Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

за участю предствників сторін від:

позивача: Літинський І.В. (дов. від 09.01.08),

відповідача 1): Уляник Р.Б. (дов. від 12.11.08),

відповідача 2): Маєвський Т.Б. (дов. від 23.05.08),

третьої особи: не з'явилися, належним чином повідомлені про час та місце розгляду касаційної скарги,

У вересні 2007 року Управління майном спільної власності Львівської обласної ради звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до Сокільської сільської ради, Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" про визнання права спільної власності на будинок, що знаходиться за адресою: Львівська область, Пустомитівський район, село Сокільники, вул. Січових стрільців, 1, скасування державної власності вказаного будинку за Сокільницькою сільською радою та скасування рішення виконкому Сокільницької сільради від 16.11.05 № 83.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 10.01.08 (суддя Л.Масловська) відмовлено у задоволенні позовних вимог. Приймаючи рішення у справі, господарський суд виходив з недоведеністю позивачем в силу статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України обґрунтованості заявлених ним вимог щодо належного йому на праві власності частини спірного будинку, оформленого за першим відповідачем. Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції керувався приписами статті 128 Цивільного кодексу УРСР, статтями 321, 328, 329 Цивільного кодексу України, згідно з якими право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 27 травня 2008 року (колегією суддів у складі: Гнатюк Г.М.- головуючого, Кравчук Н.М., Мирутенко О.Л.) рішення Господарського суду Львівської області від 10.01.08 залишено без змін з тих же мотивів.

Не погоджуючись з винесеними у справі судовими актами, Управління майном спільної власності Львівської обласної ради звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову у даній справі скасувати і прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Касаційна скарга вмотивована доводами щодо порушення судами попередніх інстанцій приписів статті 128 Цивільного кодексу УРСР, статей 329, 331 Цивільного кодексу України. Скаржник зазначив, що акт приймання-передачі будинку із спільної власності територіальних громад області до комунальної власності Сокільницької сільської ради або з балансу ДКП "ЦРА № 54" на баланс Сокільницької сільради не підписувалися, що свідчить про те, що до комунальної власності Сокільницької сільради будинок чи частина будинку не передавалося. Скаржник послався також на порушення господарськими судами положень статей 32, 34, 36, 43 Господарського процесуального кодексу України.

Заслухавши суддю - доповідача Швеця В.О., пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування господарськими судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, Управління майном спільної власності Львівської обласної ради є правонаступником Відділу з питань майна комунальної власності облдержадміністрації в частині повноважень щодо управління майном спільної власності територіальних громад області, що підтверджується п. 1.3.1 Положення про управління майном спільної власності Львівської обласної ради, затвердженого рішенням Львівської обласної ради № 33 від 23.06.06. Відповідно до п. 5 вказаного Рішення позивачу підпорядковані комунальні підприємства, що перебувають у власності Львівської обласної ради, щодо яких Управління майном спільної власності Львівської облради виконує визначені положенням функції власника.

Судами встановлено, що спірний будинок будувався за об'єктним кошторисом № 0-1 і кошторисом на будівництво аптеки та сільради, виготовленого Львівською філією Державного проектного інституту гірничої хімії "Львівгірхімпроект" у 1971 році. Згідно зазначених документів, будівництвом планувалося зведення не лише приміщень аптеки, а й приміщень сільради в одному будинку. Вказане підтверджується також паспортом на спірний будинок, згідно з яким, на першому поверсі будинку розміщена аптека, на другому поверсі –сільська рада.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів. Статтею 329 вказаного Кодексу унормовано, що юридична особа публічного права набуває право власності на майно, передане їй у власність та на майно, набуте нею у власність на підставах, не заборонених законом. Право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Примусове відчуження об"єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості. В силу статті 328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Виконавчим комітетом Сокільницької сільської ради було прийнято рішення № 83 від 16.11.05 про видачу свідоцтва про право власності на спірний будинок за адресою: Львівська область, Пустомитівський район, с. Сокільники, вул. Січових Стрільців, буд.1 за Сокільницькою сільською радою.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій вказали про відсутність в матеріалах справи доказів, які б свідчили про наявність правових підстав для визнання за позивачем права власності на частину спірного об'єкту.

У відповідності з вимогами статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає, що при розгляді справи суди першої та апеляційної інстанцій вірно визнали безпідставними вимоги позивача про визнання за ним права власності на частину спірного об'єкту нерухомості, посилаючись на відсутність належних доказів, які б підтверджували наявність правових підстав для переходу права власності на частину спірного об'єкту за позивачем.

Відповідно до статті 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі статтею 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Приймаючи оскаржувані рішення, суди попередніх інстанцій вірно визнали такими, що не можуть вважатись належними та допустимими доказами використання та утримання будинку за свій рахунок, надані позивачем суду акти приймання виконаних робіт, накладні, підрядні договори, які не доводять понесення вказаних витрат позивачем на будинок в цілому та не є підставою для визнання за останнім права власності на нього.

Таким чином, приймаючи постанову суд апеляційної інстанції вірно застосував норми матеріального і процесуального права та обґрунтовано відмовив позивачеві в задоволенні його позовних вимог.

Згідно з частиною другою статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Правова оцінка обставин та достовірності доказів по справі є виключна прерогатива першої та апеляційної інстанції.

Доводи позивача, що містяться в касаційній скарзі, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції.

Враховуючи вищенаведене, судова колегія касаційної інстанції вважає, що оскаржувана постанова Львівського апеляційного господарського суду є законною та обґрунтованою, а тому не вбачається підстав для її зміни чи скасування.

На підставі викладеного, керуючись статтями. 111-5, 111-7, п.1 статті 111-9, 111-10 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

Касаційну скаргу Управління майном спільної власності Львівської обласної ради залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного господарського суду від 27 травня 2008 року у справі № 21/250 - без змін.