензії на використання знака для товарів і послуг, затвердженої наказом Міністерства освіти і науки України від 03.08.2001 № 576 (z0718-01) і зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.08.2001за № 718/5909 (в редакції, чинній на момент укладення договору від 21.03.2003 №1/12, далі -Iнструкція), згідно з якими ліцензійний договір уважається дійсним, якщо він укладений в письмовій формі і підписаний сторонами; на підставі ліцензійного договору власник свідоцтва (міжнародної реєстрації знака) (ліцензіар) може видати будь-якій особі (ліцензіату) виключну або невиключну ліцензію на використання знака (міжнародного знака).

Ліцензіат, якому власником свідоцтва (міжнародної реєстрації знака) передано право на використання знака (міжнародного знака) за договором про виключну ліцензію, відомості про яку опубліковані в офіційному бюлетені "Промислова власність" та внесені до реєстру (реєстру договорів), може в межах строку дії виданої ліцензії та в обсязі переданих йому прав видавати ліцензію на використання знака (міжнародного знака) за умови надання йому такого права власником свідоцтва (міжнародної реєстрації знака).

Абзацом третім пункту 4.1 Iнструкції передбачено, що у відомості про видачу ліцензії на використання знака (міжнародного знака), що опубліковані та внесені до реєстру (реєстру договорів), за ініціативою сторін ліцензійного договору вносяться та публікуються зміни щодо обсягу прав, що передаються.

Відповідно до частини першої статті 48 ЦК УРСР (1540-06) (чинного на момент укладення оспорюваного Договору) недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону.

Згідно зі статтею 153 ЦК УРСР (1540-06) договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах.

Як зазначено у пункті 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28.04.1978 № 3 "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" (v0003700-78) , угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Тому в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

В абзаці третьому пункту 1 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 12.03.99 № 02-5/111 (v_111800-99) "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" зазначено, що, вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Як встановлено судовими інстанціями, згідно з додатковою угодою від 31.08.2002 №1/1 ліцензійний договір від 16.01.2002 №1-КП доповнено, зокрема, підпунктом 2.1.6 пункту 2.1, відповідно до якого Богдан Батрух не заперечує проти того, щоб ЗАТ "ВIН" укладало з третіми особами договори про використання знака для товарів і послуг.

Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову з цієї справи, судові інстанції не дали оцінки доводам ТОВ "Сіті Фільм" про те, що відповідно до пункту 7.4 Договору внесення змін та доповнень у даний Договір може бути проведено лише у письмовій формі; такі зміни і доповнення набирають чинності за умови їх підписання обома сторонами та проведення необхідної реєстрації у встановленому порядку. Відповідні зміни до ліцензійного договору від 16.01.2002 №1-КП не були опубліковані в офіційному бюлетені Державного департаменту інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України та відомості про це не були внесені до Реєстру ліцензійних договорів про використання міжнародного знака, а отже, на момент укладення Договору ЗАТ "Бі енд Ейч" не мало права на видачу субліцензій на використання знака для товарів і послуг "КIНОПАЛАЦ".

Як вбачається з оскаржуваних судових рішень, наведені обставини попередніми судовими інстанціями не досліджувалася.

Тому висновки місцевого та апеляційного господарських судів з цієї справи про відсутність підстав для визнання Договору недійсним та про наявність підстав для стягнення з ТОВ "Сіті Фільм" заборгованості за Договором є передчасними та такими, що не грунтуються на поданих у справі доказах.

У зв'язку з наведеним у розгляді даної справи попередні судові інстанції припустилися неправильного застосування:

- частини першої статті 47 ГПК України (1798-12) щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи;

- частини першої статті 43 названого Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності;

- пункту 3 частини першої статті 83 ГПК України (1798-12) щодо зазначення в мотивувальній частині рішення господарського суду доводів, за якими господарський суд відхилив докази сторін;

- пункту 7 частини другої статті 105 цього Кодексу, згідно з яким у постанові апеляційної інстанції мають бути зазначені, зокрема, доводи, за якими ця інстанція відхиляє ті чи інші докази.

Касаційна ж інстанція відповідно до частини другої статті 111-7 ГПК України (1798-12) не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на викладене справа має бути передана на новий розгляд до суду першої інстанції, під час якого необхідно встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати належну правову оцінку всім доказам та доводам сторін і вирішити спір відповідно до вимог закону.

Керуючись статтями 111-7 - 111-12 ГПК України (1798-12) , Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Сіті Фільм" задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду Чернівецької області від 19.02.2008 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 02.06.2008 зі справи № 5/206 скасувати.

3. Справу передати на новий розгляд до господарського суду Чернівецької області.

4. Здійснити поворот виконання рішення господарського суду Чернівецької області від 19.02.2008 зі справи № 5/206 у частині стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Сіті Фільм" 55 371,27 грн. основного боргу, інфляційних витрат у сумі 5 264,25 грн., трьох процентів річних у сумі 1 244, 51 грн., витрат зі сплати державного мита у сумі 611 грн. і витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 59,77 грн. у разі подання названим товариством необхідних заяви та довідки про списання зазначених сум.