2-7/2489-2008 Про визнання недійсними договорів - 02.09.2008 Прийняття

У лютому 2008 року Військовий прокурор Севастопольського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України звернувся до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Техно-Сігма" за участю третьої особи Державного підприємства Центральне спеціалізоване будівельне управління про визнання недійсними договорів.

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 25 березня 2008 року у справі № 2-7/2489-2008 (суддя І.І. Дворний) залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 05.05.2008 року (судді Фенько Т.П., Антонова І.В., Дугаренко О.В.) у задоволенні позову Військового прокурора Севастопольського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до товариства з обмеженою відповідальністю "Техно-Сігма", за участю третіх осіб - Державного підприємства Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункового) Міністерства оборони України "Укроборонбуд" про визнання недійсними договорів відмовлено.

Не погодившись з рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим та постановою Севастопольського апеляційного господарського суду, Заступник військового прокурора ВМС України звернувся до Вищого господарського суду України з касаційним поданням, в якому просить судові акти попередніх інстанцій скасувати та прийняти нове рішення, яким позов військового прокурора Севастопольського гарнізону задовольнити в повному обсязі.

Вимоги касаційного подання Заступник військового прокурора ВМС України обґрунтовує тим, що оскаржувані договори підписані особою, яка не уповноважена на це органом управління державним майном –Міністерством оборони України, а також тим, що інвестиційний договір є фіктивним у зв'язку з тим, що він не був спрямований на настання реальних наслідків за цією угодою.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарським судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційне подання не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного Суду України, що викладені в п.1 Постанови від 29.12.1976 року № 11 "Про судове рішення (v0011700-76) ", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повністю відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

Рішення місцевого та постанова апеляційного суду відповідають зазначеним вимогам, оскільки ґрунтуються на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Відповідно до ч. 2 ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Вирішуючи спір по суті заявлених вимог, суди першої та апеляційної інстанцій встановили наступне.

14.03.2006 між товариством з обмеженою відповідальністю "ТЕХНО-СІГМА", іменована як "Сторона –2" і Державою Україна в особі органу, уповноваженого управляти майном Міністерства оборони України, від імені якого діяв директор філії Централізованого спеціалізованого будівельного управління Міністерства оборони України - "Укроборонбуд", іменована як "Сторона –1", був укладений інвестиційний договір №10/3/03/-061/СБФ1 про спільне будівництво (реконструкцію) відповідно до розробленого і затвердженого у встановленому порядку проекту шляхом пайової участі сторін.

Предметом договору була спільна діяльність з проектування і будівництва об'єктів нерухомості в селі Флотське Балаклавського району міста Севастополя з будівлями та спорудами соціально-побутового призначення та інженерними мережами відповідно до проекту, розробленого та затвердженого у встановленому порядку, а також об'єктів житлово-цивільного призначення, його матеріально-технічне забезпечення, належну експлуатацію, організацію управління майном, що призведе до створення спільної сумісної власності сторін цього договору.

Згідно зазначеного договору №10/3/03/-061/СБФ1 від 14.03.2006 пайовим внеском у спільну діяльність Сторони-1 є нерухоме майно, а саме:

КПП з двома ґанками (літ. "А" за генпланом);

казарма з двома ґанками (літ. "Б" за генпланом);

будівля з естокадою і двома сходами (літ. "В" за генпланом);

склад (літ. "Г" за генпланом);

навіс (літ. "Д" за генпланом);

котельня (літ. "Е" за генпланом);

баня з ґанком (літ. "Ж" за генпланом);

склади (літ. "З" за генпланом);

овочесховище (літ. "И" за генпланом);

бомбосховище (літ. "К" за генпланом);

дзот (літ ."Л" за генпланом);

дзот (літ. "М" за генпланом);

склади (літ. "Н" за генпланом);

трансформаторна підстанція з ґанком (літ. "0м за генпланом);

контрольно-пропускний пункт (літ. "П" за генпланом);

навіс (літ. "Р" за генпланом);

ворота (№1 за генпланом);

огородження (№2 за генпланом);

огородження (№12 за генпланом);

огородження (№13 за генпланом);

ворота (№15 за генпланом);

огородження (№16 за генпланом);

огородження (№17 за генпланом);

огородження (№18 за генпланом);

резервуар (№3 за генпланом);

басейн (№4 за генпланом);

оглядова яма (№5 за генпланом);

підпірна стінка (№6 за генпланом);

підпірна стінка (№7 за генпланом);

підпірна стінка (№8 за генпланом);

підпірна стінка (№9 за генпланом);

підпірна стінка (№10 за генпланом);

підпірна стінка (№11 за генпланом);

пам'ятник (№14 за генпланом);

Пайовим внеском товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕХНО-СІГМА" у спільну діяльність складають його витрати з проектування і будівництва (реконструкції) 100% площі об'єкту і всі інші витрати. Відповідно до пункту 10.1 договору №10/3/03/-061/СБФ1 від 14.03.2006 по взаємній згоді товариство з обмеженою відповідальністю "ТЕХНО-СІГМА" має право здійснити викуп (дострокову компенсацію) вартості пайової участі (паю), яка полягає в ув'язненні цивільно-правової операції з переходу права власності на майно, що є паєм держави за договором про спільну діяльність.

22.03.2006 між сторонами був укладений договір №10/4/03-062/СБФ2 про викуп (компенсацію) пайової участі (паю) Міністерства оборони України за інвестиційним договором №10/3/03/-061/СБФ1 від 14.03.2006, згідно з яким Сторона –2 здійснює компенсацію вартості пайової участі Сторони –1 шляхом купівлі-продажу паю.

Судами попередніх інстанції встановлено, що на виконання зазначеного договору товариство з обмеженою відповідальністю "ТЕХНО-СІГМА" платіжним дорученням № 1 від 05.11.2007 сплатило на користь Міністерства оборони України грошову суму розміром 3 080 000, 00 грн. в якості компенсації його пайової участі.

Таким чином, судова колегія Вищого господарського суду України, проаналізувавши досліджені факти та докази судами попередніх інстанцій, вважає, що інвестиційний договір №10/3/03/-061/СБФ1 від 14.03.2006 та договір про викуп (компенсацію) пайової участі (паю) №10/4/03-062/СБФ2 від 22.03.2006 цілком відповідають положенням чинного законодавства України, оскільки:

по-перше, настання реальних наслідків за договорами свідчить про те, що правочини укладались й виконувались на підставі вільного волевиявлення, що виключає визнання їх судом недійсними,

по-друге, право власності товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕХНО-СІГМА" виникло на підставі рішення господарського суду Автономної Республіки Крим у справі № 2-17/10267-2007 від 30.07.2007, залишеного без змін постановою Вищого господарського суду від 15.04.2008, яким оскаржувані правочини визнані дійсними за відсутності нотаріального посвідчення договору №10/4/03-062/СБФ2 від 22.03.2006.

Стосовно доводів касатора про відсутність повноважень директора філії Централізованого спеціалізованого будівельного управління Міністерства оборони України Мельника В.Л. на підписання спірних договорів, то апеляційним судом встановлено, що повноваження підтверджуються довіреністю Міністерства оборони України, виданої міністром оборони України Грищенко Анатолієм Степановичем від 09.03.2006 за реєстром № 610 (бланк ВСР № 232423) та довіреністю Міністерства оборони України, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевчук З.М. 14.02.2006 за реєстром №162з (бланк (ВСО № 831447), а також протоколом засідання постійної робочої групи з визначення найкращої пропозиції №23/К2/СБФ від 10.03.2006.

Судова колегія Вищого господарського суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій стосовно того, що у Мельника В.Л. було достатньо повноважень на укладення спірних договорів, тому доводи Заступника військового прокурора ВМС України у касаційному поданні безпідставні.

Що стосується посилання касатора на незастосування сторонами при укладенні договору №10/4/03-062/СБФ2 від 22.03.2006 положення "Про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил", слід зазначити, що предметом спірного договору було не відчуження нерухомого військового майна, а компенсація вартості пайової участі - нематеріального активу, у зв'язку з чим на дані правовідносини зазначене положення не розповсюджується.

Також твердження касатора, що сторонами під час укладення спірних договорів не було вирішено питання дислокації та передислокації військових частин та зміни цільового призначення земель оборони, не приймаються судовою колегією до уваги, оскільки вони не відносяться до сфери регулювання укладених договорів.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Господарський суд приймає лише ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Колегія вважає, що судами попередніх інстанцій при розгляді цієї справи по суті правильно застосовано норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

З урахуванням вимог ч. 4 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, висновки судів першої та апеляційної інстанції про обґрунтованість позовних вимог є правомірними.

Отже, при вирішенні спору, судами попередніх інстанцій правильно встановлені усі обставини, що мають значення для справи, їм надана вірна юридична оцінка, норми права застосовані вірно, а доводи касаційного подання не спростовують висновків суду.

За наведених вище обставин, Вищий господарський суд України не знайшов законних підстав для повного або часткового задоволення вимог касаційного подання, а тому судові акти слід залишити без змін, а касаційне подання - без задоволення.

На підставі наведеного вище і керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, –