Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

в судовому засіданні взяли участь представники :

Рішенням Господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Дворний І.І.) від 24.04.2008 року у справі № 2-7/12506-2007 позов задоволено; визнано за позивачем право на викуп земельної ділянки під розміщення об'єкту нерухомості - чебуречної з навісом літ. "Э-Э1", розташованої за адресою: АДРЕСА_1, яка складається з літ."Э" -чебуречна, площею забудови 36,6кв.м., загальною площею 25,2кв.м., літ."Э-1" -навіс, площею забудови 21,4кв.м. та території, необхідної для її обслуговування; зобов'язано відповідача протягом 10 днів з моменту вступу в законну силу рішення суду укласти з позивачем договір купівлі-продажу земельної ділянки по розміщенню чебуречної з навісом у затвердженій судом редакції; стягнуто з відповідача на користь позивача 85,00 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду (головуючий суддя Прокопанич Г.К., судді -Антонова І.В., Котлярова О.Л.) від 11.06.2008 року у справі № 2-7/12506-2007 рішення Господарського суду АР Крим від 24.04.2008 року скасовано; в позові відмовлено.

В касаційній скарзі позивачка просить скасувати постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 11.06.2008 року, а рішення Господарського суду АР Крим від 24.04.2008 року залишити без змін, посилаючись на порушення норм матеріального права, а саме: ст.ст. 16, 377, 643 ЦК України, ст. 120 Земельного кодексу України.

У запереченні на касаційну скаргу відповідач повністю заперечує викладені в ній доводи.

Заслухавши пояснення по касаційній скарзі представників позивача, заперечення на касаційну скаргу представників відповідача, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Позивачка звернулась до суду з позовом про визнання права на викуп земельної ділянки, яка знаходиться під об'єктом належної їй на праві власності нерухомості; у разі не укладення відповідачем договору купівлі-продажу земельної ділянки протягом 10 днів з моменту вступу рішення в законну силу, вважати цей договір укладеним в редакції позивача. Позов обґрунтовано посиланням на ст.ст. 16, 377, 643 ЦК України, ст. 120 Земельного кодексу України.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що право власності у Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 на об'єкт нерухомості виникло на підставі рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від 27 квітня 2006 року у справі № 2-29/77885-2006 (т.1 а.с.9-11).

Статтею 120 Земельного кодексу України передбачено, що до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором.

Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначено, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Задовольняючи позов із застосуванням наведеної норми до правовідносин сторін, суд першої інстанції виходив з того, що висновком судової будівельно-технічної експертизи № 2623 від 29.10.2007 року встановлено, що площа земельної ділянки, необхідної для розміщення належного позивачу об'єкту нерухомості, дорівнює площі забудови та складає 58м-2. Площа земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування об'єкта, не передбачена (т.1 а.с.75-89).

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верхового Суду України, викладених у пункті 1 постанови від 29.12.1976 року № 11 "Про судове рішення (v0011700-76) ", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи з загальних засад і змісту законодавства України.

Колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду, що рішення суду першої інстанції цим вимогам не відповідає, з огляду на таке.

Згідно з пунктами 1, 2 статті 78 Земельного кодексу України, право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.

Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України (254к/96-ВР) , цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Структура власності на землю реалізується через такі земельно-економічні і державно-організаційні елементи, як володіння, користування і розпорядження. Зазначені положення відтворені у статті 317 Цивільного кодексу України, відповідно до пункту 1 якої до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором.

З матеріалів справи вбачається, що земельна ділянка, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 площею 1,1559га на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 534500 від 21.04.2006 року належить саме відповідачу і з його власності не вибувала.

Суд першої інстанції не звернув увагу на ту обставину, що об'єкт нерухомості, який належить позивачу, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1

Крім того, постановою загальних зборів пайовиків Сакського районного споживчого товариства від 27.10.2006 року належна відповідачеві земельна ділянка зарахована до неподільного суспільного майна споживчої кооперації України.

При цьому, перехід права власності на будівлю і споруду до набувача нерухомого майна не тягне за собою автоматичного переходу права власності на земельну ділянку, на якій розташована будівля (споруда). Перехід права власності на землю вимагає в цьому випадку окремого договірно-правового регулювання шляхом укладання відповідних цивільно-правових угод між власником земельної ділянки і набувачем споруди, але жодна норма закону не встановлює обов'язковість укладання договору купівлі-продажу земельної ділянки, на якій розташована будівля.

Крім того, позивачкою не надано суду доказів дотримання нею вимог статті 181 Господарського кодексу України.

Беручи до уваги все наведене та вимоги чинного законодавства в їх сукупності, колегія суддів не вбачає підстав для скасування постанови Севастопольського апеляційного господарського суду.

Керуючись ст.ст. - 111-5, - 111-7, - 111-8, п.1 ч.1 ст.- 111-9, ст.ст. - 111-11, - 111-13 ГПК України, Вищий господарський суд України,-

Касаційну скаргу СПД ОСОБА_1 на постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 11.06.2008 року у справі № 2-7/12506-2007 залишити без задоволення, а постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 11.06.2008 року у справі № 2-7/12506-2007 -без змін.