Вищий господарський суду України в складі колегії

суддів:

Грейц К.В. -головуючого,

Бакуліної С.В.,

Мачульського Г.М.,

розглянувши касаційну скаргу

та касаційне подання

Шевченківської районної у місті Києві ради

Заступника прокурора міста Києва

на постанову

від 15.04.2008

Київського апеляційного господарського суду

у справі господарського суду міста Києва № 30/322

за позовом

Приватного підприємства "Анастасія"

до

3-ті особи

Шевченківської районної у місті Києві ради

- ТОВ "Ольга і К"

- ТОВ "Ліон"

- Управління з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у місті Києві ради

про

визнання недійсним розпорядження

за участю представників:

- позивача

Лео Н.А.

- відповідача

Ковальчук Т.М.

-3-ї особи

Коломієць С.I. (ТОВ "Ольга і К")

Санітарський С.Г. (ТОВ "Ліон")

- прокуратури

Громадськй С.О.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 11.02.2008 у справі №30/322 (суддя Ващенко Т.М.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.04.2008 (колегія суддів у складі головуючого судді Андрієнка В.В., суддів Малетича М.М., Студенця В.I.), задоволені в повному обсязі позовні вимоги ТОВ "Анастасія", уточнені і збільшені в процесі розгляду справи, до Шевченківської районної у місті Києві ради про визнання недійсним п. 1.1 розпорядження Шевченківської районної у місті Києві ради № 202 від 29.12.2006 про надання в орендне користування ТОВ "Ліон" приміщення першого поверху площею 251,1 кв. м в будинку № 49 по вул. Щербакова в м. Києві та визнання недійсним п.102 Переліку об'єктів комунальної власності Шевченківського району, що підлягають приватизації шляхом викупу згідно Додатку до рішення V сесії V скликання Шевченківської районної у м. Києві ради від 15.02.2007 № 167, яким ТОВ "Ліон" дозволено викуп нежитлового приміщення площею 251,1 кв. м по вул. Щербакова, 49 в м. Києві.

Рішення та постанова у справі мотивовані тим, що прийняття спірних рішень відбулось під час існування між ПП "Анастасія" та ТОВ "Ольга і К" правовідносин суборенди приміщення за адресою: м. Київ, вул. Щербакова, 49, отже, передача зазначеного приміщення іншому орендарю - ТОВ "Ліон" є порушенням передбаченого нормою ч. 3 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (2269-12) права позивача на продовження оренди на новий строк.

Шевченківська районна у місті Києві рада та Заступник прокурора міста Києва з рішенням та постановою у справі не згодні, в поданих до Вищого господарського суду України касаційній скарзі та касаційному поданні просять зазначені судові акти у справі скасувати, направити справу на новий розгляд та прийняти нове рішення про відмову у позові відповідно.

Свої вимоги скаржники обгрунтовують тим, що рішення та постанова у справі прийняті за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, суди порушили і неправильно застосували норми процесуального та матеріального права, адже, не встановили наявність правових підстав для визнання недійсними спірних рішень Шевченківської районної у м. Києві ради і порушення внаслідок їх прийняття будь-яких прав позивача, які б підлягали судовому захистові.

Розпорядженням Заступника голови Вищого господарського суду України від 24.07.2008 № 02-12.2/248 для розгляду касаційної скарги і касаційного подання у справі призначено колегію суддів у складі: головуючого судді Грейц К.В., суддів Бакуліної С.В., Мачульського Г.М.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні пояснення представників сторін і прокуратури, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного та рішенні місцевого господарських судів, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а касаційне подання -частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено, що відповідно до договору оренди від 04.03.1999 Товариству з обмеженою відповідальністю "Ольга і К" передано в строкове платне володіння комунальне майно - приміщення загальною площею 251,1 кв. м, розташоване на першому поверсі будинку за адресою: м. Київ, вул. Щербакова, 49.

На підставі зазначеного договору і розпорядження № 823 від 27.09.1999 Радянської районної державної адміністрації про згоду на передачу майна в суборенду, 07.08.1999 ТОВ "Ольга і К" уклало з ПП "Анастасія" договір суборенди частини цього нежитлового приміщення площею 200 кв. м.

01.01.2003 між тими ж сторонами укладено новий договір суборенди, за умовами якого ТОВ "Ольга і К" передає, а ПП "Анастасія" приймає в тимчасове користування приміщення площею 240 кв. м, розташоване за адресою: м. Київ, вул. Щербакова, 49 терміном з 01.01.2003 по 31.12.2004. Відповідно до додаткової угоди від 25.12.2003 договір суборенди продовжено до 31.12.2007.

Посилаючись на ту обставину, що договір оренди діє до 06.09.2016, позивач вважає порушеним своє право на суборенду приміщення, в зв'язку з чим вимагає визнати недійсним п. 1.1 розпорядження Шевченківської районної у місті Києві ради № 202 від 29.12.2006, яким вирішено надати в орендне користування ТОВ "Ліон" приміщення першого поверху площею 251,1 кв. м в будинку № 49 по вул. Щербакова в м. Києві до 28.12.2007 та розірвати договір оренди від 04.03.1999, укладений між ТОВ "Ольга і К" та КП УЖГ Шевченківського району м. Києва, у зв'язку з відмовою орендаря, а також визнати недійсним пункт 102 Переліку об'єктів комунальної власності Шевченківського району, що підлягають приватизації шляхом викупу, згідно Додатку до рішення V сесії V скликання Шевченківської районної у м. Києві ради від 15.02.2007 № 167, яким ТОВ "Ліон" дозволено викуп нежитлового приміщення площею 251,1 кв. м по вул. Щербакова, 49 в м. Києві.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що договір суборенди не було достроково розірвано, позивача не було повідомлено про зміну основного орендаря і необхідність укладення в зв'язку з цим нового договору суборенди, чим порушено його право на продовження оренди на новий строк, передбачене нормою ч. 3 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (2269-12) , яке відповідно до ч. 4 ст. 22, ч. 1 ст. 28 цього Закону підлягає захистові нарівні з захистом права власності.

Втім, висновки судів попередніх інстанцій колегія суддів вважає суперечливими і передчасними, тобто, такими, що не грунтуються на повно встановлених обставинах справи і правильному застосуванні норм чинного законодавства.

Так, виходячи з приписів ст. 22 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (2269-12) , ст. 774 Цивільного кодексу України (435-15) за договором піднайму наймач зобов'язується передати піднаймачеві майно у тимчасове користування за плату, отже, сторонами договору є наймач і піднаймач, при цьому, піднаймач не перебуває у правовідносинах з наймодавцем, функції якого у такому договорі виконує наймач, таким чином, наймодавець має права і може нести обов'язки тільки щодо наймача; відносини піднайму мають похідний, залежний від правовідносин найму характер, тобто, умови договору піднайму залежать від умов договору найму і мають відповідати змісту договору найму, строк договору піднайму не може перевищувати строку договору найму, тому, припинення договору найму тягне за собою припинення договору піднайму.

Отже, з метою правильного вирішення спору, встановлення дійсних правовідносин між сторонами за справою -позивачем, як суборендарем, і відповідачем, як орендодавцем, порушення останнім в зв'язку з прийняттям спірних рішень встановлених законом або договором прав чи інтересів позивача, які б підлягали судовому захистові і відновленню, судам попередніх інстанцій слід було б дослідити і надати правову оцінку умовам договору оренди, чого, однак, в порушення вимог ст. 43 ГПК України (1798-12) , зроблено не було, адже, цей договір навіть відсутній в матеріалах справи.

Таким чином, не можливо вважати встановленим факт порушення у зв'язку з прийняттям спірних рішень прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а посилання судів як на підставу задоволення позову на норму ч. 3 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (2269-12) колегія суддів вважає хибним, адже, за змістом зазначеної норми можливість реалізації переважного права на продовження (укладення) договору оренди на новий строк пов'язується з закінченням терміну договору оренди і за лише за інших рівних умов перед іншими претендентами на оренду, яке (переважне право) у випадку недосягнення згоди щодо умов договору на новий термін припиняється, втім, виникнення і існування зазначених підстав вважати, що переважне право позивача на оренду приміщення порушене, судами також не встановлено.

Разом з тим, залишились не спростованими заперечення відповідача проти позову з посиланням на необхідність встановлення і таких необхідних підстав для визнання спірних рішень недійсними як невідповідність їх вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав ці акти.

Крім того, суди попередніх інстанцій не врахували, що норма ст. 393 Цивільного кодексу України (435-15) , яку ними застосовано в якості підстави для задоволення позову, передбачає правовий захист саме власника майна або титульного володільця від незаконного втручання держави в особі органів державної влади або місцевого самоврядування в майнову сферу власника, втім, у даному спорі саме орган місцевого самоврядування є власником майна територіальної громади, а не суборендар такого майна, отже, визнання недійсними рішень власника щодо володіння, доцільного і ефективного користування і вільного розпорядження належним йому майном призводить до порушення його прав, передбачених нормами ст. ст. 319, 321 Цивільного кодексу України (435-15) , а, крім того, колегія суддів звертає увагу, що позивач не зазначав норму ст. 393 Цивільного кодексу України (435-15) як підставу позову.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного суду України від 29.12.1976 № 11 "Про судове рішення" (v0011700-76) , рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, а також оцінку всіх доказів. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обгрунтувати. Мотивувальна частина рішення повинна мати також посилання на закон та інші нормативні акти матеріального права, на підставі яких визначено права і обов'язки сторін у спірних правовідносинах.

Обгрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду стосовно встановлених обставин і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Резолютивна частина рішення повинна містити чіткі та безумовні висновки, що грунтуються на аналізі та оцінці фактичних обставин, викладених у його мотивувальній частині, та відповідати застосованим до спірних відносин нормам права.

Однак, в порушення цих приписів і вимог ст. 84 ГПК України (1798-12) судами попередніх інстанцій не встановлена наявність чи відсутність обставин, які входять до предмету доказування і з якими закон, на який посилається позивач, пов'язує виникнення у нього права на позов і судовий захист права, яке він вважає порушеним, у обраний ним спосіб, та наявність таких необхідних підстав для визнання спірних рішень недійсними як невідповідність їх вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав ці акти.

Оскільки відповідно до приписів ст. ст. 111-5, 111-7 ГПК України (1798-12) касаційна інстанція перевіряє повноту встановлення та юридичну оцінку обставин справи і не наділена повноваженнями щодо їх встановлення, колегія суддів на підставі п. 3 ст. 111-9 ГПК України (1798-12) вважає за необхідне скасувати судові акти попередніх інстанцій, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення зазначених обставин і надання їм належної правової оцінки з врахуванням всіх вищевикладених вказівок цієї постанови.

Керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9 - 111-11 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.04.2008 у справі господарського суду міста Києва № 30/322 та рішення від 11.02.2008 у цій справі скасувати.

Справу направити на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Касаційну скаргу Шевченківської районної у місті Києві ради задовольнити, касаційне подання Заступника прокурора міста Києва задовольнити частково.