Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

розглянувши у відкритому судовому засіданні

за участю представників сторін:

За заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Славний та Зленко "Юридична компанія", поданою в порядку статті 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", господарським судом м. Києва ухвалою від 15.07.2008 порушено провадження у справі про банкрутство відсутнього боржника -Товариства з обмеженою відповідальністю "Данко і К" (надалі -ТОВ "Данко і К"), введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, процедуру розпорядження майном тощо.

Доповідач: Продаєвич Л.В.

Постановою господарського суду м. Києва від 30.07.2008 (суддя: Пасько М.В.) ТОВ "Данко і К" визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого Фінька А.Л., зобов'язано ліквідатора письмово повідомити про визнання боржника банкрутом усіх відомих йому кредиторів, надати до суду звіт та ліквідаційний баланс, підприємницьку діяльність банкрута завершено.

Не погоджуючись із прийнятою у справі постановою, Державна податкова інспекція (надалі -ДПІ) у Голосіївському районі м. Києва у порядку статті 107 Господарського процесуального кодексу України звернулася до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою про її скасування та припинення провадження у справі, посилаючись на порушення судом вимог статті 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", статті 19 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців" щодо підтвердження доказів відсутності боржника за місцезнаходженням даними Єдиного державного реєстру, недоведеність встановленого судом факту відсутності боржника за юридичною адресою.

Скаржник стверджує, що ТОВ "Данко і К" звітувало перед ДПІ, зокрема, подало декларацію з податку на прибуток підприємства за 2007 рік, в якій валовий дохід від усіх видів діяльності становить 65 млн. грн., та одночасно повідомив, що у провадженні слідчого відділу податкової міліції знаходиться кримінальна справа, яка порушена за фактом ухилення від сплати податків в особливо великих розмірах, а тому ліквідація підприємства як юридичної особи унеможливить проведення слідчих дій стосовно посадових осіб боржника.

У засіданні суду касаційної інстанції представником інспекції подані уточнення до касаційної скарги, в яких просить справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до статті - 111-4 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу належним чином повідомлені про час і місце засідання суду (ухвала Вищого господарського суду України від 11.11.2008, надіслана сторонам у справі -12.11.2008), проте, боржник не скористався правом, наданим йому статтею 22 Господарського процесуального кодексу України щодо участі у засіданні суду касаційної інстанції.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, перевіривши матеріали справи, проаналізувавши правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права, вислухавши пояснення присутніх у судовому засіданні представників скаржника та кредитора, обговоривши доводи касаційної скарги, дійшла висновку про наявність підстав для її задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 2 статті - 4-1 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) .

Згідно з положеннями частини 1 статті 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" у разі, якщо громадянин-підприємець - боржник або керівні органи боржника - юридичної особи відсутні за її місцезнаходженням, або у разі ненадання боржником протягом року до органів державної податкової служби згідно із законодавством податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності, а також за наявності інших ознак, що свідчать про відсутність підприємницької діяльності боржника, заява про порушення справи про банкрутство відсутнього боржника може бути подана кредитором незалежно від розміру його вимог до боржника та строку виконання зобов'язань.

За правилами вказаної статті підстави для подання кредитором заяви про порушення справи по банкрутство відсутнього боржника виникають у випадку наявності будь-якої з ознак, передбачених цією статтею, або у їх сукупності.

Отже, законодавцем передбачено особливу процедуру встановлення всіх відомих ліквідатору кредиторів за статтею 52 вказаного Закону, яка є спеціальною по відношенню до загальних процедур банкрутства. До таких потенційних кредиторів належать органи податкової служби, фонди соціального страхування і їх повідомлення ліквідатором здійснюється шляхом надіслання письмових повідомлень таким кредиторам, а всі інші кредитори можуть бути встановлені за наслідками здійснення публікації в офіційних друкованих органах про визнання боржника банкрутом.

З матеріалів справи вбачається, що, приймаючи постанову про визнання боржника банкрутом на підставі статті 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", господарський суд м. Києва виходив із того, що заявлені вимоги підтверджені документально, кошти та рух грошових коштів на рахунках боржника відсутні, нерухоме майно у боржника відсутнє, відсутні транспортні засоби, боржник відсутній за юридичною адресою.

На підтвердження факту відсутності боржника за його місцезнаходженням у матеріалах справи знаходяться акт від 27.03.2008, лист начальника Шевченківського РУ ГУМВС України в м. Києві.

Проте, з таким висновком судова колегія Вищого господарського суду України погодитися не може з огляду на наступне.

У контексті вказаної норми закону при розгляді справи за правилами статті 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" предметом доказування у даній справі є визначення місцезнаходження боржника -юридичної особи та факт відсутності керівних органів юридичної особи за її місцезнаходженням.

Відповідно до статті 93 Цивільного кодексу України та положень абзацу 6 статті 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців" місцезнаходження юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

Згідно з частиною 1 статті 16 цього Закону Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (надалі -Єдиний державний реєстр) створюється з метою забезпечення орг анів державної влади, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

У частині 1 статті 17 цього Закону зазначено, що відомості про юридичну особу або фізичну особу - підприємця включаються до Єдиного державного реєстру шляхом внесення записів на підставі відомостей з відповідних реєстраційних карток та відомостей, що надаються юридичними особами державному реєстратору за місцезнаходженням реєстраційної справи згідно із законодавством України.

Частиною 5 даної статті передбачено, що в Єдиному державному реєстрі містяться також відомості про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням, про відсутність підтвердження відомостей про юридичну особу, а також відомості про зарезервовані найменування юридичних осіб.

За приписами частин 1, 3 статті 18 вказаного Закону якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

Названий Закон також визначає порядок внесення до Єдиного державного реєстру записів про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням, які здійснюються державним реєстратором (стаття 19 Закону).

Згідно з частиною 8 статті 19 зазначеного Закону, якщо до Єдиного державного реєстру не внесено запис про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням, то в разі неодержання реєстраційної картки про підтвердження відомостей про юридичну особу в установлений частиною сьомою цієї статті строк, а також у разі одержання державним реєстратором від органу державної податкової служби повідомлення встановленого зразка про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням державний реєстратор зобов'язаний у строк, що не перевищує десяти робочих днів з дати, яка встановлена для подання реєстраційної картки про підтвердження відомостей про юридичну особу, або з дати одержання повідомлення від органу державної податкової служби, направити рекомендованим листом юридичній особі повідомлення про необхідність подання державному реєстратору реєстраційної картки про підтвердження відомостей про юридичну особу.

Отже, вказані норми передбачають можливість внесення реєстратором, після дотримання передбаченої статтею 19 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців" процедури, до реєстру запису про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням, а також запису про відсутність підтвердження відомостей про юридичну особу.

Відтак, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що відповідно до вимог статті 34 Господарського процесуального кодексу України лише факт внесення відомостей про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням до реєстру може слугувати доказом відсутності боржника.

Місцевим господарським судом у порушення статей 32, 34, 38, 43 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням приписів Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців" (755-15) щодо відомостей Єдиного державного реєстру, передчасно зроблено висновок про відсутність боржника за його юридичною адресою.

З огляду на викладене, прийняту в справі постанову не можна вважати законною та обґрунтованою, у зв'язку з чим остання підлягає скасуванню з передачею справи на розгляд до суду першої інстанції, при якому суду слід врахувати приписи Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців" (755-15) , частини 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України та зробити висновок про можливість здійснення провадження у справі про банкрутство в порядку статті 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Керуючись ст. ст. - 111-5, - 111-7, - 111-9-- 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва -задовольнити.

Постанову господарського суду м. Києва від 30.07.2008 у справі № 43/552 -скасувати.

Справу передати на розгляд до господарського суду м. Києва.