8/450 Про визнання права власності на поголів'я великої рогатої худоби, і повернення майна - Текст документа

Рішенням господарського суду Полтавської області від 24.12.2007 (суддя Плеханова Л.Б.), залишеним без змін постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 17.03.2008 (колегія суддів у складі головуючого судді Жук Г.А., суддів Рудченка С.Г., Агрикової О.В.), позовні вимоги ТОВ "Агрофірма Альянс" до ТОВ "Дукла" про визнання права власності на 714 голів великої рогатої худоби, які знаходяться в с. Пащенки та с. Лиман-1, Решетилівського району, Полтавської області, а також вилучення у ТОВ "Дукла" та передання ТОВ "Агрофірма Альянс" поголів'я великої рогатої худоби в кількості 714 голів (за переліком), задоволені.

Рішення та постанова у справі прийняті з посиланням на норми статей 193 ГК України (436-15) , статей 16, 620, 662 ЦК України (435-15) , за приписами яких способами захисту цивільних прав є визнання права та примусове виконання обов'язку в натурі, у разі невиконання боржником обов'язку передати кредиторові у власність або у користування річ, визначену індивідуальними ознаками, кредитор має право витребувати цю річ у боржника та вимагати її передання відповідно до умов зобов'язання, в порушення яких відповідач своїх зобов'язань за договором купівлі-продажу від 07.08.2007 № 03 не виконав і поголів'я великої рогатої худоби в кількості 714 голів позивачеві не передав.

Південне регіональне виробничо-комерційне відділення концерну "Украгротехсервіс" з рішенням та постановою у справі не згодне, в поданій касаційній скарзі просить їх скасувати та передати справу на новий розгляд, посилаючись на не встановлення судами попередніх інстанцій обставин, які мають значення для справи і неврахування належного третій особі права власності на частину спірного майна - 189 голів корів, визнане рішенням господарського суду Одеської області у справі № 11-29/176-07-4002 від 22.06.2007, отже, при укладенні договору купівлі-продажу № 03 від 07.08.2007, відповідач порушив приписи ст. ст. 658, 659 ЦК України (435-15) , не попередивши покупця про права третіх осіб на товар.

У відзивах на касаційну скаргу ТОВ "Агрофірма Альянс" та ТОВ "Дукла" просять залишити її без задоволення як безпідставну, а рішення та постанову у справі -без змін як законні і обгрунтовані.

Розпорядженням Заступника голови Вищого господарського суду України від 31.07.2008 № 02-12.2/256 для розгляду касаційної скарги у справі призначено колегію суддів у складі: головуючого судді Грейц К.В., суддів Бакуліної С.В., Мачульського Г.М.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного та рішенні місцевого господарських судів, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, враховуючи таке.

Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено, що 07.08.2007 Товариство з обмеженою відповідальністю "Дукла" (продавець) та Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Альянс" (покупець) уклали договір купівлі-продажу № 03, з умовами якого продавець передає у власність, а покупець приймає і оплачує поголів'я великої рогатої худоби у кількості 714 голів у визначений термін та за визначеними цінами (п. п. 1.1, 2.1 договору), передача товару здійснюється за його місцезнаходженням в с. Пащенки та с. Лиман-1, Решетилівського району, Полтавської області (п. 4.1 договору), загальна вартість товару складає 400000 грн. (п. 5.1 договору), оплата товару здійснюється покупцем шляхом перерахування загальної вартості товару на протязі 90 днів з моменту підписання договору (п. 6.1 договору), право власності на товар переходить до покупця з моменту укладення договору (п. 8.1 договору).

Свої вимоги до відповідача про визнання права власності на 714 голів великої рогатої худоби та їх вилучення позивач обгрунтовував приписами ст. ст. 16, 530, 620, 662, 694 Цивільного кодексу України (435-15) , а також посиланням на ті обставини, що 10.08.2007 позивач направив на адресу відповідача лист в якому вимагав передати поголів'я великої рогатої худоби в кількості 714 голів в семиденний строк, натомість листом від 13.08.2007 відповідач відмовився виконати свої зобов'язання.

Наведені обставини, на думку позивача, обгрунтовують його право на позов, оскільки порушують його право на володіння, користування та розпорядження спірним майном.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про їх підставність і грунтовність, виходячи з загальних положень Цивільного кодексу України (435-15) про зобов'язання (ст. ст. 509, 525, 526, 598, 599, 604, 620), які мають бути дотримані сторонами договору, а також положень Цивільного кодексу України (435-15) про окремі види зобов'язань, зокрема, про договір купівлі-продажу (ст. ст. 655, 656, 669, 671, 691), яким відповідає укладений між сторонами за справою договір купівлі-продажу від 07.08.2007 №03, будь-які докази визнання його недійсним з підстав та в порядку, визначених законом, відсутні.

Втім, висновки судів попередніх інстанцій колегія суддів вважає суперечливими і передчасними, тобто, такими, що не грунтуються на повно встановлених обставинах справи і правильному застосуванні норм чинного законодавства.

Так, виходячи з заявлених позовних вимог, предметом спору є невиконання відповідачем, як продавцем, зобов'язання за договором купівлі-продажу з передачі позивачеві, як покупцеві, проданого товару, при цьому, загальні правові наслідки порушення зобов'язання у вигляді припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови або розірвання договору, зміни умов зобов'язання, сплати неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди передбачені нормою ст. 611 ЦК України (435-15) , а конкретні наслідки невиконання обов'язку передати річ, визначену індивідуальними ознаками, і відмови продавця передати товар за договором купівлі-продажу встановлені нормами ст. ст. 620, 665 ЦК України (435-15) , за приписами яких у разі відмови продавця передати проданий товар покупець має право відмовитись від договору купівлі-продажі, а якщо продавець відмовився передати річ, визначену індивідуальними ознаками, покупець має право пред'явити продавцеві вимоги її передання відповідно до умов зобов'язання.

Разом з тим, позивачем заявлено вимоги про визнання права власності на майно і його вилучення у відповідача, що не узгоджується з вищезазначеними приписами, на що суди попередніх інстанцій, задовольнивши такі вимоги, не звернули увагу.

При цьому, норма ст. 16 ЦК України (435-15) , яка до способів захисту цивільних прав відносить, зокрема, визнання права та примусове виконання обов'язку в натурі, якою позивач і суди обгрунтували підставність позовних вимог, колегія суддів вважає хибним, адже, цією нормою встановлені способи захисту порушених прав, обрання яких належить позивачеві, а не підстави позову, якими він зобов'язаний обгрунтувати і довести фактичні обставини, а суд -встановити ці обставини і їх узгодженість з обраним позивачем способом захисту і відновлення порушеного відповідачем права.

Посилаючись на загальні положення Цивільного кодексу України (435-15) про право власності і його набуття (ст. ст. 316, 317, 328, 334), суд апеляційної інстанції не звернув уваги, що захист цього права шляхом визнання встановлений нормою ст. 392 Цивільного кодексу України (435-15) , згідно якої власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який підтверджує його право власності.

Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Отже, можливість звернення до суду за захистом своїх прав або охоронюваних законом інтересів пов'язується, як процесуальним, так і матеріальним законом, з порушенням, оспорюванням, а також невизнанням цих прав іншими особами, виникненням у них сумнівів у належності, зокрема, майна позивачеві, чим створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності.

Проте, колегія суддів зазначає, що спір у справі виник не через невизнання або оспорювання права власності відповідачем, а в зв'язку з невиконанням ним своїх зобов'язань за договором, що тягне за собою примус до їх виконання, зокрема, зобов'язання передати товар відповідно до умов договору купівлі-продажу, а не визнання права власності на цей товар.

Враховуючи, що вимога про вилучення у відповідача товару розглянута судами попередніх інстанцій як похідна від вимоги про визнання права власності на цей товар, колегія суддів вбачає, що цю вимогу не можливо вважати розглянутою по суті як вимогу про передачу товару згідно договору.

Крім того, в процесі розгляду справи суд першої інстанції своєю ухвалою від 02.10.2007 задовольнив заяву Південного регіонального виробничо-комерційного відділення концерну "Украгротехсервіс" і залучив його до участі у справі в якості третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на підставі ст. 27 ГПК України (1798-12) .

Отже, суд визнав, що рішення зі спору може вплинути на права цієї особи щодо відповідача у справі.

Втім, колегія суддів вважає, що вирішення спору відбулось без врахування тієї обставини, що метою участі третьої особи у справі є обстоювання нею власних прав і законних інтересів, на які може справити вплив рішення суду, адже, обсяг цих прав у матеріальних правовідносинах з відповідачем, якому згідно вимог ст. ст. 658, 659 ЦК України (435-15) належить право продажу лише того товару, власником якого він є, і на якого покладається обов'язок попередити покупця про права третіх осіб на товар та саме він несе негативні наслідки в разі недотримання цих вимог, не був встановлений судами, а мотиви третьої особи щодо її права власності на майно, яке було визнане рішенням господарського суду Одеської області у справі № 11-29/176-07-4002 від 22.06.2007, і що частина саме цього майна надалі стала предметом договору купівлі-продажу від 07.08.2007, відхилені судами з огляду на укладення договору купівлі-продажу від 07.08.2007 до набрання зазначеним рішенням законної сили і невизнання цього договору у встановленому порядку недійсним без врахування тієї обставини, що внаслідок задоволення цього позову у обраний позивачем спосіб і визнання за позивачем права власності на майно, частину якого третя особа вважає належним їй і доводить підставами, що виникли до продажу товару, унеможливить в подальшому визнання такого договору недійсним за позовом цієї особи.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного суду України від 29.12.1976 № 11 "Про судове рішення" (v0011700-76) , рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, а також оцінку всіх доказів. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обгрунтувати. Мотивувальна частина рішення повинна мати також посилання на закон та інші нормативні акти матеріального права, на підставі яких визначено права і обов'язки сторін у спірних правовідносинах.

Обгрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду стосовно встановлених обставин і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Резолютивна частина рішення повинна містити чіткі та безумовні висновки, що грунтуються на аналізі та оцінці фактичних обставин, викладених у його мотивувальній частині, та відповідати застосованим до спірних відносин нормам права.

Однак, в порушення цих приписів і вимог ст. 84 ГПК України (1798-12) судами попередніх інстанцій не встановлена наявність чи відсутність обставин, які входять до предмету доказування і з якими закон та договір, на які посилається позивач, пов'язують виникнення у нього права на позов, судовий захист і відновлення порушеного відповідачем цього права у обраний спосіб, узгодженість такого способу захисту з підставами позову, тобто, з фактичними обставинами, на яких грунтується позовна вимога.

Оскільки відповідно до приписів ст. ст. 111-5, 111-7 ГПК України (1798-12) касаційна інстанція перевіряє повноту встановлення та юридичну оцінку обставин справи і не наділена повноваженнями щодо їх встановлення, колегія суддів на підставі п. 3 ст. 111-9 ГПК України (1798-12) вважає за необхідне скасувати судові акти попередніх інстанцій, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення зазначених обставин і надання їм належної правової оцінки з врахуванням всіх вищевикладених вказівок цієї постанови.