18/172 Про стягнення заборгованості за отриманий товар - Текст документа

Приватне підприємство "Агропромислова компанія "Урожай" звернулося до господарського суду з позовом до приватного сільськогосподарського підприємства "Лан" про стягнення 800 000, 00 грн. заборгованості за отриманий товар.

Рішенням господарського суду Кіровоградської області від 22.04.2008р. (суддя Хилько Ю.I.) позовні вимоги задоволено повністю; стягнено з приватного сільськогосподарського підприємства "Лан" на користь приватного підприємства "Агропромислова компанія "Урожай" заборгованості по оплаті вартості отриманого товару в розмірі 800 000, 00 грн., державне мито в розмірі 8000, 00 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 118 грн.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 26.05.2008р. (судді: Кузнецова I.Л. -головуючий, Верхогляд Т.А., Чимбар Л.О.) апеляційну скаргу приватного сільськогосподарського підприємства "Лан" на рішення господарського суду Кіровоградської області від 22.04.2008р. повернено заявнику, з підстав, того що до скарги не додано документів, які підтверджують сплату державного мита у встановленому розмірі, відповідно до підпунктів "а", "г" пункту 2 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.1993р. № 7-93 "Про державне мито" (7-93) .

Судове рішення вмотивовано тим, що із заяв майнового характеру, що подаються до господарських судів, встановлена ставка державного мита у розмірі 1 відсотка ціни позову, але не менше 6 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, із апеляційних скарг на рішення господарських судів по спорах майнового характеру ставка державного мита встановлена у розмірі 50 відсотків ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми; оскільки рішення оскаржено у повному обсязі, а додана, відповідачем, квитанція № 38501/з89 від 05.05.2008р., свідчить про оплату державного мита, лише у сумі 400 грн.

Не погоджуючись з ухвалою апеляційного господарського суду, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу та направити справу на розгляд до господарського суду апеляційної інстанції.

При цьому скаржник посилається на порушення судом норм процесуального права, а саме статтю 97 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) ; судом не з'ясовано і не встановлено, в якій саме частині оскаржується рішення господарського суду першої інстанції та яка ціна позову у цієї частині, щоб робити припущення про те, що ПСП "Лан" не в повному обсязі сплатило державне мито; тобто має місце недоведеність обставин, що мають значення справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 11.07.2008р. касаційну скаргу прийнято до провадження і призначено до слухання та зобов'язано відповідача надати оригінал апеляційної скарги з доданими до неї документами.

Позивач своїм правом у відповідності до статті 33 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , не скористався, суду жодних доказів не надав.

Сторони не скористалися правом на участь представників у судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представника позивача, присутнього в судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або перевіряти докази.

Повертаючи позовну заяву приватного сільськогосподарського підприємства "Лан" на підставі пункту 3 статті 97 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , апеляційний господарський суд керувався тим, що скаржником порушені вимоги даної норми та не додано належних доказів, що підтверджують сплату державного мита у встановленому порядку та розмірі.

Згідно частини 1 статті 46 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) державне мито сплачується в доход державного бюджету в порядку і розмірі, встановлених законодавством України. Порядок і розмір сплати державного мита в Україні встановлено Декретом Кабінету Міністрів України "Про державне мито" (7-93) .

Відповідно до підпункту "г" пункту 2 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито" (7-93) державне мито із апеляційних скарг на рішення господарських судів сплачується у розмірі 50 відсотків ставки, що підлягає сплаті у разі подання заяви для розгляду спору у першій інстанції, а із спорів майнового характеру -50 відсотків ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми.

Підпунктом "а" цієї статті передбачено, що із заяв майнового характеру, що подаються до господарських судів, державне мито сплачується в розмірі 1 відсотку ціни позову, але не менше 6 неоподаткованих мінімумів доходів громадян і не більше 1500 неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

Як встановлено апеляційним господарським судом, відповідачем сплачено державне мито в сумі 400, 00 грн., згідно квитанції № 38501/з89 від 05.05.2008р. Однак, враховуючи, що вартість позовних вимог становить 800 000, 00 грн., то перераховане відповідачем державне мито в сумі 400, 00 грн., не може бути визнане судом належним доказом сплати державного мита у встановленому законодавством розмірі.

Крім того, приватне сільськогосподарське підприємство "Лан" в касаційній скарзі посилається на порушення апеляційним господарським судом норм процесуального права при винесенні оскаржуваної ухвали, але в порушення статті 33 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , відповідач не надав Вищому господарському суду жодних доказів, які б об'єктивно підтверджували його доводи та обставини справи, на які посилається скаржник.

Відповідно до статті 36 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) письмовими доказами є документи та матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідчених копіях.

Згідно статті 33 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого господарського суду України, дійшла висновку, що Дніпропетровський апеляційний господарський суд обгрунтовано повернув апеляційну скаргу без розгляду.

До того ж, в оскаржуваній ухвалі Дніпропетровського апеляційного господарського суду зазначено, що в разі усунення обставин, що викликали повернення апеляційної скарги без розгляду, сторона має право повторно подати апеляційну скаргу у загальному порядку.

Твердження заявника про порушення і неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права не знайшли свого підтвердження та не спростовують висновків суду, у зв'язку з чим підстав для скасування ухвали колегія суддів не вбачає.

Керуючись статтями 43, 111-7, пунктом 1 статті 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу приватного сільськогосподарського підприємства "Лан" залишити без задоволення.

Ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 26.05.2008р. у справі № 18/172 господарського суду Кіровоградської області залишити без змін.