9/8-191 Про зобов'язання укласти новий договір оренди майна на умовах попереднього договору - 03.09.2008 Прийняття

Рішенням господарського суду Тернопільської області від 18.03.2008 первісний позов Закритого акціонерного товариства "Тернопільський центральний універмаг" (надалі позивач) до Суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_1 (надалі відповідач) про усунення перешкод у користуванні майном шляхом його повернення задоволено, в задоволенні зустрічного позову відповідача до позивача про зобов'язання укласти новий договір оренди майна на умовах попереднього договору строком на три роки відмовлено; за рішенням зобов'язано відповідача у семиденний строк із дня набрання рішенням суду законної сили усунути перешкоди у користуванні майном -частиною торгової площі, розміром 12,0 кв.м., на другому поверсі будівлі №12 по бульвару Шевченка у м. Тернополі шляхом його повернення ЗАТ "Тернопільський центральний універмаг"; стягнуто з Суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 203 грн.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 21.05.2008 вищевказане рішення суду залишено без змін, апеляційна скарга Суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_1 -без задоволення.

Відповідач, не погоджуючись із названими судовими рішеннями, звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати з підстав порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, скаржник зазначає, що: п. 1 ст. 285 ГК України та ст. 777 ЦК України передбачають переважне право орендаря перед іншими суб'єктами господарювання на продовження строку дії договору оренди. Господарські суди першої та апеляційної інстанцій мотивували свою відмову в задоволенні вимог відповідача відсутністю інших суб'єктів господарювання, які б конкурували в укладенні договору оренди цієї торгової площі. Орендар, який належним чином виконував свої обов'язки по договору, має пріоритетне право на повторне укладення договору на це приміщення, крім випадків, коли воно потрібне для власних потреб орендодавця; позивач не надав доказів того, що спірне приміщення не буде у майбутньому передаватися в оренду; крім того уся площа будівлі, в якій знаходиться спірне приміщення, призначена виключно для торгівельної діяльності шляхом укладення договорів оренди, про що свідчить запис у ЄДРПОУ. Господарський суд апеляційної інстанції мотивує свою постанову також тим, що відповідач як засновник позивача є фізичною особою, а у даному випадку орендодавцем виступає як суб'єкт підприємницької діяльності. Однак таке обґрунтування є упередженим, оскільки суперечить приписам п. 2 ч.1 ст. 6 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Позивач за первісним позовом надав заперечення на касаційну скаргу відповідача за первісним позовом, в якому зазначив, що: судами попередніх інстанцій правильно встановлено обставини справи та надано їм належну оцінку; посилання відповідача за первісним позовом про наявність в нього переважного права на укладення договору оренди на новий строк суперечить ч. 1 ст. 785 ГК України та ч. 1 ст. 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та п. 12 роз'яснень президії Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (2269-12) , згідно з приписами яких якщо не буде доказів того, що орендодавець уклав чи укладає договір оренди з іншою особою, а буде встановлено, що він має намір використовувати майно для власних потреб, то підстав для задоволення позову про спонукання до продовження дії договору оренди відсутні.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм попередніми судовими інстанціями належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно із статтею 108 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України переглядає за касаційною скаргою (поданням) рішення місцевого господарського суду та постанови апеляційного господарського суду.

Відповідно до вимог статті - 111-7 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до роз'яснень, викладених у пунктах 1, 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 № 11 "Про судове рішення" (v0011700-76) , рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати.

Вищий господарський суд України прийшов до висновку, що оскаржувані судові рішення є такими, що відповідають даним вимогам, з огляду на наступне.

Господарські суди попередніх інстанцій встановили наступні обставини:

- 08.11.2007 між позивачем за первісним позовом та відповідачем за первісним позовом укладено договір оренди майна -торгової площі, розміром 12,0 кв.м. на другому поверсі будівлі №12 по бульвару Шевченка у м. Тернополі строком дії з 01.12.2007 по 31.12.2007;

- 03.01.2008 орендодавець -позивач за первісним позовом у письмовому порядку повідомив орендаря -відповідача за первісним позовом про те, що договір оренди із ним продовжуватись не буде;

- договір оренди не містить застережень щодо того, що на регулювання відносин сторін не поширюється положення Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (2269-12) , а тому норми вказаного Закону застосовуються до даних правовідносин;

- положеннями ч. 1 ст. 785 ЦК України, ч. 1 ст. 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та п. 8.5. договору оренди передбачено, що саме із припиненням договору у орендаря виникає обов'язок повернути об'єкт оренди орендодавцю, а у орендодавця -право вимагати від орендаря належного виконання цього обов'язку;

- після закінчення строку дії договору оренди орендар не повернув орендодавцеві майно;

- відповідач за первісним позовом не довів, що позивач за первісним позовом уклав договір оренди з іншою особою;

- договір оренди не є договором, укладення якого є обов'язковим у розумінні ч. 3 ст. 179 ГК України і як свідчать матеріали, погоджена воля сторін на укладення договору оренди торгової площі розміром 12 кв.м. відсутня;

- враховуючи встановлені господарським судом першої інстанції обставини, суд першої інстанції прийшов до висновку, із яким погодився суд апеляційної інстанції, про те, що первісний позов підлягає задоволенню, зустрічний позов про зобов'язання позивача за первісним позовом укласти договір оренди задоволенню не підлягає;

- безпідставним є твердження відповідача за первісним позовом про те, що акціонери позивача за первісним позовом, до яких він належить, користуються власним майном, а не майном товариства, так само, які і твердження про те, що статус акціонера надає відповідачу за первісним позовом переважне право на укладення щодо цього майна договору оренди; в статуті позивача за первісним позовом відсутній обов'язок останнього перед акціонерами, в тому числі і перед відповідачем, в обов'язковому порядку укладати договори оренди; учасники товариства не мають відокремленого права на майно утвореного ним товариства, якщо тільки це майно не передане товариству у користування, що у даному випадку не має місця.

Вищий господарський суд України погоджується із висновками господарських судів попередніх інстанцій, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької діяльності.

Частиною 1 ст. 763 ЦК України передбачено, що договір найму укладається на строк, встановлений договором. Аналогічна норма міститься і в ч. 4 ст. 284 ГК України.

Згідно з приписами ст. 764 ЦК України якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

В ч. 4 ст. 284 ГК України значиться, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий термін строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Як правильно встановлено судами попередніх інстанцій, до спірного договору оренди можуть застосовуватися норми Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (2269-12) .

Так відповідно до ч. 2 ст. 17 вказаного Закону, у разі відсутності заяви однієї із сторін договору протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Як вбачається і матеріалів справи та правильно встановлено судами попередніх інстанцій, позивач за первісним позовом (орендодавець за спірним договором) листом від 03.01.2008, тобто в строки установлені наведеними нормами, попередив відповідача за первісним позовом (орендаря за договором) про закінчення 31.12.2009 строку дії договору оренди та про не продовження із ним договору оренди.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що договір оренди припиняється в разі закінчення строку, на який його було укладено.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 291 ГК України договір оренди припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено; ч. 4 даної норми передбачено, що правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України (435-15) .

Згідно з ч. 1 ст. 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який обумовлено у договорі.

Частиною 1 ст. 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" також закріплений обов'язок орендаря повернути орендодавцеві орендоване майно у разі припинення договору оренди.

Як встановлено судами і про що вказувалося вище, пунктом 8.5. договору оренди передбачено обов'язок орендаря після закінчення договору повернути орендоване майно орендодавцеві.

Незважаючи на закінчення строку дії договору оренди (31.12.2007), наявність письмового попередження орендодавця про закінчення договору оренди та не продовження договірних відносин у майбутньому (лист позивача від 03.01.2008), відповідач за первісним позовом, всупереч приписам наведених норм та умов договору, орендоване майно позивачу за первісним позовом не повернув.

Відповідно до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із ст.ст. 526, 629 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Приймаючи до уваги встановлені господарськими судами обставини, керуючись наведеними нормами, колегія суддів вважає висновки господарського суду, із якими погодився господарський суд апеляційної інстанції, про задоволення первісного позову обґрунтованими; застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права відповідає встановленим ними обставинам справи, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни прийнятих у справі судових рішень.

Щодо зустрічного позову Суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_1 до Закритого акціонерного товариства "Тернопільський центральний універмаг" про зобов'язання укласти новий договір оренди майна на умовах попереднього договору строком на три роки з посиланням на наявність у нього переважного права, передбаченого ст. 777 ЦК України та п. 1 ст. 285 ГК України, колегія суддів зазначає.

Відповідно до приписів ст. 777 ЦК України та п. 1 ст. 285 ГК України, наймач який належно виконує свої обов'язки за договором найму, після спливу строку договору має переважне право перед іншими особами на укладення договору найму на новий строк.

Аналогічна норма міститься і в ч. 3 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Виходячи з наведених правових норм, наймач, який належним чином виконує свої обов'язки за договором найму, має переважне право перед іншими особами на укладення договору найму на новий строк, однак реалізувати таке право може лише у разі наявності наміру орендаря передати об'єкт оренди іншій особі; як встановлено судами попередніх інстанцій позивач за зустрічним позовом не довів, що відповідач за зустрічним позовом має намір передати спірне майно іншій особі.

Стосовно доводів скаржника про те, що спірне приміщення в будь-якому випадку буде передаватися позивачем за первісним позовом в оренду, оскільки в довідці з ЄДРПОУ зазначений єдиний від діяльності: "Здавання в оренду власного майна" колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України "Про реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" відомості про юридичну особу або фізичну особу-підприємця включаються до Єдиного державного реєстру шляхом внесення записів на підставі відомостей з відповідних реєстраційних карток та відомостей, що надаються юридичними особами державному реєстратору за місцезнаходженням реєстраційної справи згідно із законодавством України.

Частиною 2 ст. 17 Закону України "Про реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" передбачено перелік відомостей, які вносяться до Єдиного державного реєстру, в тому числі і вид діяльності; виходячи ж із приписів ч. 1 ст. 17 вказаного Закону ці відомості беруться із реєстраційних карток.

Відповідно до наказу Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 20.04.2007 №54 "Про затвердження форм реєстраційних карток" (z0447-07) , а саме: стовпчик 3 таблиці на сторінці 3 реєстраційної картки "Форма №1", на момент реєстрації вид економічної діяльності, який записаний першим уважається основним.

Таким чином, зазначення в довідці ЄДРПОУ одного виду діяльності не свідчить про те, що він є єдиним видом діяльності юридичної особи, а свідчить про те, що зазначений вид є основним; в довідці з ЄДРПОУ позивача за первісним позовом так і вказано: "Види діяльності за КВЕД (основний, перший) -70.20.2 Здавання під найм власної та державної нерухомості невиробничого призначення".

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень; відповідач за первісним позовом, всупереч наведеній нормі, доказів на підтвердження наміру позивача за первісним позовом передати спірне майно в оренду іншим особам, що стало б підставою для реалізації його переважного права на спірне майно не надав, про що вказувалося вище, так само як і не надав доказів на підтвердження того, що здавання в оренду майна є єдиним видом діяльності позивача за первісним позовом.

Посилання скаржника в касаційній скарзі на те, що апеляційний господарський суд відхилив його твердження про те, що він як акціонер товариства має переважне право на укладення договору оренди на новий строк, чим порушив п. 2 ч. 1 ст. 6 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки вказана норма не регулює наявність чи відсутність переважного права на укладення договору оренди або ж можливість реалізації цього права ні акціонером товариства, ні будь-якою іншою особою, а передбачає, що: "Фізична особа, яка бажає укласти договір оренди державного майна з метою використання його для підприємницької діяльності, до укладення договору зобов'язана зареєструватись як суб'єкт підприємницької діяльності".

Інші доводи касаційної скарги були предметом дослідження судами попередніх інстанцій, їм дана належна оцінка, тому відхиляються як необґрунтовані та такі, що не спростовують зроблених судами висновків.

Таким чином, застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права відповідає встановленим ними обставинам справи, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни прийнятих у справі судових рішень.