20-11/336 Про визнання права власності на ділянку під’їзної залізничної колії - 13.11.2008 Прийняття

Рішенням господарського суду міста Севастополя (суддя Дмитрієв В.С.) від 16.05.2008 у справі № 20-11/336 відмовлено в задоволенні позовних вимог, уточнених в процесі розгляду справи ТОВ "Кримстройторг" до Державного підприємства "Кримські генеруючі системи" про визнання права власності на ділянку під’їзної залізничної колії довжиною 319,7 погонних метрів від межі під'їзної колії у місці примикання до стрілки № 78 станційного шляху № 46 станції Інкерман-2, яка веде до комплексу складського господарства, розташованого за адресою: м. Севастополь, вул. Чернореченська, 115, включаючи стрілку № 1, яка відводить до уловлюючого тупику, та до стрілки № 2, яка відводить на виробничу базу Державного підприємства "Кримські генеруючи системи", включаючи стрілку № 2.

Рішення мотивовано тим, що спірна ділянка залізничної колії повністю знаходиться в межах земельної ділянки, наданій на праві постійного користування відповідачеві, що підтверджується висновками призначеної у справі судової комплексної експертизи, ця ділянка з/колії не передавалась позивачеві попереднім власником - ВАТ "Севастопольський морський завод" за договором купівлі-продажу № 3305 від 14.06.2005 по акту від 15.06.2008, оскільки договір містить умову про розташування об’єкту купівлі-продажу на належній продавцеві земельній ділянці.

Севастопольський апеляційний господарський суд, здійснюючи апеляційний перегляд в зв’язку зі скаргою ТОВ "Кримстройторг", постановою від 21.07.2008 (колегія суддів у складі головуючого судді Борисової Ю.В., суддів Гонтаря В.І., Черткової І.В.) рішення у справі № 20-11/336 скасував та прийняв нове рішення, яким позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Кримстройторг" задовольнив повністю, визнавши за ним право власності на спірну ділянку залізничної колії довжиною 319,7 погонних метрів.

Постанова у справі мотивована доведеністю приналежності під’їзної колії попередньому власникові - ВАТ "Севастопольський морський завод", втім, суд першої інстанції не прийняв до уваги тієї обставини, що у 1993 році Севастопольська ТЕЦ, провівши реконструкцію розвантажувальної естакади і під'їзних шляхів до неї, самовільно, без отримання дозволу власника, виконала ремонт під'їзних шляхів, належних ДП "Севастопольський морський завод імені С.Орджонікідзе" (право попереднику продавця), і, оформивши акт робочої приймальної комісії про приймання в експлуатацію відремонтованої залізничної під'їзної колії довжиною 889 погонних метрів, безпідставно прийняла до свого балансу колії, які фактично їй не належали.

Відповідач - ДП "Кримські генеруючі системи", не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, в поданій касаційній скарзі просить її скасувати, рішення у справі залишити в силі, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції під час розгляду справи норм матеріального (ст. 41 Конституції України, ст. ст. 316, 317 Цивільного кодексу України) та процесуального (ст. ст. 42, 43, 84, 105 ГПК України) законодавства.

Ухвалою від 16.10.2008 розгляд касаційної скарги відкладено на 13.11.2008.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні пояснення представників сторін та прокуратури, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного та рішенні місцевого господарських судів, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено, що 14.06.2005 між ТОВ "Кримстройторг" та ВАТ "Севастопольський морський завод" укладено договір купівлі-продажу, зареєстрований приватним нотаріусом І.Д.Бойко в реєстрі за № 3305, за умовами якого ВАТ "Севастопольський морський завод" (продавець) продало, а ТОВ "Кримстройторг" (покупець) придбало у власність комплекс складського господарства в цілому, що знаходиться за адресою: м. Севастополь, вул. Чернореченська, 115 (п. 1.1 договору), нерухоме майно в цілому розташоване на земельній ділянці, наданій у постійне користування Севастопольською міською державною адміністрацією згідно з Державним актом на право постійного користування землею І-КМ № 001637 від 18.18.2000 та складається з переліченого в договорі майна, в т.ч. інших споруд №№ 1-5, 7-19 (п. 2.1 договору).

Зазначене в договорі майно передане позивачеві за актом приймання-передачі від 15.06.2005, в якому серед іншого під № 10 значиться інвентарний № 70301 залізничний шлях літ.№4 довжиною 1780м, а під № 11 –інвентарний № 70336 під’їзний з/шлях літ.№5 довжиною 2624м.

Вважаючи себе власником придбаного за вказаним договором майна, зокрема, під’їзного з/шляху довжиною 2624м, позивач заявив даний позов, обґрунтовуючи його приписами ст. ст. 319, 334, 392, 657, 662 Цивільного кодексу України, а в подальшому уточнив позовні вимоги (а.с.135, т.2), посилаючись на те, що спірною є частина з 2624м під’їзного залізничного шляху, а саме 319,7 погонних метрів (від межі під'їзної колії у місці примикання до стрілки № 78 станційного шляху № 46 станції Інкерман-2, яка веде до комплексу складського господарства, розташованого за адресою: м. Севастополь, вул. Чернореченська, 115, включаючи стрілку № 1, яка відводить до уловлюючого тупику, та до стрілки № 2, яка відводить на виробничу базу Державного підприємства "Кримські генеруючи системи", включаючи стрілку № 2).

Відповідач, заперечуючи проти позову, послався на приналежність йому на праві державної власності як залізничної колії, так і земельної ділянки, на якій ця колія розташована і яка надана в постійне користування саме для обслуговування залізничної колії.

Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій дійшли прямо протилежних висновків щодо підставності і ґрунтовності позовних вимог.

Так, суд першої інстанції, відмовляючи в позові, виходив з висновку №1 від 18.02.2008 призначеної ним комплексної судової експертизи, проведеної ЗАТ "Севастопольський інститут гео-інженерно-технічних досліджень" із залученням спеціалістів ВАТ "Севгеоцентр" та ДП "Придніпровська залізниця", згідно якої земельна ділянка, надана в користування Севастопольській ТЕЦ ДП "Кримські генеруючи системи" за Державним актом ІІ-КМ № 005879 на право постійного землекористування, не має спільних меж із земельною ділянкою, яка надана в постійне користування ВАТ "Севастопольський морський завод" за Державним актом І-КМ № 001637 на право постійного землекористування, а спірна ділянка залізничної колії довжиною 319,7 п/м від межі залізничного шляху ДП "Придніпровська залізниця" №46 станції Інкерман-2, місце примикання - стрілка № 78, повністю розташована у межах земельної ділянки, наданій в користування Севастопольській ТЕЦ ДП "Кримські генеруючи системи" для її обслуговування.

Отже, виходячи з умов п. 2.1 договору купівлі-продажу від 14.06.2005, згідно якого нерухоме майно в цілому розташоване на земельній ділянці, наданій у постійне користування Севастопольською міською державною адміністрацією за Державним актом на право постійного користування землею І-КМ № 001637 від 18.18.2000, спірна залізнична колія, яка знаходиться поза межами належної продавцеві земельної ділянки, не передавалась позивачеві попереднім власником - ВАТ "Севастопольський морський завод".

Натомість, суд апеляційної інстанції, відхиливши висновки комплексної судової експертизи, виходив з того, що право власності на спірні залізничні під'їзні колії виникло у ВАТ "Севастопольський морський завод" на підставі акту від 05.07.1974 передачі з балансу Севастопольського міжгалузевого підприємства промислового залізничного транспорту (правонаступником якого є ВАТ "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту") на баланс підприємства а/с 7880 (правопопередника Севастопольського морського заводу) під'їзних залізничних колій (без естакади розвантажувальної), що примикають до станції Інкерман-2 Придніпровської залізниці на ділянці вугільного складу Севастопольської ГРЕС, довжиною 2624 погонних метра.

Зазначені під'їзні колії за інвентарним номером 70336 прийняті на баланс Севастопольським морським заводом з листопада 1974 року, що підтверджується інвентарною карткою, ці колії вказані в Технічному паспорті під'їзних шляхів (1983р.) і Технологічному процесі роботи під'їзного шляху по станції примикання Інкерман-2 (1984 р.) як його власність.

В подальшому ДП "Севастопольський морський завод імені С.Орджонікідзе" реорганізовано у ВАТ "Севастопольський морський завод" шляхом корпоратизації, в процесі якої під'їзні з/колії за інвентарним номером 70336 приватизовані, що підтверджується свідоцтвом про право власності на комплекс складського господарства, виданим 26.05.2004 на підставі розпорядження Севастопольської міської державної адміністрації від 17.03.2003 № 381-Р, зареєстрованим КП "Бюро технічної інвентаризації та державної реєстрації об'єктів нерухомого майна" Севастопольської міськдержадміністрації в реєстровій книзі за № 1568 від 26.05.2004, де під №№ 4, 5 значаться інші споруди, тобто, під’їзні з/колії і внутрішні з/колії.

Також судом апеляційної інстанції встановлено, що до району вугільних складів Севастопольської ТЕЦ відходили дві під'їзні колії: 1) під'їзна залізнична колія, яка починалася від стрілки № 204 шляху № 15 (у подальшому нумерація стрілок змінювалася на №№ 52а, 52), а наразі це існуюча залізнична колія, яка відходить від шляху № 46 стрілкою № 78 станцій Інкерман-2, належала Севастопольському морському заводу імені С.Орджонікідзе на підставі акту передачі під'їзних залізничних колій від 05.07.1974; 2) залізнична колія, яка починалася від стрілки № 41 через стрілку № 62, належала Севастопольській ТЕЦ на підставі акту № 2 від 22.05.1989 прийому-передачі основних засобів від Севастопольського міжгалузевого підприємства промислового залізничного транспорту до балансу Севастопольської ТЕЦ, згідно якого була передана естакада розвантажувальна довжиною 365 погонних метрів, а також залізнична під'їзна колія на естакаді довжиною 568 погонних метрів, що в подальшому, включаючи стрілочні переводи №№ 41, 62, демонтовані підприємством - балансоутримувачем.

Разом з тим, висновки судів попередніх інстанцій колегія суддів вважає суперечливими, передчасними і такими, що не ґрунтуються на повно встановлених обставинах, які мають значення для справи.

Так, в порушення вимог ст. ст. 33, 34 ГПК України позивач не довів належними і допустимими доказами, а суди попередніх інстанцій в порушення вимог ст. ст. 38, 43 ГПК України не встановили обставин, що входять до предмету доказування, зокрема, в зв’язку з чим, на підставі чого і чому саме спірною вважається ділянка під’їзної колії довжиною 319,7 метрів погонних, і чи входить ця ділянка у загальний обсяг під’їзної залізничної колії довжиною 2624 метрів, яка належала ВАТ "Севастопольський морський завод" і була в подальшому відчужена позивачеві за договором купівлі-продажу від 14.06.2005 та передана йому за актом від 15.06.2005.

При цьому, по матеріалах інвентаризації БТІ місце розташування і довжина залізничних шляхів, які були предметом купівлі-продажу за договором від 14.06.2005, теж не визначені, отже, не можливо вважати, що позивач купив саме ті 319,7 п/м, які є спірними.

Суд апеляційної інстанції не звернув уваги, що документи, на які він посилається як на підставу для задоволення позовних вимог, містять суперечливі дані щодо довжини належних попередньому власникові з/колій, зокрема, згідно схеми шляхового розвитку (а.с.91-92 т.1) повна довжина шляху становила 3473 метра, а не 2624 метра, як зазначає суд, до складу яких входив шлях № 7 (від межі під’їзної колії до упора) довжиною 965 метрів з зазначенням, що цей шлях має також № 15 згідно договору на експлуатацію під’їзної колії, отже, не виключається, що саме цей шлях є спірним, однак, він не входить до складу 2624 метрів, що належали ВАТ "Севастопольський морський завод".

Крім того, характеристика під’їзної колії (а.с.23, т.2) містить таку ж загальну експлуатаційну довжину під’їзної колії - 3473 м, в т.ч. Р-38 - 1611 м, Р-43 - 1862 м, отже, не відомо внаслідок чого і за рахунок якої саме з/колії утворилась різниця між 3473 м та 2624 м і що являє собою ця різниця.

При цьому, суд апеляційної інстанції в порушення вимог ст. 42 ГПК України без належного вмотивування відхилив висновки судової комплексної експертизи, якими визначено місцезнаходження спірної ділянки з/колії, натомість, задовольняючи позовні вимоги, не встановив на підставі будь-яких інших альтернативних і допустимих доказів її фактичне місце розташування і не визначив чи відповідає заявлений позивачем метраж спірної ділянки з/колії 319,7 м зазначеним ним межам її початку і закінчення, включаючи вказані позивачем індивідуалізуючі ознаки.

Таким чином, колегія суддів констатує, що предмет позову не був визначений судами попередніх інстанцій, що виключає можливість висновку суду касаційної інстанції щодо правильності застосування судами норм матеріального права при вирішенні спору.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, рішення та постанова у справі підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з’ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об’єктивно оцінити докази, що мають значення для її розгляду та вирішення спору по суті і, в залежності від встановленого, прийняти обґрунтоване та законне судове рішення.