39/714-07(30/64-07) Про визнання агентського договору діючим - Текст документа

У січні 2007 року акціонерне товариство закритого типу страхова компанія "ДIСКО" звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до державного підприємства "Придніпровська залізниця" про визнання агентського договору (договору доручення) від 19.10.2005 №АД55ПР/НФ-051687/НЮ діючим до 31 грудня 2007 року та зобов'язання відповідача виконувати цей договір, а також покласти на відповідача судові витрати, зазначивши, що залізниця несвоєчасно сповістила страхову компанію про намір розірвати договір, чим порушила його права.

06.03.2007 АОЗТ "ДIСКО" подало до суду заяву про уточнення позовних вимог, в яких позивач просить суд прийняти рішення про визнання агентського договору (договору доручення) діючим до 31.12.2007 та про покладання на відповідача судових витрат, чим фактично відмовився від позовної вимоги про зобов'язання державне підприємство "Придніпровська залізниця" виконувати агентський Договір (договір доручення).

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 12.03.2007 у справі № 30/64-07 в задоволенні позовних вимог з урахуванням їх уточнення відмовлено повністю. Рішення суду мотивовано тим, що позовна вимога про визнання договору діючим є встановленням факту, що має юридичне значення, а такий спосіб захисту не передбачений ст.16 Цивільного кодексу України (435-15) , або договором сторін. Факт дії договору може встановлюватися господарськими судами лише у разі вирішення спору про право цивільне.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 29.05.2007 рішення господарського суду скасоване та прийняте нове, яким агентський договір ( договір доручення) визнано діючим до 31.12.2007 та зобов'язано державне підприємство "Придніпровська залізниця" виконувати агентський договір (договір доручення) від 19.10.2005 №АД55ПР/НФ-051687/НЮ. Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд послався на ст.16 Цивільного кодексу України (435-15) , яка встановлює один із способів захисту порушеного права - це зміна правовідношення, а термін дії договору є суттєвим елементом правовідношення.

Постановою Вищого господарського суду України від 20.09.2007 судові рішення скасовано і справу направлено на новий розгляд до господарського суду Дніпропетровської області через неповне встановлення обставин справи та їх правову оцінку. Під час нового розгляду справи суду належало встановити, які саме відносини склались між сторонами : агентські чи доручення і в залежності від встановленого визначити підстави та строки відмови від договору і надати правову оцінку всім доказам по справі.

Під час нового розгляду справи господарським судом Дніпропетровської області у відповідності із вимогами ст.111-12 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) виконано вказівки, які містились у Постанові Вищого господарського суду України від 20.09.2007, та надано оцінку всім обставинам справи.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 10.01.2008 ( суддя Ліпинський О.В.) в задоволенні позовних вимог відмовлено на тих підставах, що суд визнав укладений сторонами Договір агентським договором, який сторони продовжували виконувати у 2007 році, і який припиняється на підставах, передбачених ст.304 Господарського кодексу України (436-15) . До того ж, суд послався на ст.16 Цивільного кодексу України (435-15) , яка не передбачає такий спосіб захисту цивільних прав і інтересів, як визнання договору діючим.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 09.04.2008 ( головуючий суддя Голяшкін О.В., судді Герасименко I.М., Прудніков В.В.) за апеляційними скаргами державного підприємства "Придніпровська залізниця " та Акціонерного товариства закритого типу Страхової компанії "ДIСКО" рішення суду першої інстанції скасоване і прийнято нове, яким визнано агентський договір ( договір доручення) від 19.10.2005 № АД55ПР/НФ-051687/НЮ діючим до 31 грудня 2007 року, судові витрати покладено на відповідача.

Приймаючи рішення по суті, апеляційний суд послався на те, що між сторонами укладено агентську угоду, умови припинення якої передбачені ст.304 Господарського кодексу України (436-15) . Застосування до спірних відносин положень ст.1008 Цивільного кодексу України (435-15) щодо припинення договору доручення є безпідставним, а одностороння відмова відповідача від договору визнана апеляційним судом неправомірною, оскільки сторони вільні укладати будь-які договори і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Судова колегія апеляційного суду визнала невірним висновок суду першої інстанції про те, що визнання договору діючим не передбачено у ст.16 Цивільного кодексу України (435-15) , оскільки юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Не погоджуючись із висновками суду апеляційної інстанції, державне підприємство "Придніпровська залізниця" подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову апеляційного суду і змінити мотивувальну частину рішення місцевого суду в частині оцінки договору як агентського. Обгрунтовуючи касаційну скаргу, заявник зазначив про порушення норм матеріального та процесуального права, а саме - неправильне визнання залізниці страховим агентом на підставі ст.15 Закону України "Про страхування" (85/96-ВР) і незастосування ст.1008 Цивільного кодексу України (435-15) в частині права на відмову від договору доручення.

Заслухавши пояснення присутніх в судовому засіданні представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові,, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, і це підтверджується матеріалами справи, 19.10.2005 між сторонами укладений агентський договір (договір доручення) №АД55ПР/НФ-051687/НЮ (далі -Договір), за яким страховик ( позивач) приймає на себе зобов'язання по страхуванню пасажирів -застрахованих осіб, що відправляються зі станцій Дніпропетровської та Кримської дирекцій залізничних перевезень під час поїздки або перебування на залізничних вокзалах і залізничних станціях на умовах, передбачених Положенням про обов'язкове особисте страхування від нещасних випадків на транспорті затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 959 від 14.08.1996 "Про затвердження Положення про обов'язкове особисте страхування від нещасних випадків на транспорті" (959-96-п) , а страховий агент - залізниця (відповідач) діє від імені та за дорученням страховика і виконує частину його страхової діяльності в сфері вищезазначеного виду страхування.

Відповідно до п.7.1 Договору договір набуває чинності з 01.01.2006 і діє до 31.12.2006. У випадку, якщо жодна з сторін за місяць до закінчення терміну дії договору заявляє в письмовому вигляді про намір розірвати договір, він вважається пролонгованим на наступний термін, договір не може бути розірваний в односторонньому порядку до закінчення терміну його дії.

Листом від 12.12.2006 за № Н-21/1950 залізниця повідомила позивача про намір розірвати спірний Договір.

Листом від 26.12.2006 за № Н-21/2027 залізниця повідомила позивача про розірвання з 01.01.2007 та відмову від агентського Договору ( договору доручення) від 19.10.2005 на підставі ст.1008 глави 68 Цивільного кодексу України (435-15) , відповідно до якої договір доручення припиняється у разі відмови довірителя або повіреного від договору, оскільки довіритель або повірений мають право відмовитись від договору доручення у будь-який час.

Судом першої інстанції встановлено, що поряд з направленням листів про розірвання та відмову від Договору залізниця продовжувала виконувати його умови, що підтверджується платіжними дорученнями за січень-березень 2007 року про перерахування на рахунок позивача грошових коштів на підставі Договору. Фактичне виконання залізницею умов Договору свідчить про його пролонгацію.

Відповідно до частини 7 статті 15 Закону України "Про страхування" (85/96-ВР) страхові агенти - громадяни або юридичні особи, які діють від імені та за дорученням страховика і виконують частину його страхової діяльності, а саме: укладають договори страхування, одержують страхові платежі, виконують роботи, пов'язані із здійсненням страхових виплат та страхових відшкодувань. Страхові агенти є представниками страховика і діють в його інтересах за винагороду на підставі договору доручення із страховиком, тому Законом визначено вид та форму договору, за якою страхові агенти здійснюють діяльність у відносинах із страховиками у сфері страхування.

Суд першої інстанції визначив спірний договір, за яким залізниця як страховий агент надає позивачу як страховику посередницькі послуги при здійсненні ним страхової діяльності як комерційне посередництво ( агентська діяльність), який відповідає положенням ст.295, 297 Господарського кодексу України (436-15) .

Відповідно до ст.295 Господарського кодексу України (436-15) комерційне посередництво (агентська діяльність) є підприємницькою діяльністю, що полягає в наданні комерційним агентом послуг суб'єктам господарювання при здійсненні ними господарської діяльності шляхом посередництва від імені, в інтересах, під контролем і за рахунок суб'єкта, якого він представляє.

Статтею 305 Господарського кодексу України (436-15) встановлено, що відносини, які виникають при здійсненні комерційного посередництва (агентської діяльності) у сфері господарювання, регулюються цим Кодексом, іншими прийнятими відповідно до нього нормативно-правовими актами, що визначають особливості комерційного посередництва в окремих галузях господарювання. У частині, не врегульованій нормативно-правовими актами, зазначеними у цій статті, до агентських відносин можуть застосовуватися відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) , якими регулюються відносини доручення.

Спеціальною нормою права -Законом України "Про страхування" (85/96-ВР) встановлено, що страхові агенти -це фізичні або юридичні особи, які діють від імені та за дорученням страховика і виконують частину його страхової діяльності. Страхові агенти є представниками страховика і діють в його інтересах за винагороду на підставі договору доручення із страховиком.

Відповідно до статті 1008 Цивільного кодексу України (435-15) встановлено, договір доручення припиняється на загальних підставах припинення договору, а також у разі відмови довірителя або повіреного від договору.

Припинення агентського договору врегульоване ст. 304 Господарського кодексу України (436-15) , яка визначає, що агентський договір припиняється за угодою сторін, а також у разі : відкликання повноважень комерційного агента суб'єктом, якого він представляє, або відмови комерційного агента від подальшого здійснення комерційного посередництва за договором, укладеним сторонами без визначення строку його дії; вибуття однієї із сторін договору внаслідок її припинення або смерті; виникнення інших обставин, що припиняють повноваження комерційного агента або суб'єкта, якого він представляє. У разі відкликання повноважень комерційного агента суб'єкт, якого представляє комерційний агент, повинен сповістити його про припинення договору не менш як за один місяць, якщо більш тривалий строк не передбачений договором.

Термін, за який комерційний агент повинен сповістити суб'єкта, якого він представляє, про відмову від подальшого здійснення комерційного посередництва за договором, - норми цієї статті не встановлюють.

Таким чином, судом першої інстанції визнано залізницю страховим агентом та застосовано частину 7 статті 15 Закону України "Про страхування" (85/96-ВР) , де визначено поняття страхових агентів, які є представниками страховика і діють в його інтересах за винагороду на підставі договору доручення із страховиком.

Оскільки повноваження касаційної інстанції у відповідності із ст.111-7 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) не передбачають право касаційного суду додатково перевіряти або переоцінювати докази, то вимога державного підприємства "Придніпровська залізниця" внести зміни в мотивувальну частину рішення господарського суду Дніпропетровської області від 10.01.2008 шляхом виключення з мотивувальної частини оцінки агентського договору(договору доручення) посилання на ст.525 ЦКУ, ст.188, 295,297,305 ГКУ не можуть бути задоволені.

Крім того, в обгрунтування відмови в задоволенні позовних вимог визнати договір діючим суд першої інстанції послався на те, що позивач зазначає, що неправомірні дії залізниці щодо односторонньої відмови від Договору порушують його права, в зв'язку з чим просить суд з метою захисту порушеного права визнати договір діючим до 31.12.2007.

Однак, згідно із ст.16 Цивільного кодексу України (435-15) кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу і передбачає способи захисту цивільних прав і інтересів, серед яких не передбачено такий спосіб, як визнання договору діючим. Не встановлений такий спосіб захисту цивільних прав і Договором. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Колегія суддів Вищого господарського суду погоджується із висновками суду першої інстанції і зазначає, що визнання договору укладеним, чинним або діючим може бути предметом судового дослідження при вирішенні спору про право матеріальне, заявлене у спосіб, передбачений ст.16 Цивільного кодексу України (435-15) . Визнання договору діючим є по суті встановленням юридичного факту, що не передбачено ані Цивільним кодексом України (435-15) , ані Господарським процесуальним кодексом України (1798-12) .

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції зазначив, що згідно ст.526 ЦК України (435-15) , ст.193 ГК України (436-15) зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, а також відповідно до ст.525 ЦК України (435-15) , ст.188 ГК України (436-15) одностороння відмова від зобов'язання або одностороннє розірвання господарських договорів не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Суд апеляційної інстанції помилково дійшов висновку, що невірним є висновок господарського суду про віднесення спірного Договору до агентського договору (договору доручення) а також, що невірним є посилання суду першої інстанції в рішенні на положення частини 7 статті 15 Закону України "Про страхування" (85/96-ВР) , якою передбачено, що страхові агенти діють на підставі договору доручення із страховиком, оскільки даний Закон містить загальні положення щодо регулювання відносин страхування і не забороняє укладення інших угод, в тому числі агентських договорів, при здійсненні посередницької діяльності у сфері страхування, оскільки ст.627 Цивільного кодексу України (435-15) закріплює принцип свободи договору.

Апеляційний суд послався на те, що термін "агентська угода" було замінено на термін "Договір доручення" постановою Кабінету Міністрів України від 20.04.2007 № 640 (640-2007-п) , проте сторонами відповідних змін до агентського Договору (Договору доручення) від 19.10.2005 не вносилось.

Апеляційний суд також визнав невірним висновок господарського суду, покладений в обгрунтування рішення про відмову в задоволенні позову про те, що визнання чинним договору не передбачається у ст.16 Цивільного кодексу України (435-15) як спосіб захисту цивільних прав та інтересів, оскільки закон не встановлює обмежень у способах захисту цивільних права та інтересів, а згідно ст.124 Конституції України (254к/96-ВР) юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Однак, постановляючи судове рішення 09 квітня 2008 року, яким визнається агентський договір ( договір доручення) від 19 жовтня 2005 року № АД55ПР/НФ-051687/НЮ діючим до 31 грудня 2007 року, судова колегія в мотивувальній частині не визначила, яким чином таке рішення захищає цивільні права та законні інтереси позивача.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що вимога визнати договір діючим спрямована на встановлення факту, який має юридичне значення, а не на поновлення порушеного права або захист охоронюваного законом інтересу. Факт чинності або дійсності договору може встановлюватись господарськими судами лише у разі вирішення спору про право цивільне, що є складовою оцінки фактичних обставин справи та обгрунтованості вимог.

Висновок суду першої інстанції не суперечить положенням Конституції України (254к/96-ВР) щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі.

Стаття 111-7 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) встановлює межі перегляду справи в касаційній інстанції -переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

За результатами перевірки у касаційному порядку встановлено, що фактичні обставини, які входять до предмету доказування у цій справі, з'ясовані судами попередніх інстанцій з достатньою повнотою, судом першої інстанції їм дана правова оцінка, однак, переглядаючи в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції апеляційною інстанцією неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим висновки суду апеляційної інстанції не відповідають цим обставинам, суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність скасування постанови суду апеляційної інстанції та залишення в силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11, Господарського процесуального кодексу України (1798-12) Вищий господарський суд України -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу державного підприємства "Придніпровська залізниця" задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 09.04.2008 скасувати, рішення господарського суду Дніпропетровської області від 10.01.2008 у справі №39/714-07(30/64-07) залишити в силі.