Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

в судовому засіданні взяли участь представники :

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області (суддя Манько Г.В.) від 08.07.2008 року, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду (головуючий суддя –Мороз В.Ф., судді –Логвиненко А.О., Стрелець Т.Г.) від 04.09.2008 року, у справі №28/230-08 позов задоволено повністю; визнано за позивачем право на оренду земельної ділянки площею 0.1519 га (кадастровий №1210100000:09:039:0008), розташованої за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Таманській, 11 (Самарський район), на умовах договору оренди землі від 15.04.2005 року укладеного між Дніпропетровською міською радою та ТОВ "Асамір ЛТД" з моменту прийняття судового рішення, терміном на два роки; вважати договір оренди земельної ділянки від 15.04.2005 року (кадастровий №1210100000:09:039:0008), адреса: м. Дніпропетровськ, вул. Таманська, 11, укладений між Дніпропетровською міською радою та ТОВ "Асамір ЛТД" поновленим з моменту прийняття судового рішення на той же строк, а саме до 15.04.2009 року; стягнуто з відповідача-1 на користь позивача державне мито в сумі 85,00 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 118,00 грн.

В касаційній скарзі відповідач-1 просить скасувати ухвалені по справі судові акти та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, а саме: ст.ст.116, 124 ЗК України, ст. 19 Закону України "Про оренду землі", п.34 ст. 26, п.2 ст. 59, ст. 77 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Відзиву на касаційну скаргу позивач не надіслав.

Сторони не скористалися наданим процесуальним правом на участь в засіданні суду касаційної інстанції.

Перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

ТОВ "Асамір ЛТД" звернулося у Господарський суд Дніпропетровської області із позовом до Дніпропетровської міської ради, Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради про визнання права на оренду земельної ділянки на умовах договору оренди землі, укладеного 15.04.2005 року між Дніпропетровською міською радою та ТОВ "Асамір ЛТД" з моменту прийняття судового рішення, терміном на 2 роки; про визнання договору оренди землі, укладеного 15.04.2005 року між Дніпропетровською міською радою та ТОВ "Асамір ЛТД", поновленим з моментом прийняття судового рішення на той же строк, а саме до 15.04.2009 року.

Позов мотивовано тим, що відповідно до частини 3 статті 33 Закону України "Про оренду землі", у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди, то за відсутності письмових заперечень орендодавця протягом одного місяця після закінчення строку договору він підлягає поновленню на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором; письмове заперечення здійснюється листом-договором. ТОВ "Асамір ЛТД", яке повністю виконує всі умови договору оренди земельної ділянки, у відповідь на лист щодо продовження договірних правовідносин по її оренді, не отримало від Дніпровської міської ради та її виконавчих органів листів-повідомлень щодо неможливості продовження (поновлення) договірних правовідносин сторін.

Ухваленими по справі судовими актами позов задоволено. Рішення суду першої інстанції вмотивоване тим, що ТОВ "Асамір ЛТД" належно виконувало обов’язки орендаря земельної ділянки і за таких обставин, відповідно до частини 1 статті 33 Закону України "Про оренду землі", має право на поновлення договору оренди на тих самих умовах і на той самий строк, оскільки від Дніпропетровської міської ради та її виконавчих органів, в порушення умов договору оренди, листів-повідомлень щодо неможливості продовження (поновлення) договірних відносин не надходило.

Апеляційний суд, встановивши, що на спірній земельній ділянці знаходиться нерухоме майно, належне позивачу на праві власності, визнав заперечення відповідача щодо поновлення договору оренди на новий строк без визначення правових наслідків щодо нерухомого майна такими, що суперечать ст. 377 ЦК України, ст. 120 Земельного кодексу України та є порушенням визначеного зазначеними статтями права користування позивача вказаною земельною ділянкою та права власності на нерухоме майно.

Проте, такі висновки ґрунтуються на недостатньо досліджених обставинах справи та вимог закону.

Згідно з пунктом 34 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування", до виключної компетенції міської ради належить вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин, які розглядаються виключно на пленарному засіданні ради - сесії.

Таким чином, враховуючи що чинним законодавством не передбачено автоматичного поновлення договорів оренди землі, реалізація переважного права на поновлення договору оренди земельної ділянки в разі відсутності заперечень з боку сторін можливе лише за наявності відповідного рішення органу місцевого самоврядування.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи (а.с.54, 55), позивач повідомлявся про те, що укладення договорів оренди на новий строк здійснюється виключно за письмовим зверненням орендаря на ім’я міського голови про надання земельної ділянки в оренду, на підставі рішення міської ради про передачу земельної ділянки в оренду, в установленому порядку, та про необхідність звільнення орендованої раніше земельної ділянки у разі відсутності наміру подальшого користування цією земельною ділянкою. Також, Дніпропетровська міська рада посилалась на дані листа від 15.01.2007 року №003 (вхідний № 11/489 від 22.01.2007 року), в якому позивач звертався до міського голови з проханням дати вказівку відповідним службам підготувати правовстановлювальні документи з питання продовження договору оренди землі (а.с.39), що по суті не є пропозицією укласти договір оренди на новий строк.

Вказані обставини безпідставно не були взяті до уваги судами першої та апеляційної інстанцій.

Також колегія суддів відзначає таке.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що право власності за позивачем на об’єкт нерухомості - незавершене будівництво, зареєстровано згідно витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 23.11.2007 року на підставі рішення постійно діючого третейського суду при Асоціації "ЛЕВЛЕКС" від 06.09.2007 року.

Статтею 120 Земельного кодексу України передбачено, що до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором.

Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначено, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Аналогічна норма викладена у статті 377 ЦК України.

Задовольняючи позов із застосуванням наведених норм до правовідносин сторін, суд апеляційної інстанції виходив з того, що припинення права користування земельною ділянкою неможливе без визначення між орендарем та орендодавцем правових наслідків щодо нерухомого майна, яке на ній розташоване, зокрема викупу, знесення, тощо.

Проте, судом не враховано, що виникнення права власності на об’єкт нерухомості, розташований на землі, що орендувалась, не є самостійною автоматичною підставою для продовження (поновлення) договору оренди земельної ділянки. Стосовно вирішення питання правових наслідків щодо нерухомого майна, яке збудоване на земельній ділянці, що знаходиться у комунальній власності, то це не є предметом доказування у даному спорі.

Колегія суддів відзначає, що реєстрація права власності на будівлю і споруду не тягне за собою перехід права користування земельною ділянкою під нею, оскільки в наведеній нормі йдеться про перехід права власності на землю при переході права власності на об’єкт нерухомості на підставі договору відчуження. Разом з тим, виникнення права власності на об’єкт нерухомості не на підставі договору відчуження, не тягне за собою автоматичного переходу права власності на земельну ділянку під об’єктом нерухомості, а вимагає в цьому випадку окремого договірно-правового регулювання шляхом укладання відповідних цивільно-правових угод між власником земельної ділянки і власником споруди, але жодна норма закону не встановлює обов’язковість укладання, чи поновлення з цих підстав, договору оренди земельної ділянки, на якій розташована будівля.

Суду слід ретельно дослідити і підстави заявленого позивачем позову, оскільки останній не уточнював своїх позовних вимог, а посилання на ст. 120 Земельного кодексу міститься лише у переліку норм, якими він керувався при поданні позову, але без обґрунтування правової позиції щодо такого посилання в контексті заявлених вимог.

Оцінці підлягає і обраний позивачем спосіб захисту права, а саме, чи підлягає розгляду в господарському процесі спір про встановлення юридичного факту, а саме факту поновлення договору, що не є аналогічним зобов’язанню укласти договір, тобто не є переддоговірним спором.

Судами не дано належної оцінки зазначеним обставинам та вимогам закону, не достатньо досліджено об’єм компетенції та повноваження Дніпропетровської міської ради і виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради щодо питань, пов’язаних з орендою землі, яка перебуває у комунальній власності.

Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, а застосування норм матеріального права цілковито залежить від повноти та правильності встановлення обставин справи, судові рішення не можна визнати законними, у зв’язку з чим вони підлягають скасуванню, а справа –направленню на новий розгляд до Господарського суду Дніпропетровської області.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і в залежності від установлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-8, п. 3 ч. 1 ст. 111-9, ч.1 ст. 111-10, ст. 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

Касаційну скаргу Дніпропетровської міської ради на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 04.09.2008 року у справі № 28/230-08 задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 04.09.2008 року та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 08.07.2008 року у справі № 28/230-08 –скасувати.

Справу № 28/230-08 направити до Господарського суду Дніпропетровської області на новий розгляд.