Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді

Добролюбової Т.В.

суддів

Гоголь Т.Г., Дроботової Т.Б.

розглянувши матеріали

касаційної скарги

Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській області

на рішення

Господарського суду Одеської області від 25.04.08

у справі

№15/38-08-812

за позовом

Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській області

до

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача

Закритого акціонерного товариства "Одеський завод шампанських вин"

Міністерство аграрної політики України

про

зобов'язання підписати договір про внесення змін до договору оренди майна.

Розпорядженням Заступника Голови Вищого господарського суду України від 03.09.08 №02-12.2/320, у зв'язку з перебуванням на лікарняному судді Швеця В.О. та виходом із відпустки судді Гоголь Т.Г., для розгляду касаційної скарги у цій справі призначено колегію суддів у складі: Добролюбової Т.В.- головуючого, Гоголь Т.Г., Дроботової Т.Б.

В судовому засіданні взяли участь представники:

від позивача: Тетенко В.В. -за дов. від 18.08.08;

від відповідача: Драганов К.В. -за дов. від 08.04.08;

від третьої особи: Кобець Н.Ю. -за дов. від 09.01.08.

Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській області у березні 2008 року заявлений позов, з урахуванням змін, до Закритого акціонерного товариства "Одеський завод шампанських вин" про зобов'язання внести зміни до договору оренди цілісного майнового комплексу від 30.12.92 в редакції позивача. Обгрунтовуючи свої вимоги позивач вказував на те, що ним з відповідачем 30.12.92 укладено договір оренди цілісного майнового комплексу Одеського заводу шампанських вин, терміном на 5 років. При переукладенні вказаного договору у 2002 році було застосовано орендну ставку у розмірі 8%, передбачену Методикою розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженою Постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.95 №786 (786-95-п) . Також позивач наголошував, що при застосуванні такого розміру орендної ставки використовувався Національний класифікатор України (Класифікатор видів економічної діяльності), тому, орендна плата на момент укладання договору становила 69 525,33 грн без ПДВ за базовий місяць. Через прийняття постанови Кабінету Міністрів України від 27.12.06 №1846 "Про внесення змін до Методики розрахунку порядку використання плати за оренду державного майна" (1846-2006-п) орендна ставка за використання цілісного майнового комплексу відповідача повинна становити 10%, а орендна плата без урахування ПДВ за базовий місяць -132 613,74 грн. З метою приведення умов договору оренди у відповідність з нормами чинного законодавства позивач надіслав відповідачеві претензію про внесення змін до договору оренди від 30.12.92. Проте, відповідачем зміни до договору не підписані. В обгрунтування позовних вимог позивач посилався на приписи статей 611, 625, 651 Цивільного кодексу України (435-15) , статей 10, 18, 19, 21, частини 3 статті 26, статті 29 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (2269-12) .

Рішенням господарського суду Одеської області від 25.04.08, ухваленим суддею Петровою В.С., у задоволенні позовних вимог відмовлено. Суд вмотивовуючи рішення дійшов висновку про порушення позивачем порядку внесення змін до договору оренди, передбаченого статтею 188 Господарського кодексу України (436-15) . Суд не знайшов підстав для задоволення позовних вимог також з огляду на те, що орендні ставки мають діяти з 01.01.07, між тим, відповідачем орендна плата за 2007 рік сплачена в повному обсязі, при цьому, відповідно до частини 3 статті 632 Цивільного кодексу України (435-15) зміна ціни в договорі після його виконання не допускається. Водночас, суд першої інстанції зазначив про незмінність стану об'єкта оренди, тому визнав помилковим посилання позивача на приписи статті 21 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (2269-12) .

Регіональне відділення Фонду державного майна України по Одеській області звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення у справі скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог. Обгрунтовуючи свої доводи скаржник вказує на порушення судом першої інстанції приписів статей 118, 284, 285, 286 Господарського кодексу України (436-15) , 611, 625, 651 Цивільного кодексу України (435-15) та незастосування положень статей 10, 18, 19, 21, частини 3 статті 26, статті 29 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (2269-12) . Разом з цим, скаржник вважає помилковим висновок суду про порушення позивачем порядку внесення змін до договору, адже, позивачем надіслано претензію від 21.12.07 про зобов'язання орендаря підписати зміни до договору, що відповідає вимогам Господарського процесуального кодексу України (1798-12) щодо досудового врегулювання спорів. Скаржник зауважує і на тому, що чинне законодавство не передбачає конкретної форми, у якій повинна бути надіслана пропозиція про внесення змін до договору. На думку скаржника, відповідач при укладенні договору погодився з тим, що орендна плата може змінитися у разі внесення змін до законодавства. Крім цього, скаржник зауважує, що орендна плата є істотною умовою договору оренди, тому вважає свої вимоги правомірними.

Від Закритого акціонерного товариства "Одеський завод шампанських вин" надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому товариство просить рішення у справі залишити без змін, а касаційну скаргу залишити без задоволення.

Від Міністерства аграрної політики України відзиву на касаційну скаргу судом не отримано.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Добролюбової Т.В. та пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції приписів чинного законодавства відзначає наступне.

Господарським судом першої інстанції установлено та підтверджено матеріалами справи, що 30.12.92 Одеським регіональним відділенням Фонду державного майна України, укладено з Організацією орендарів Одеського заводу шампанських вин, договір оренди майна Одеського заводу шампанських вин. Судом установлено, що 29.12.02 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській області -орендодавцем та Закритим акціонерним товариством "Одеський завод шампанських вин", який є правонаступником Організації орендарів Одеського заводу шампанських вин та Орендного підприємства "Одеський завод шампанських вин" -орендарем, укладена додаткова угода до договору оренди від 30.12.92. За умовами цієї додаткової угоди позивач передав відповідачеві у строкове платне користування цілісний майновий комплекс Одеського заводу шампанських вин, розташований за адресою: місто Одеса, Французький бульвар, 36. Відповідно до пункту 3.2 цієї угоди орендна плата за користування об'єктом оренди визначається на підставі Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженою Постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.95 №786 (786-95-п) і складає без ПДВ за базовий місяць оренди (листопад 2002 року) 69 525,33 грн з орендною ставкою 8%. Судом також установлено, що 03.06.03 до вказаної додаткової угоди укладена інша додаткова угода, якою внесено зміни до розміру орендної плати, а саме, орендна плата склала за базовий місяць оренди (травень 2003 року) - 73 648,19 грн. Строк дії договору оренди неодноразово продовжувався. При цьому, судом установлено, що 01.10.07 між сторонами до договору оренди від 30.12.92 (зі змінами і доповненнями) укладено додаткову угоду, якою строк дії договору оренди продовжено до 24.02.19. Установлено судом першої інстанції і те, що позивач 21.12.07 звернувся до відповідача з претензією №1/8477 в якій просив підписати договір про внесення змін до договору оренди цілісного майнового комплексу від 30.12.92, в редакції позивача. Відповідач листом від 13.02.08 №139 відмовив позивачеві у підписанні цього договору. Предметом позову у даній справі є вимога Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській області до Закритого акціонерного товариства "Одеський завод шампанських вин" про внесення змін до договору оренди цілісного майнового комплексу від 30.12.92 в частині збільшення плати за оренду. Відносини щодо оренди державного майна регулюються Законом України "Про оренду державного та комунального майна" (2269-12) . Частиною 1 статті 1 цього Закону врегульовано організаційні відносини, пов'язані з передачею в оренду майна державних підприємств та організацій, підприємств, заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності, їх структурних підрозділів; майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності. Відповідно до частини 1 статті 2 вказаного Закону орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності. За змістом статей 10, 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (2269-12) однією з істотних умов договору оренди є, зокрема, орендна плата (з урахуванням її індексації), яка встановлюється згідно з методикою розрахунку орендної плати. Для об'єктів, що перебувають у державній власності така Методика визначається Кабінетом Міністрів України. Правила щодо зміни розмірів орендної плати встановлені статтею 21 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (2269-12) ,згідно з якою розмір орендної плати може бути змінено за погодженням сторін. Розмір орендної плати може бути змінено на вимогу однієї із сторін, якщо з незалежних від них обставин істотно змінився стан об'єкта оренди, а також в інших випадках, встановлених законодавчими актами України. Спори з питань зміни орендної плати вирішуються відповідно до чинного законодавства. Таким чином, приписами даної правової норми встановлено, що розмір орендної плати може бути змінено на вимогу сторони, зокрема, у випадку встановленому законодавчими актами України. З 01.07.07 набрав чинності Закон України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) , статтею 118 якого унормовано: "Установити, що у 2007 році передача в оренду державного та комунального майна здійснюється виключно на конкурсних засадах. Орендна плата за державне та комунальне майно визначається відповідно до її ринкової вартості у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Надати право Кабінету Міністрів України затверджувати індикативні ставки орендної плати для державного та комунального майна, яке передається в оренду в містах обласного значення, містах Києві та Севастополі. Договори оренди державного та комунального майна, укладені до 1 січня 2007 року (крім договорів на оренду державного та комунального майна, укладених бюджетними установами, Пенсійним фондом України та його органами, а також щодо цілісних майнових комплексів), у шестимісячний термін підлягають обов'язковому перегляду відповідно до встановленої норми". Таким чином, приписами цієї правової норми надано право Кабінету Міністрів України затверджувати індикативні ставки орендної плати для державного та комунального майна, яке передається в оренду та зобов'язано орендодавців у шестимісячний термін з моменту набрання даним законом чинності здійснити відповідно до даної правової норми перегляд договорів, що укладені до 01.01.07. Постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.06 №1846 "Про внесення змін до Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна" (1846-2006-п) внесено зміни в зазначену методику та визначено орендну ставку за використання цілісними майновими комплексами державних підприємств лікеро-горілчаної та виробничої промисловості. Як вбачається з матеріалів справи, позивач саме цими нормами обгрунтовує наявність підстав для внесення змін до спірного договору. Однак, господарський суд першої інстанції приписи наведених правових норм не врахував, що призвело до їх порушення. Не враховано судом першої інстанції і пункту 3.6 додаткової угоди від 29.12.02 до договору оренди, яким сторони погодили, що розмір орендної плати може бути переглянутим на вимогу однієї із сторін у разі зміни методики її розрахунку, змін централізованих цін і тарифів та в інших випадках, передбачених законодавством. Також, визнається помилковим висновок суду про відмову у позові через недотримання позивачем передбаченого статтею 188 Господарського кодексу України (436-15) порядку звернення до відповідача з пропозицію про внесення відповідних змін до договору, оскільки недотримання позивачем вимог частини 2 статті 188 Господарського кодексу України (436-15) щодо обов'язку надсилання іншій стороні пропозицій про внесення змін до договору (укладення додаткової угоди), у разі виникнення такої необхідності, не позбавляє позивача права звернутися за захистом порушеного права шляхом вчинення прямого позову до відповідача про внесення змін до договору. При вирішенні спору стосовно внесення змін до договору в судовому порядку обов'язковим є застосування положень закону, які передбачають зміну відповідного зобов'язання лише з моменту набрання рішенням суду з цього приводу законної сили, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду, що не є тотожнім наданню зворотної сили внесеним змінам. Проте, суд першої інстанції залишив поза увагою те, що приписи статті 84 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) передбачають можливість задоволення судом позову як повністю, так і частково; та не надав належної правової оцінки заявленим у справі позовним вимогам щодо наявності підстав для їх часткового задоволення з урахуванням положень вищевказаних законодавчих норм з метою приведення спірного договору у відповідність з вимогами закону, зважаючи на позовну вимогу і строк дії договору до 24.02.2019. Отже, колегія суддів визнає, що при прийнятті судового акта, суд повинен був повно відобразити всі обставини справи, зокрема, надати правову оцінку істотним умовам договору, дослідити обгрунтованість розміру орендної плати, запропонованої позивачем та повністю розглянути позов, не обмежуючись змінами на 2007 рік. Відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими судом. Рішення суду може грунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом. При цьому, у відповідності зі статтею 43 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності, і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Господарський суд повинен у мотивувальній частині рішення навести всі доведені фактичні обставини справи та на їх підставі встановити дійсні правовідносини, що склалися між сторонами. Викладене свідчить про те, що господарським судом не вжито заходів для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, а тому судові акти прийняті за неповно з'ясованими обставинами справи, які мають суттєве значення для правильного вирішення господарського спору. Таким чином, доводи викладені в касаційній скарзі про порушення судами вимог чинного законодавства, підтверджуються матеріалами справи. Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного суду України, викладених у пункті 1 Постанови від 29.12.1976 № 11 "Про судове рішення (v0011700-76) ", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, рішення у справі підлягає скасуванню, а справа -направленню на новий розгляд до господарського суду Одеської області. При новому розгляді справи судові необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких грунтуються вимоги та заперечення сторін, і в залежності від встановлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

З огляду на зазначене, керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9, 111-10, 111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В :

Рішення господарського суду Одеської області від 25.04.08 у справі №15/38-08-812 скасувати.

Матеріали справи скерувати для нового розгляду до Господарського суду Одеської області.

Касаційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській області задовольнити частково.