Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:

розглянула

В засіданні взяли участь представники:

Відводів складу колегії суддів Вищого господарського суду України, яка переглядає справу в касаційному порядку, не заявлено.

За згодою представників сторін, відповідно до ч. 2 ст. 85 та ч. 1 ст. - 111-5 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 27.11.08 було оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови Вищого господарського суду України.

Рішенням від 15.12.03 Тернопільського міського суду Тернопільської області (суддя Юрдига О.С.) в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1., ОСОБА_3., ОСОБА_2., ОСОБА_4., ОСОБА_5. до Товариства та Автоцентру про визнання незаконними рішень загальних зборів Товариства про продаж частки в статутному фонді та проведення змін в розподілі часток фізичних осіб, а також про виключення із числа учасників Товариства, та скасування державної реєстрації змін та доповнень до статуту Товариства, відмовлено.

Ухвалою від 16.03.04 апеляційного суду Тернопільської області (колегія суддів у складі: головуючого -Міщія О.Я., суддів -Ткач О.І., Гірського Б.О.) апеляційну скаргу ОСОБА_1., ОСОБА_3. та ОСОБА_2. задоволено частково.

Апеляційну скаргу ОСОБА_5., ОСОБА_4. -відхилено.

Рішення від 15.12.03 Тернопільського міського суду в частині вирішення вимог ОСОБА_1., ОСОБА_2. та ОСОБА_3. про незаконність їх виключення з числа засновників Товариства на загальних зборах Товариства 20.06.02 скасовано, а справу направлено на новий розгляд в Тернопільський міський суд.

При цьому, апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції в порушення положень ст. 15 Цивільного процесуального кодексу України не дослідив вимоги позивачів щодо відсутності з їх сторони будь-яких дій, які б перешкоджали діяльності Товариства.

В решті рішення від 15.12.03 Тернопільського міського суду Тернопільської області залишено без змін.

Ухвалою від 16.11.06 Верховного Суду України справу за касаційною скаргою ОСОБА_1., ОСОБА_3., ОСОБА_2., ОСОБА_4., ОСОБА_5. на рішення від 15.12.03 Тернопільського міського суду та ухвалу від 16.03.06 апеляційного суду Тернопільської області в частині скасування рішення суду першої інстанції та направлення справи на новий розгляд призначено до судового розгляду. В іншій частині рішення від 15.12.03 Тернопільського міського суду та ухвалу від 16.03.04 апеляційного суду Тернопільської області -залишено без змін.

Ухвалою від 27.12.06 Верховного Суду України касаційну скаргу ОСОБА_1., ОСОБА_3., ОСОБА_2., ОСОБА_4. та ОСОБА_3. задоволено частково.

Ухвалу від 16.03.04 апеляційного суду Тернопільської області в частині скасування рішення від 15.12.03 Тернопільського міського суду з передачею справи на новий розгляд скасовано, а справу передано в цій частині на новий апеляційний розгляд.

При цьому, Верховний Суд України, зокрема, зазначив, що в порушення вимог ст.ст. 305, 307 Цивільного процесуального кодексу України (1963 року) апеляційний суд безпідставно направив справу на новий розгляд у суд першої інстанції, ухилившись тим самим від виконання процесуальних обов'язків, які покладені на нього законом при перегляді судових рішень.

З урахуванням змін, внесених до чинного процесуального законодавства щодо розподілу підвідомчості спорів Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визначення підсудності справ з питань приватизації та з корпоративних спорів" від 15.12.06 № 483-V (483-16) , листом від 13.02.07 Тернопільського міськрайонного суду справа була скерована для розгляду до Львівського апеляційного господарського суду.

Постановою від 07.08.07 Львівського апеляційного господарського суду (колегія суддів у складі: головуючий -Кузь В.Л., судді -Городечна М.І., Юркевич М.В.) рішення від 15.12.03 Тернопільського міського суду Тернопільської області залишено без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_1., ОСОБА_2. -без задоволення.

Вказана постанова мотивована тим, що позивачі не довели, що отримана ними інформація про діяльність Товариства, коло його споживачів, обсяги та ціни реалізації запчастин та послуг не використовуються ними як у власній підприємницькій (ОСОБА_1.), так і в трудовій діяльності на конкуруючому підприємстві (ОСОБА_2.).

Постановою від 14.02.08 Вищого господарського суду України касаційну скаргу ОСОБА_1. та ОСОБА_4. задоволено частково.

Постанову від 07.08.07 Львівського апеляційного господарського суду скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду справи постановою від 18.06.08 Львівського апеляційного господарського суду (колегія суддів у складі: головуючого -Бойко С.М., суддів -Бонк Т.Б., Марко Р.І.) рішення від 15.12.03 господарського суду Тернопільської області залишено без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_1. та ОСОБА_2. -без задоволення.

При винесенні постанови, прийнятої під час нового розгляду справи, апеляційний суд врахував, що матеріалами справи підтверджено той факт, що на час виключення з числа учасників Товариства ОСОБА_1. та ОСОБА_2. займались діяльністю, ідентичною з діяльністю Товариства, у зв'язку з чим суд апеляційної інстанції зазначив, що діяльність позивачів була направлена всупереч цілям та меті діяльності Товариства, та направлена на розголошення конфіденційної інформації про діяльність Товариства, у зв'язку з чим суд прийшов до висновку про правомірність оскарженого рішення загальних зборів.

Не погодившись з постановою апеляційного суду, винесеною під час нового розгляду справи, ОСОБА_1. та ОСОБА_2. звернулись до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просять рішення місцевого суду та постанову апеляційного суду скасувати, та прийняти по справі нове рішення, яким позовні вимоги в частині визнання незаконним виключення позивачів з числа учасників Товариства задовольнити.

Свої вимоги скаржники обґрунтовують тим, що при винесенні оскаржених судових актів було порушено норми матеріального та процесуального права, зокрема: ст. 43 Закону України "Про господарські товариства", ст. 43 Господарського процесуального кодексу України.

Так, скаржники звертають увагу на те, що в оскарженій постанові апеляційний суд робить висновки, що не відповідають матеріалам справи. Так, скаржники вказують, що посилання суду на те, що на час виключення з числа учасників Товариства позивачі здійснювали підприємницьку діяльність, ідентичну статутній діяльності Товариства, спростовуються тим, що як встановлено при попередньому розгляді даної справи, у ОСОБА_1. на момент прийняття оскарженого рішення не було статусу суб'єкта підприємницької діяльності.

Крім того, скаржники зазначають про те, що фактично оскаржена постанова ґрунтується на припущеннях, що є недопустимим для судового рішення, та при її прийнятті не було виконано вказівок, викладених у постанові касаційної інстанції у даній справі.

У своєму відзиві на касаційну скаргу Автоцентр щодо доводів, викладених у касаційній скарзі ОСОБА_1. та ОСОБА_2. заперечує, вважаючи їх безпідставними, у зв'язку з чим просить вказану касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржену постанову -без змін.

Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, відзив на касаційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, суддю-доповідача по справі, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями на підставі матеріалів справи, 20.06.02 загальними зборами Товариства були розглянуті обставини та підстави виключення ОСОБА_1. та ОСОБА_2. з учасників Товариства, а саме: у зв'язку з тим, що вони займаються діяльністю, яка наносить шкоду Товариству. При цьому, встановлено, що ця діяльність пов'язана з тим, що вказані особи після припинення трудових відносин з Товариством займались діяльністю, яка є конкурентною і перешкоджає розвитку Товариства.

Переглядаючи справу апеляційний суд встановив, що Статутом Товариства як в редакції 1993 року, так і в редакції 2002 року окрім іншого визначено право на отримання інформації про діяльність Товариства його учасниками та встановлено обов'язок нерозголошення конфіденційної інформації про діяльність Товариства, а також сприяння Товариству у здійсненні ним своєї діяльності.

При винесенні оскарженої постанови апеляційний суд зазначив, що ОСОБА_1. та ОСОБА_2. на час виключення з числа учасників Товариства займались діяльністю ідентичною з діяльністю товариства, зокрема,

ОСОБА_1. займався продажем запчастин до автомобілів "КАМАЗ", а

ОСОБА_2. працював в управлінні конкуруючої фірми -ТОВ рекламно-виробнича фірма "Сьомий вимір". При цьому, суд апеляційної інстанції вказав, що даний факт підтверджується матеріалами справи: "(а.с.80-82, т.2)".

Не надаючи правової оцінки по суті, колегія суддів Вищого господарського суду України звертає увагу на те, що на вказаних апеляційним судом аркушах справи знаходяться копії: листа-прохання від 14.05.02 п.ОСОБА_7., адресоване директору а/ц "Камаз" Греськів Б.В.; свідоцтва про державну реєстрацію ОСОБА_1. як фізичної особи-підприємця за № НОМЕР_1; та візитної картки ТОВ РВФ "Сьомий вимір" (без зазначення будь-яких дат) яка містить прізвища ОСОБА_8. та ОСОБА_2..

Колегія суддів зазначає, що касаційний суд в силу вимог ст. - 111-7 Господарського процесуального кодексу України позбавлений компетенції щодо переоцінки будь-яких доказів у справі, разом з тим, звертає увагу на те, що апеляційним судом при врахуванні зазначених документів було не в повній мірі враховано приписи ст.ст. 32, 34 Господарського процесуального кодексу України щодо належності та допустимості доказів, та, фактично, не надано належної правової оцінки кожному із вказаних документів з наведенням обґрунтувань з яких вони приймаються судом до уваги.

Крім того, колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що апеляційний суд вказав про те, що факт того, що ТОВ РВФ "Сьомий вимір" займається діяльністю, ідентичною діяльності Автоцентру, підтверджується довідкою № 225 від 02.07.07, списком клієнтів Товариства, які перейшли на обслуговування в ТОВ РВФ "Сьомий вимір", довідкою Товариства щодо надання ТОВ РВФ "Сьомий вимір" послуг цим клієнтам на суму 116 671,82 грн. в травні 2007 року та довідкою Товариства про взаємовідносини цих клієнтів з Товариством у першому півріччі 2002 року та з ТОВ РВФ "Сьомий вимір" у травні 2007 року у вартісному виразі. При цьому, суд апеляційної інстанції зазначив про те, що наведені докази свідчать, що діяльність позивачів була направлена всупереч цілям та меті діяльності Товариства та направлена на розголошення конфіденційної інформації про діяльність Товариства.

Також, врахувавши наявний в матеріалах справи протокол № 3 від вересня 1997 року з якого вбачається ініціювання виключеними учасниками Товариства припинення його діяльності шляхом продажу майна СП "Райз-Інвест", апеляційний суд прийшов до висновку, що вказаний документ свідчить про перешкоджання позивачами своїми діями діяльності Товариства.

Колегія суддів Вищого господарського суду України враховує, що

ст. 100, п. 7 ч. 4 ст. 145 Цивільного кодексу України, ст. 64 Закону України "Про господарські товариства" передбачено можливість виключення учасників товариств з обмеженою відповідальністю, які систематично не виконують чи неналежним чином виконують свої обов'язки або перешкоджають досягненню цілей товариства.

Разом з тим, аналіз чинного законодавства свідчить про те, що суд в межах своїх повноважень має право перевірити обґрунтованість та законність прийняття рішення про виключення учасника у разі подання останнім позову про визнання такого рішення недійсним.

При цьому, слід враховувати, що рішення про виключення учасника з господарського товариства повинно бути обґрунтовано причинами такого виключення і зазначено, які саме факти невиконання статутних обов'язків стали підставою виключення учасника з товариства, в чому полягає систематичність невиконання учасником товариства його обов'язків, якими саме діями (бездіяльністю) учасник перешкоджає досягненню цілей товариства. Відсутність відповідних відомостей у рішенні про виключення учасника з товариства може бути підставою визнання такого рішення недійсним за позовом даного учасника.

Також, колегія суддів Вищого господарського суду України звертає увагу на те, що згідно роз'яснень, наданих у п. 29 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.10.08 "Про практику розгляду судами корпоративних спорів" (v0013700-08) , при вирішенні спорів, пов'язаних з виключенням учасника з товариства, господарські суди, як випливає зі змісту ст. 64 Закону про господарські товариства, повинні дослідити всі обставини, пов'язані з виключенням учасника з товариства, дати оцінку його поведінці, встановити наявність негативних для товариства наслідків у зв'язку з діями (бездіяльністю) учасника. Якщо негативні наслідки ще не настали, потрібно правильно визначити вірогідність їх настання. Необхідно встановити причинний зв'язок між діями (бездіяльністю) учасника товариства та негативними наслідками для товариства, а також дослідити мотиви поведінки учасника, форму вини тощо.

Вирішуючи питання про наявність факту перешкоджання учасником своїми діями досягненню цілей товариства, необхідно встановити, що поведінка учасника суттєво ускладнює діяльність товариства чи робить її практично неможливою.

Господарські суди повинні враховувати як фактичні обставини, що були підставою для виключення учасника з товариства, так і дотримання вимог законодавства та установчих документів при скликанні та проведенні відповідних загальних зборів.

Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що судом апеляційної інстанції при винесенні постанови наведеним правовим положенням юридичного аналізу в контексті спірних правовідносин надано не було, в той час, як у даному випадку необхідно було враховувати вказані норми в комплексі.

На підставі викладеного колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що спір було розглянуто без дослідження в повному обсязі обставин справи та норм чинного законодавства, що є порушенням принципу всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності, та призвело до прийняття рішення з помилковим застосуванням норм права.

Крім того, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає за необхідне зазначити про порушення апеляційним судом норм процесуального права. Так, колегія суддів зазначає, що з правового аналізу матеріалів справи вбачається, що при винесенні оскарженого судового акту апеляційним судом було неналежно взято до уваги вимоги положень ст.ст. 32, 34, 36, 38 Господарського процесуального кодексу України щодо належності та допустимості доказів. При цьому, колегія суддів Вищого господарського суду України звертає увагу на те, що згідно ч. 2 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Разом з тим, колегія суддів Вищого господарського суду України наголошує, що відповідно до ст. - 111-12 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи, всупереч чому під час нового розгляду справи апеляційним судом вказівок, викладених у постанові від 14.02.08 Вищого господарського суду України, виконано не було.

Колегія суддів Вищого господарського суду України бере до уваги, що в касаційній скарзі стверджуються факти порушення судами не лише норм матеріального та процесуального права, а також і питання, які стосуються оцінки доказів. Разом з тим, колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що оцінка доказів не віднесена до компетенції касаційної інстанції.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у п. 1 Постанови від 29.12.76 № 11 "Про судове рішення (v0011700-76) ", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, постанова, ухвалена у справі під час нового розгляду справи, підлягає скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до Львівського апеляційного господарського суду.

Під час нового розгляду справи апеляційному господарському суду слід взяти до уваги викладене в цій постанові, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, прав і обов'язків сторін і в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством вирішити спір.

Керуючись ст.ст. - 111-5, - 111-7, - 111-9, - 111-10 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

Касаційну скаргу ОСОБА_1та ОСОБА_2задовольнити частково.

Постанову від 18.06.08 Львівського апеляційного господарського суду у справі № 2-972/04 Тернопільського міськрайонного суду скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.