Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :

головуючого

Овечкіна В.Е.,

суддів

Чернова Є.В.,

Цвігун В.Л.,

за участю представників:

позивача

- не з'явився,

відповідачів

- не з'явилися,

скаржника

- Дехтяренко С.В., Шарахматова Т.Є.,

розглянувши у відкритому

судовому засіданні

касаційні скарги

ТОВ "КОНСЕНТ"

на ухвалу

та на рішення

від 08.04.2008 господарського суду Одеської області

від 09.04.2008 господарського суду Одеської області

у справі

№22/57-08-1156

за позовом

ТОВ "Грант Сервіс Плюс"

до

1.ТОВ "Вінд-2";

2.Авангардівської селищної ради;

3.Одеської регіональної філії ДП "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах";

4.Овідіопольського районного відділу земельних ресурсів

про

визнання права власності на будівлі та земельну ділянку

і зобов'язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду Одеської області від 08.04.2008 (суддя Торчинська Л.О.), винесеною на підставі ст.ст.65,66,67,86 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , з метою забезпечення позову накладено арешт на майно товариства з обмеженою відповідальністю "ГРАНТ СЕРВIС ПЛЮС", а саме на нежитлові будівлі по вул.Базовій в м.Одесі згідно переліку, зазначеного в резолютивній частині ухвали.

Рішенням господарського суду Одеської області від 09.04.2008 (суддя Торчинська Л.О.) позов задоволено частково -на підставі ст.ст.334,392 ЦК України (435-15) визнано за позивачем право власності на комплекс нежитлових будівель по вул.Базовій в м.Одесі згідно переліку, зазначеного в резолютивній частині рішення. В решті позов залишено без розгляду.

Рішення мотивоване обставинами придбання позивачем спірних будівель у першого відповідача за умовами нотаріально посвідчених договорів купівлі-продажу від 19.11.2007 та їх державної реєстрації за позивачем в Овідіопольському районному БТI.

ТОВ "КОНСЕНТ" в поданих касаційних скаргах просить ухвалу та рішення скасувати, справу передати на новий розгляд до господарського суду Одеської області, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, скаржник вважає, що оскаржувані ухвала та рішення прийняті без залучення до участі у справі особи (ТОВ "КОНСЕНТ"), яка є фактичним власником спірних торгівельних павільйонів згідно доданих до скарги свідоцтв про право власності на нерухоме майно, а також за чинним на даний час договором оренди землі від 29.09.2004 є орендарем спірної земельної ділянки, на якій розташовані торгівельні павільйони. Товариство також вказує на неповідомлення 1-ого, 2-ого та 3-ого відповідачів належним чином про час та місце судового засідання, оскільки ухвалою від 04.04.2008 про їх залучення до участі у справі розгляд справи відкладено на 08.04.2008р., тобто лише на чотири дні.

Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет правильності застосування судом норм матеріального і процесуального права та заслухавши пояснення присутніх у засіданні представників скаржника, дійшла висновку, що касаційні скарги підлягають задоволенню, а оскаржувані ухвала та рішення -скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду Одеської області з наступних підстав.

В результаті розгляду даного господарського спору судом прийнято рішення, що стосується прав та обов'язків юридичної особи, яка не була залучена до участі у справі, а саме ТОВ "КОНСЕНТ". Це обумовлено тими обставинами, що предметом даного господарського спору є визнання права власності на нежитлові будівлі по вул.Базовій в м.Одесі, які відповідно до доданих до скарги свідоцтв від 18.12.2006 про право власності на нерухоме майно, виданих на підставі рішення Авангардівської селищної ради від 30.11.2006 №190, належать ТОВ "КОНСЕНТ" на праві власності.

Рішенням суду позов задоволено частково, а саме визнано позивача власником спірних нежилих будівель, що безумовно впливає на права і охоронювані законом інтереси ТОВ "КОНСЕНТ", оскільки згідно з ч.1 ст.328 ЦК України (435-15) право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

З матеріалів справи не вбачається та судом не встановлено відчуження скаржником після 18.12.2006 року спірного нерухомого майна як на користь позивача (ТОВ "Грант Сервіс Плюс") так і на користь ТОВ "Вінд-2", у якого позивач придбав це майно за договорами купівлі-продажу від 19.11.2007, в зв'язку з чим не виключається неправомірність його вибуття з власності ТОВ "КОНСЕНТ" поза волею власника.

Оскаржуваним рішенням скаржника, як власника, безпідставно обмежено у здійсненні права володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому нерухомим майном, чим порушено вимоги ст.ст.316, 319, 321 ЦК України (435-15) .

Зокрема, згідно з частинами 1 та 2 ст.319 ЦК України (435-15) власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд та має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Водночас відповідно до ч.1 ст.321 України право власності є непорушним і власник не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Водночас передчасні посилання суду першої інстанції на розірвання укладеного між Авангардівською селищною радою та ТОВ "КОНСЕНТ" договору оренди землі від 29.09.2004, предметом якого є спірна земельна ділянка площею 27,6059 га, на якій розташовані спірні нежилі будівлі, по суті грунтуються лише на рішенні Київського районного суду м.Одеси від 13.12.2007 у справі №2-7598/07, яким вказаний договір оренди розірвано. Проте, такий висновок місцевого господарського суду спростовується ухвалою апеляційного суду Одеської області від 27.02.2008, якою скасовано рішення Київського районного суду м.Одеси від 13.12.2007 та закрито провадження у справі №2-7598/07.

Окрім того, частиною 5 статті 116 Земельного кодексу України (2768-14) встановлено, що надання у користування земельної ділянки, яка перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення її в порядку передбаченому Земельним кодексом України (2768-14) .

Згідно з частиною 3 статті 149 Земельного кодексу України (2768-14) , сільські, селищні, міські ради мають право вилучати земельні ділянки комунальної власності відповідних територіальних громад, які перебувають у постійному користуванні, для всіх потреб, крім особливо цінних земель.

Відповідно до статті 141 Земельного кодексу України (2768-14) підставами припинення права користування земельною ділянкою є:

а)добровільна відмова від права користування земельною ділянкою;

б)вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом;

в)припинення діяльності державних чи комунальних підприємств, установ та організацій;

г)використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам;

г) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням;

д)систематична несплата земельного податку або орендної плати.

Припинення права користування земельною ділянкою, наданою на умовах оренди, здійснюється шляхом дострокового розірвання договору оренди земельної ділянки та з інших підстав, передбачених статтею 32 Закону України "Про оренду землі" (161-14) .

На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду у разі невиконання сторонами їх обов'язків, передбачених статтями 24,25 цього Закону та договором, у разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке суттєво перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України (2768-14) та іншими законами України.

З матеріалів справи не вбачається, судами не встановлено та позивачем не доведено дотримання встановленого порядку вилучення землі у ТОВ "КОНСЕНТ", як і не доведено розірвання договору оренди від 29.09.2004 та припинення права користування останнього спірною земельною ділянкою, в зв'язку з чим оскаржуване рішення в частині залишення без розгляду позовних вимог про визнання права власності на земельну ділянку порушує права ТОВ "КОНСЕНТ", як легітимного землекористувача.

Колегія враховує, що наведеної правової позиції дотримується також Верховний Суд України при здійсненні касаційного перегляду судових рішень у справах зі спорів, що виникають з земельних правовідносин (постанови ВСУ від 20.06.2006 у справі № 3/268 та від 31.10.2006 у справі №387/13-05).

Окрім того, первісне рішення в цій частині позовних вимог також не відповідає вимогам ст.81 ГПК України (1798-12) , якою встановлено вичерпний перелік підстав для залишення позову без розгляду, оскільки серед цих підстав не передбачено зазначену судом першої інстанції недоведеність позовних вимог стосовно земельної ділянки.

Отже, зміст касаційної скарги ТОВ "КОНСЕНТ" переконливо свідчить про те, що зазначене товариство є особою в розумінні ст.392 Цивільного кодексу України (435-15) , яка оспорює та не визнає право власності ТОВ "Грант Сервіс Плюс" на нежилі будівлі та земельну ділянку, а тому повинне також виступати відповідачем у даній справі.

У зв'язку з цим касаційна інстанція вважає за необхідне на підставі ст.111-12 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) доручити суду першої інстанції при новому розгляді справи врахувати вимоги ст.24 цього Кодексу.

Колегія враховує, що наведеної правової позиції дотримується також Верховний Суд України при здійсненні касаційного перегляду судових рішень у справах про визнання права власності (постанова ВСУ від 04.07.2006 у справі №2-20/1184-2005).

Відповідно до вимог п.3 ст.111-9 та п.3 ч.2 ст.111-10 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд прийняв рішення чи постанову, що стосуються прав і обов'язків осіб, які не були залучені до участі у справі. Вищенаведені обставини свідчать про наявність підстав для застосування Вищим господарським судом України згаданих статей до спірних правовідносин, оскільки відсутність залучення ТОВ "КОНСЕНТ" в якості іншого відповідача при прийнятті оскаржуваного рішення істотно зачіпає його права, як власника спірного майна, а, відтак, перешкоджає правильному об'єктивному та всебічному вирішенню даного спору з врахуванням прав та охоронюваних законом інтересів всіх учасників спірних майнових правовідносин. При цьому судова колегія враховує, що згідно з ч.2 ст.111-10 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) викладені вище обставини є в будь-якому випадку достатньою окремою підставою для скасування рішення та подальшого нового розгляду справи судом першої інстанції.

Що стосується оскарження ухвали про забезпечення позову від 08.04.2008, то колегія зазначає наступне.

Застосовуючи заходи до забезпечення позову у вигляді накладення арешту на майно ТОВ "Грант Сервіс Плюс" (нежилі будівлі) суд першої інстанції погодився з посиланнями позивача на те, що перший відповідач (колишній власник майна) під час розгляду даної справи може вжити заходів по позбавленню позивача його майна, яке він придбав за договорами купівлі-продажу від 19.11.2007.

Проте, з такими висновками суду не можна погодитися з огляду на таке.

Відповідно до ст.18 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) до складу учасників судового процесу входять: сторони, треті особи, прокурор, інші особи, які беруть участь у процесі у випадках, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч.3 ст.111-13 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) касаційні скарги на ухвали місцевого господарського суду можуть подавати сторони та інші учасники судового процесу, передбачені цим Кодексом. Статтею 107 ГПК України (1798-12) до складу учасників судового процесу на стадії касаційного провадження включено осіб, не залучених до участі у справі, якщо суд прийняв рішення чи постанову, що стосується їх прав та обов'язків.

Отже, виходячи із системного аналізу змісту ст.ст.18,107,111-13 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) касаційну скаргу на ухвалу місцевого господарського суду можуть подавати також особи, яких не було залучено до участі у справі, якщо судом винесено ухвалу, що стосується їх прав та обов'язків.

В результаті вирішення питання про вжиття заходів до забезпечення позову судом першої інстанції винесено ухвалу, що стосується прав та обов'язків юридичної особи, яка не була залучена до участі у справі, а саме ТОВ "КОНСЕНТ".

Це обумовлено тими обставинами, що оскаржуваною ухвалою скаржника, як власника, безпідставно обмежено у здійсненні права володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому нерухомим майном, чим порушено вимоги ст.ст.316, 319, 321 ЦК України (435-15) .

Зокрема, згідно з частинами 1 та 2 ст.319 ЦК України (435-15) власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд та має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Водночас відповідно до ч.1 ст.321 України право власності є непорушним і власник не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Окрім того, суд першої інстанції безпідставно дійшов висновку про наявність підстав для вжиття такого заходу до забезпечення позову як накладення арешту на придбане позивачем майно, оскільки умовою накладення арешту на майно відповідача є достатньо обгрунтоване припущення, що майно (в т.ч. грошові суми), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову, може зникнути чи зменшитися за кількістю або за якістю. Водночас, як зазначив суд, спірне майно згідно умов договорів купівлі-продажу набуте та має знаходитися у позивача, а не у відповідача, в зв'язку з чим будь-які правові підстави для накладення арешту на це майно відсутні.

Таким чином, застосовуючи такий захід до забезпечення позову, як накладення арешту на майно позивача, суд порушив вимоги ч.1 ст.67 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , згідно якої арешт може накладатися виключно на майно або грошові суми, що належать відповідачеві.

Касаційна інстанція також враховує, що згідно з ч.2 ст.386 ЦК України (435-15) власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Зважаючи на вищенаведене, колегія дійшла висновку про наявність достатніх підстав для скасування оскаржуваної ухвали, як такої, що винесена судом першої інстанції внаслідок неправильного застосування норм процесуального права.

Колегія вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ч.2 ст.111-13 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) касаційні скарги на ухвали місцевого господарського суду розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення місцевого господарського суду, тобто з врахуванням підстав для скасування або зміни рішення або постанови, визначених ст.111-10 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) .

Відповідно до вимог п.3 ст.111-9 та п.3 ч.2 ст.111-10 ГПК України (1798-12) касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасовувати рішення суду першої інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд прийняв рішення або постанову, що стосується прав і обов'язків осіб, які не були залучені до участі у справі.

Вищенаведені обставини свідчать про наявність підстав для застосування Вищим господарським судом України згаданих статей до спірних правовідносин, оскільки відсутність залучення ТОВ "КОНСЕНТ" у якості іншого відповідача при винесенні оскаржуваної ухвали зачіпає та істотно обмежує його права, як власника спірного майна, а, відтак, перешкоджає правильному об'єктивному та всебічному вирішенню даного спору з врахуванням прав та охоронюваних законом інтересів всіх учасників спірних майнових правовідносин. При цьому судова колегія враховує, що згідно з ч.2 ст.111-10 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) викладені вище обставини є в будь-якому випадку достатньою окремою підставою для скасування ухвали та подальшого розгляду справи по суті судом першої інстанції.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст.111-5,111-7 - 111-13 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ТОВ "КОНСЕНТ" задовольнити.

Ухвалу господарського суду Одеської області від 08.04.2008 у справі №22/57-08-1156 скасувати.

Заяву ТОВ "Грант Сервіс Плюс" про забезпечення позову відхилити.

Рішення господарського суду Одеської області від 09.04.2008 у справі №22/57-08-1156 скасувати з передачею справи на новий розгляд до цього ж господарського суду.

Доручити господарському суду Одеської області вжити відповідних процесуальних заходів для залучення ТОВ "КОНСЕНТ" до участі в даній справі в якості іншого відповідача.