Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

За участю представників:

- позивача: не з'явилися;

- відповідача: не з'явилися.

У січні 2008р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Укр-Гермес" звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерго-Миг" про стягнення боргу на суму 45805,84 грн., 3% річних від простроченої суми боргу у розмірі 2862,87грн., інфляційні нарахування від суми боргу у розмірі 11909,6грн. внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов’язань за договором від 09.11.2008р.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 26.02.2008р. у справі №41/65-08 (суддя Орєшкіна Е.В.) в частині стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 45805,84грн. –провадження у справі припинено за відсутністю предмету спору на підставі п.1-1 ст. 80 ГПК України; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерго-Миг" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр-Гермес" інфляційні витрати у розмірі 11909,6грн., 3 % річних у розмірі 2862,87грн., витрати по сплаті держмита у розмірі 605,78грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 118грн.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 27.05.2008р. у справі №41/65-08 (колегія суддів у складі головуючого судді Лотоцької Л.О., суддів Бахмат Р.М., Євстигнеєва О.С.) апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерго-Миг" залишено без задоволення, а рішення господарського суду Дніпропетровської області від 26.02.2008р. у справі №41/65-08 - без змін.

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами в частині задоволених вимог, Товариство з обмеженою відповідальністю "Енерго-Миг" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 27.05.2008р. у справі №41/65-08 про залишення без задоволення апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерго-Миг", рішення господарського суду Дніпропетровської області від 26.02.2008р. у цій справі в частині стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних витрат у розмірі 11909,6грн., 3% річних у розмірі 2862,87грн., витрат по сплаті держмита у розмірі 605,78грн. та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 118грн., та прийняти нове рішення про відмову в позові в частині зазначених задоволених позовних вимог.

Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу відповідача, заслухавши суддю-доповідача, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла наступного висновку.

Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями, 09.11.2005р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Укр-Гермес" (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Енерго-Міг" (покупець) був укладений договір купівлі-продажу №123/0911-05, відповідно до якого продавець зобов’язався передати у власність покупця належні йому нафтопродукти (дизельне паливо, бензин, олії), а покупець –прийняти товар та оплатити його на умовах договору (пункт 1.1 договору).

Пунктом 4.1 договору встановлено, що ціна за одиницю товару визначається між продавцем і покупцем за домовленістю, згідно рахунка.

В пункті 4.5 договору сторони погодили, що попередня оплата в розмірі 100% від ціни договору має бути перерахована продавцю протягом 5 днів з моменту дати передачі товару покупцю. Датою передачі товару вважається дата, проставлена в супровідних і бухгалтерських документах, оформлених сторонами.

Судами передніх інстанцій вірно встановлено, що позивач 09.11.2005р. та 17.11.2005р. передав відповідачу товар на загальну суму 207505,84грн. згідно видаткових накладних №РН-000750 від 09.11.2005р. та №РН-000780 від 17.11.2005р., довіреностей серії ЯЛЕ №347683 від 09.11.2005р. та серії ЯЛЕ №347707 від 17.11.2005р., виданих відповідачем Мельникову Сергію Володимировичу на отримання від позивача дизпалива в кількості відповідно 32072л та 32100л, рахунків-фактур №СФ-0000746 від 09.11.2005р. та №СФ-0000777 від 17.11.2005р., податкових накладних.

Однак відповідач, всупереч вимог договору, приписів зазначених вище норм матеріального права не здійснив розрахунки за отриманий від позивача товар в передбачений договором строк, що зумовило звернення позивача до суду з даним позовом.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, з врахуванням зазначеної норми матеріального права, дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині 3% річних та інфляційних нарахувань.

Однак зазначений висновок судів попередніх інстанцій є передчасним, оскільки судами не перевірено правильності здійсненого позивачем розрахунку розміру заявлених вимог відповідно до умов договору з урахуванням здійснених відповідачем платежів за отриманий товар, що зумовлювало зменшення основного боргу на відповідні дати оплат, та не зазначено в мотивувальній частині рішення обґрунтування цього розрахунку. Зазначене не було виправлено й судом апеляційної інстанції.

Отже, суди попередніх інстанцій в частині стягнення 3% річних та інфляційних нарахувань в порушення вимог ст. 43 ГПК України щодо всебічного, повного і об’єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставини справи в їх сукупності передчасно задовольнили позовні вимоги у вказаній частині.

Поряд з цим, стягнувши з відповідача на користь позивача витрати по сплаті держмита у розмірі 605,78грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 118грн., суд першої інстанції не врахував приписів ст. 49 ГПК України, що не було виправлено і судом апеляційної інстанції.

Оскільки передбачені процесуальним законом (ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України) межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що рішення господарського суду Дніпропетровської області від 26.02.2008р. та постанова Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 27.05.2008р. в частині стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних витрат у розмірі 11909,6грн., 3% річних у розмірі 2862,87грн., витрат по сплаті держмита у розмірі 605,78грн. та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 118грн., підлягають скасуванню, а справа в цій частині –передачі на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи місцевому господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити обґрунтованість заявлених позивачем вимог в частині стягнення інфляційних витрат та 3% річних з врахуванням здійснених відповідачем оплат, і, в залежності від встановленого, прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, ст. 111-9- 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерго-Миг" задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 27.05.2008р. та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 26.02.2008р. у справі №41/65-08 в частині стягнення інфляційних витрат у розмірі 11909,6грн., 3% річних у розмірі 2862,87грн., витрат по сплаті держмита у розмірі 605,78грн. та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 118грн. скасувати, а справу №41/65-08 в цій частині передати на новий розгляд до господарського суду Дніпропетровської області в іншому складі суду.

В решті постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 27.05.2008р. та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 26.02.2008р. у справі №41/65-08 залишити без змін.