Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

за участю представників:

У листопаді 2007 р. ВАТ "Страхова компанія "Країна" звернулось до господарського суду м. Києва з позовом до АТ "Українська пожежно –страхова компанія" про стягнення в порядку регресу суми виплаченого позивачем страхового відшкодування в розмірі 4526,80 грн., посилаючись на приписи статей 22, 623, частину 1 статті 1166, частину 1 статті 1172, частину 2 статті 1187 та статтю 1991 Цивільного кодексу України, статтю 27 Закону України "Про страхування", статтю 22 Закону України "Про обов’язкове страхування цивільно –правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та статті 224, 225, 228 Господарського кодексу України.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 02.09.2006 р. відбулася дорожньо –транспортна пригода, в результаті якої було пошкоджено застрахований у позивача згідно умов договору автомобільного страхування № 182/2.1.5.1 від 30.03.2006 р. транспортний засіб, що належить Біліченко Д.О. - страхувальнику за договором, яким керувала Ткаченко І.М. на підставі запису в свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу.

Згідно звіту про оцінку автомобіля розмір матеріального збитку становить 5437,85 грн., вартість відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля визначено на підставі рахунку –фактури № 1054 від 11.10.2006 р. у сумі 5081,75 грн., а відповідно до пункту 8.5.1 договору, розмір безумовної франшизи становить 589, 00грн. за кожним страховим випадком за ризиком ДТП.

На підставі страхового акта № 503 від 21.11.2006 р. позивачем було виплачено страхувальнику страхове відшкодування у сумі 4526, 80 грн.

Винним у вчиненні адміністративного правопорушення визнано водія Власюк Н.А., що підтверджується постановою Києво –Святошинського районного суду Київської області від 02.10.2006 р.

У зв'язку з чим, посилаючись на статтю 27 Закону України "Про страхування", статтю 993 Цивільного кодексу України та статті 3, 5, 6, 37 Закону України "Про обов’язкове страхування цивільно –правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", позивач вважав, що у нього, як страховика за договором майнового страхування, є право звернутися до страховика за договором обов’язкового страхування цивільно –правової відповідальності власників наземних транспортних засобів про відшкодування коштів, сплачених в якості страхового відшкодування.

На звернення позивача від 13.03.2007 р. до АТ "Українська пожежно –страхова компанія" з вимогою компенсації в порядку регресу суми виплаченого позивачем страхового відшкодування, так як винна у настанні ДТП особа застрахувала свою відповідальність власника наземного транспортного засобу у відповідача, 12.04.2007 р. отримав відповідь про відмову у задоволенні вимог позивача, так як особою, відповідальною за заподіяння страхувальнику позивача збитків є страхувальник відповідача, а не сам відповідач.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 11.10.2007 р. на підставі статей 15 та 17 Господарського процесуального кодексу України матеріали справи передані за територіальною підсудністю до господарського суду Київської області.

Ухвалою господарського суду Київської області від 26.11.2007 р. порушено провадження у справі та призначено до розгляду.

У відзиві на позовну заяву АТ "Українська пожежно –страхова компанія" просило відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись, зокрема на те, що Законом України "Про страхування" (85/96-ВР) та Цивільним кодексом України (435-15) не передбачено повернення страховику виплачених страхових сум у порядку регресу за договорами обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів а ні страховику, який виплатив страхове відшкодування за договором добровільного страхування автотранспортних засобів, а ні страхувальнику, а лише третій особі, яка постраждала у ДТП з вини страхувальника, яка до відповідача за отриманням страхового відшкодування та за відшкодуванням завданих їй збитків не зверталась, оскільки отримала страхове відшкодування у розмірі заподіяної їй матеріальної шкоди від позивача на підставі договору страхування від 25.10.2006 р., тобто третя особа, постраждала від ДТП до відповідача претензій не заявляла.

Рішенням господарського суду Київської області від 25.01.2008 р. (суддя Мальована Л.Я.) у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Мотивуючи рішення господарський суд зазначав, що посилання позивача на статтю 27 Закону України "Про страхування" та статтю 993 Цивільного кодексу України є безпідставними, оскільки зазначеними нормами не передбачено право регресу на повернення сплаченого ним страхового відшкодування, а також зазначав, що саме власник автомобіля ЗАЗ 110307 державний номер АІ 17-41 АМ Власюк Н.А. є особою, відповідальною за заподіяння шкоди автомобілю Chevrolet Aveo, реєстраційний номер АА7953ВН, а не відповідач АТ "Українська пожежно –страхова компанія", який є страховиком за договором страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів.

За апеляційною скаргою ВАТ "Страхова компанія "Країна" Київський міжобласний апеляційний господарський суд (судді: Зеленіна Н.І., Писана Т.О., Фаловська І.М.), переглянувши рішення господарського суду Київської області від 25.01.2008 р. в апеляційному порядку, постановою від 16.04.2008 р. скасував його, прийняв нове рішення, яким позовні вимоги задовольнив, стягнув з АТ "Українська пожежно –страхова компанія" на користь ВАТ "Страхова компанія "Країна" в порядку регресу суму виплаченого страхового відшкодування у розмірі 4526,80грн.

Скасовуючи рішення суд апеляційної інстанції зазначав, що державний нагляд за страховою діяльністю і деякі інші питання загального характеру регулюються Законом України "Про страхування" (85/96-ВР) , страхове правовідношення між страхувальником, страховиком і вигодонабувачем є цивільним правовідношенням і підкоряється цивільному законодавству, а тому, у даному випадку, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що норми Цивільного кодексу України (435-15) мають пріоритет над нормами інших актів.

Статтею 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки, тобто, відбувається зміна осіб у зобов’язанні шляхом переходу прав кредитора до іншої особи на підставі закону: страховик заміняє собою страхувальника в його вимогах до особи, відповідальної за збитки.

У зв'язку з чим, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вимоги позивача є такими, що відповідають вимогам чинного законодавства, оскільки у даному випадку страхувальник відповідача є винним у нанесенні шкоди, а відповідач є особою, відповідальною за завдану шкоду, тому, й має відшкодувати позивачу суму страхового відшкодування.

АТ "Українська пожежно –страхова компанія" подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 16.04.2008 р., а рішення господарського суду Київської області від 25.01.2008 р. залишити без змін, обґрунтовуючи доводи касаційної скарги неправильним застосуванням судом апеляційної інстанції норм матеріального права.

Скаржник, зокрема, посилається, що Законом України "Про страхування" (85/96-ВР) та Цивільним кодексом України (435-15) не передбачено повернення страховику виплачених страхових сум у порядку регресу за договорами обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів а ні страховику, який виплатив страхове відшкодування за договором добровільного страхування автотранспортних засобів, а ні страхувальнику, а лише третій особі, яка постраждала у ДТП з вини страхувальника.

Згідно умов укладеного між АТ "Українська пожежно –страхова компанія" та страхувальником Власюк Н.А., якого було визнано винним у вчиненні ДТП, договору обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів, АТ "Українська пожежно –страхова компанія" взяло на себе обов'язок відшкодувати збитки третій особі, які можуть бути нанесені з вини страхувальника внаслідок ДТП.

Проте, третя особа, яка постраждала внаслідок ДТП за отриманням страхового відшкодування та за відшкодуванням завданих їй збитків до АТ "Українська пожежно –страхова компанія" не зверталась, оскільки застрахувала свій автомобіль у позивача та повністю отримала страхове відшкодування у розмірі заподіяної їй матеріальної шкоди, тобто третя особа, постраждала від ДТП до відповідача претензій не заявляла.

Заслухавши доповідь судді –доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи і повноти їх встановлення в рішенні та постанові, а також правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами першої та апеляційної інстанції під час розгляду справи, 02.09.2006 р. на шістнадцятому кілометрі автодороги Київ-Одеса сталась дорожньо-транспортна пригода, в результаті якої було пошкоджено автомобіль Chevrolet Aveo, реєстраційний номер АА7953ВН, що належить Біліченко Д.О., який був застрахований у ВАТ "Страхова компанія "Країна" згідно договору автомобільного страхування № 182/2.1.5.1 від 30.03.2006 р.

Під час настання ДТП транспортним засобом управляла Ткаченко І.М., а винним у вчиненні правопорушення була визнана водій Власюк Н.А., що підтверджується постановою Києво –Святошинського районного суду Київської області від 02.10.2006 р.

З матеріалів справи вбачається та встановлено судами, що між Власюк Н.А. та АТ "Українська пожежно –страхова компанія" 23.05.2006 р. було укладено договір обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, згідно з яким АТ "Українська пожежно –страхова компанія" зобов’язувалось відшкодувати шкоду, яка буде заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди майну третьої особи.

Згідно звіту про оцінку автомобіля, рахунку-фактури № 1054 від 11.10.2006 р. розмір матеріального збитку складає 5437,85 грн.

ВАТ "Страхова компанія "Країна" на підставі страхового акта № 503 від 21.11.2006 р. виплатила страховику страхове відшкодування в сумі 4526,80 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 2876 від 23.11.2006 р.

Обґрунтовуючи позовні вимоги про стягнення з АТ "Українська пожежно –страхова компанія" в порядку регресу суми виплаченого позивачем страхового відшкодування в розмірі 4526,80 грн., ВАТ "Страхова компанія "Країна", як страховик за договором майнового страхування вважав, що має право звернутись до страховика за договором обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів з проханням відшкодувати кошти, сплачені в якості страхового відшкодування, а страховик за договором обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів має всі правові підстави здійснити таку виплату, при цьому посилаючись, зокрема, на приписи статті 27 Закону України "Про страхування" та статтю 993 Цивільного кодексу України.

Статтею 979 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Частиною 1 статті 25 вказаного Закону передбачено, що здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката) (частина 1 статті 990 Цивільного кодексу України).

За приписами пункту 1 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Згідно зі статтею 511 цього Кодексу у випадках, встановлених договором, зобов'язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.

Виконання обов'язку може бути покладено боржником на іншу особу, якщо з умов договору, вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства або суті зобов'язання не випливає обов'язок боржника виконати зобов'язання особисто (частина 1 статті 528 Цивільного кодексу України).

Приписами статті 636 Цивільного кодексу України передбачена можливість укладання договору на користь третьої особи.

Відповідно до статті 37.4 Закону України "Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів" передбачено, що страховик має право здійснювати виплату страхового відшкодування безпосередньо потерпілим або погодженим з ними підприємствами, установами, організаціями, що надають послуги з ремонту пошкодженого майна, лікування потерпілих, та інші послуги, пов’язані з відшкодуванням збитків.

Під час розгляду справи судом першої інстанції було встановлено, що ВАТ "Страхова компанія "Країна" не є ні стороною за договором обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів з Власюк Н.А., ні спадкоємцем третьої сторони.

Третьою особою, яка постраждала внаслідок ДТП є Ткаченко І.М., яка керувала автомобілем Chevrolet Aveo.

Вказана потерпіла особа Ткаченко І.М. за отриманням страхового відшкодування до АТ "Українська пожежно –страхова компанія" не зверталась, оскільки застрахувала свій автомобіль у ВАТ "Страхова компанія "Країна" згідно договору автомобільного страхування № 182/2.1.5.1 і повністю отримала страхове відшкодування у позивача в розмірі, заподіяної їй матеріальної шкоди.

Відповідно до статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки. Жодних застережень щодо наявності права регресу до будь-якої іншої особи (страховика тощо), окрім самої винної особи, вказані норми не містять.

Отже, чинним цивільним законодавством не передбачено виникнення у страховика, який сплатив страхове відшкодування за майновим видом страхування, права регресу до страховика за договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів, про що правомірно зазначив суд першої інстанції розглядаючи справу.

За таких обставин, колегія суддів не погоджується з передчасним висновком суду апеляційної інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача виплаченого страхового відшкодування відповідно до статті 993 Цивільного кодексу України, оскільки відповідач не є особою, відповідальною за збитки, заподіяні дорожньо-транспортної пригодою, а є лише страховиком за укладеним між ним та Власюк Н.А. договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів.

Відповідно до статті 111-7 -Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Отже, виходячи з встановлених обставин справи судом першої інстанції та враховуючи викладене, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що рішення господарського суду Київської області від 25.01.2008 р. у справі прийняте у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, є законним та обґрунтованим, а тому підлягає залишенню без змін, а постанова апеляційної інстанції скасуванню як така, що прийнята в порушення норм матеріального та процесуального права.

Керуючись статтями 111-7, пунктом 6 статті 111-9, статтями 111-10, 111-11- Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України

Постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 16.04.2008 р. у справі № 11/406-07 скасувати, а рішення господарського суду Київської області від 25.01.2008 р. залишити без змін.

Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Українська пожежно –страхова компанія" задовольнити.