36/48 Про визнання недійсним рішення міської ради в частині виключення нежитлового приміщення з переліку об'єктів, що підлягають приватизації - Текст документа

Рішенням господарського суду м. Києва від 11.02.2008 (суддя Трофименко Т.Ю.) у справі № 36/48, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.04.2008 (колегія суддів у складі головуючого судді Зеленіна В.О., суддів Рєпіної Л.О., Синиці О.Ф.), задоволені позовні вимоги ПП "Дуче" про визнання рішення Київської міської ради № 505/3339 від 01.10.2007 в частині виключення нежитлового приміщення, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Рейтарська/пров. Георгіївський, 8-5, літ. Б, загальною площею 224,90 м-2, з переліку об'єктів, що підлягають приватизації.

Рішення та постанова у справі мотивовані тим, що всупереч положенням Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (2171-12) , Київська міська рада порушила право ПП "Дуче" на приватизацію орендованого майна, що, в свою чергу, тягне за собою скасування прийнятого Київською міською радою рішення, крім того, норми статей 25, 26 Закону України "Про місцеве самоврядування" (280/97-ВР) та статті 9 Закону України "Про столицю України -місто-герой Київ" (401-14) не передбачають повноваження Київської міської ради щодо виключення об'єктів нерухомого майна з переліку об'єктів, що підлягають приватизації.

Київська міська рада, не погоджуючись з рішенням та постановою у справі, в поданій касаційній скарзі просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю, посилаючись на прийняття спірного рішення в межах компетенції та у відповідності з вимогами чинного законодавства України, зокрема, ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (280/97-ВР) , ст. 318 Цивільного кодексу України (435-15) , в той час, як судами попередніх інстанцій не були належним чином проаналізовані та застосовані ці норми та не враховано той факт, що позивач на час прийняття спірного рішення втратив право оренди на приміщення, яке підлягало викупу, втім, будь-яких дій щодо продовження терміну договору оренди або приватизації приміщення з моменту винесення Київською міською радою рішення від 16.03.2006 про надання дозволу на його приватизацію шляхом викупу позивач не вчинив.

Крім того, скаржник вважає, що господарськими судами безпідставно не був залучений до участі у справі Регіональне відділення фонд державного майна України по м. Києву, якому надано право на здійснення приватизації відповідно до рішення Київської міської ради, у зв'язку з чим не було досліджено обставини, які мають значення для правильного вирішення даного спору.

Від позивача відзиву на касаційну скаргу не надходило.

Представники сторін своїм процесуальним правом на участь в судовому засіданні касаційної інстанції не скористались.

Розпорядженням Заступника голови Вищого господарського суду України від 31.07.2008 № 02-12.2/256 для розгляду касаційної скарги у справі призначено колегію суддів у складі: головуючого судді Грейц К.В., суддів Бакуліної С.В., Мачульського Г.М.

Перевіривши повноту встановлення обставин справи судами попередніх інстанцій та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, ПП "Дуче" є орендарем приміщення площею 224,90 м-2 на 3-му поверсі будівлі, розташованої за адресою: м. Київ, вул. Рейтарська/пров. Георгіївський, 8-5, літ. Б, за укладеним з Комунальним підприємством "Київжитлоспецексплуатація" договором № 10/2402 від 01.02.2006 оренди нерухомого майна комунальної власності територіальної громади м. Києва.

Рішенням Київської міської ради № 221/3312 від 16.03.2006 нежиле приміщення площею 224,90 м-2 за адресою м. Київ, вул. Рейтарська/пров. Георгіївський, 8-5, літ. Б, включене до переліку об'єктів, що перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Києва та підлягають приватизації, здійснюваної Регіональним відділенням Фонду держмайна України по м. Києву, група "А", шляхом викупу ПП "Дуче" (пункт 178 додатку до рішення Київради від 16.08.2006 № 221/3312).

01.10.2007 Київська міська рада приймає рішення № 505/3339 (ra_505023-07) "Про внесення змін до рішення Київради від 08.02.2007 № 62/723 (ra0062023-07) "Про Програму приватизації об'єктів права комунальної власності територіальної громади м. Києва на 2007-2010 роки", яким, зокрема, вирішено позицію щодо нежилого приміщення, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Рейтарська/пров. Георгіївський, 8-5, літ. Б, загальною площею 224,90 м-2, вважати такою, що втратила чинність.

Посилаючись на ту обставину, що відповідач в порушення ст. 8 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (2171-12) не вчинив у визначений двохмісячний строк дії з підготовки об'єкта малої приватизації до продажу, позивач вважає порушеним своє право на приватизацію орендованого ним приміщення, в зв'язку з чим вимагає визнати недійсним рішення Київської міської ради від 01.10. 2007 № 505/3339 (ra_505023-07) в частині нежилого приміщення, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Рейтарська/пров. Георгіївський, 8-5, літ. Б, загальною площею 224,90 м-2.

Задовольняючи позов про визнання зазначеного рішення недійсним, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про його прийняття Київською міською радою всупереч встановленій компетенції і з порушенням прав ПП "Дуче" на приватизацію орендованого приміщення.

Втім, висновки судів попередніх інстанцій колегія суддів вважає суперечливими і передчасними, тобто, такими, що не грунтуються на повно встановлених обставинах справи і правильному застосуванні норм чинного законодавства.

Так, підставою для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, та порушення в зв'язку з прийняттям спірного акта встановлених законом або договором прав чи інтересів позивача, які б підлягали судовому захистові і відновленню.

Згідно приписів ст. 8 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (2171-12) з моменту прийняття рішення про приватизацію підприємства здійснюється його підготовка до приватизації. Підготовка об'єкта малої приватизації до продажу здійснюється органами приватизації. Строк підготовки об'єкта малої приватизації до продажу не повинен перевищувати двох місяців з дня прийняття рішення про включення його до відповідного переліку об'єктів, що підлягають приватизації.

Разом з тим, як зазначає відповідач і вбачається з його рішень щодо приватизації майна, право на її здійснення надано Київрадою, як власником комунального майна територіальної громади м. Києва, Регіональному відділенню фонду державного майна України по м. Києву, тобто, саме цей орган і є органом приватизації, саме на який, а не на відповідача у справі, покладається обов'язок з підготовки об'єкта приватизації до продажу.

Відповідно до ст. 11 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (2171-12) викуп застосовується щодо об'єктів малої приватизації, в т.ч. включених до переліку об'єктів, що підлягають приватизаці шляхом викупу, зданих в оренду, якщо право на викуп було передбачено договором оренди, укладеним до набрання чинності Законом України "Про оренду державного майна" (2269-12) . Викуп майна підприємств, зданих в оренду, проводиться з додержанням вимог, передбачених чинним законодавством України про приватизацію.

Оскільки, саме не вчиненням відповідачем у визначений Законом двохмісячний строк дій з підготовки об'єкта малої приватизації до продажу, позивач обгрунтовує свої позовні вимоги і вважає, що такою бездіяльністю порушене його право на приватизацію орендованого ним приміщення, судам попередніх інстанцій слід було звернути увагу, що позивач на час прийняття спірного рішення втратив право оренди на приміщення, яке підлягало викупу, втім, будь-яких дій щодо продовження терміну договору оренди не вжив, про що зазначав відповідач у своїх запереченнях на позов, які, однак, залишились не спростованими.

Таким чином, не можливо вважати встановленим факт порушення у зв'язку з прийняттям спірного рішення прав та охоронюваних законом інтересів позивача.

Крім того, суди попередніх інстанцій не врахували, що спірним рішенням від 01.10.2007 № 505/3339 (ra_505023-07) були внесені зміни до Програми приватизації об'єктів права комунальної власності територіальної громади м. Києва на 2007-2010 роки, і, зокрема, вирішено позицію щодо нежилого приміщення, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Рейтарська/пров. Георгіївський, 8-5, літ. Б, загальною площею 224,90 м-2, вважати такою, що втратила чинність, отже, твердження позивача і висновок судів про те, що відповідачем в порушення його повноважень, визначених положеннями ст. ст. 25, 26 Закону України "Про місцеве самоврядування" (280/97-ВР) , ст. 9 Закону України "Про столицю України -місто-герой Київ" (401-14) , здійснено виключення нежитлового приміщення з переліку об'єктів, які підлягають приватизації, не можливо вважати підставним і грунтовним.

Натомість, як зазначено в преамбулі спірного рішення, його прийнято Київською міською радою на підставі норми п. 30 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування" (280/97-ВР) , згідно якої до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад відноситься прийняття рішень щодо відчуження відповідно до закону комунального майна; затвердження місцевих програм приватизації, а також переліку об'єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації; визначення доцільності, порядку та умов приватизації об'єктів права комунальної власності; вирішення питань про придбання в установленому законом порядку приватизованого майна, про включення до об'єктів комунальної власності майна, відчуженого у процесі приватизації, договір купівлі-продажу якого в установленому порядку розірвано або визнано недійсним, про надання у концесію об'єктів права комунальної власності, про створення, ліквідацію, реорганізацію та перепрофілювання підприємств, установ та організацій комунальної власності відповідної територіальної громади, отже, спростування тверджень відповідача щодо здійснення ним права суб'єкта комунальної власності територіальної громади м. Києва в межах наданої правомочності, залишилось без належної правової оцінки.

Також, колегія суддів враховує, що, задовольняючи позовні вимоги ПП "Дуче", господарські суди попередніх інстанцій посилаються на обставини, які мають значення для справи, зокрема, затвердження Регіональним відділенням фонду державного майна України по м. Києву висновку про вартість об'єкту приватизації, продовження терміну його дії, виготовлення позивачем технічної документації на цей об'єкт, які не можливо вважати встановленими і підтвердженими належними і допустимими доказами, оскільки такі документи і докази в матеріалах справи відсутні.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного суду України від 29.12.1976 № 11 "Про судове рішення" (v0011700-76) , рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, а також оцінку всіх доказів. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обгрунтувати. Мотивувальна частина рішення повинна мати також посилання на закон та інші нормативні акти матеріального права, на підставі яких визначено права і обов'язки сторін у спірних правовідносинах.

Обгрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду стосовно встановлених обставин і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Резолютивна частина рішення повинна містити чіткі та безумовні висновки, що грунтуються на аналізі та оцінці фактичних обставин, викладених у його мотивувальній частині, та відповідати застосованим до спірних відносин нормам права.

Однак, в порушення цих приписів і вимог ст. 84 ГПК України (1798-12) судами попередніх інстанцій не встановлена наявність чи відсутність обставин, які входять до предмету доказування і з якими закон, на який посилається позивач, пов'язує виникнення у нього права на позов і судовий захист права, яке він вважає порушеним, у обраний ним спосіб, та наявність таких необхідних підстав для визнання спірного рішення недійсними як невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт.

Оскільки відповідно до приписів ст. ст. 111-5, 111-7 ГПК України (1798-12) касаційна інстанція перевіряє повноту встановлення та юридичну оцінку обставин справи і не наділена повноваженнями щодо їх встановлення, колегія суддів на підставі п. 3 ст. 111-9 ГПК України (1798-12) вважає за необхідне скасувати судові акти попередніх інстанцій, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення зазначених обставин і надання їм належної правової оцінки з врахуванням всіх вищевикладених вказівок цієї постанови.