Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Дунаєвської Н.Г. -головуючого,

Михайлюка М.В.,

Мележик Н.I.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фреш" на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 24 квітня 2008 року у справі № 11/419 Господарського суду Львівської області за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Слов'янка", м. Київ, до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фреш", м. Львів, про стягнення 69 181,28 грн.,

за участю представників сторін:

позивача -не з'явився;

відповідача -Шелемей В.В. (дов. № 5 від 01.04.2008р.),

в с т а н о в и в:

У грудні 2007 року позивач -ТОВ "Слов'янка" -пред'явив у господарському суді позов до відповідача -ТОВ "Фреш" про стягнення 69 181,28 грн.

Вказував, що 02.03.2007р. між ним та відповідачем було укладено договір дистриб'юції № 16, згідно умов якого він зобов'язався поставити, а відповідач -прийняти та здійснити оплату продуктів харчування на умовах, передбачених договором.

Зазначав, що на виконання умов договору № 16 ним було здійснено поставку продуктів харчування відповідачу на загальну суму 144 287,57 грн.

Посилаючись на порушення відповідачем умов договору в частині оплати, позивач, згідно заяви про збільшення позовних вимог № 12 від 29.01.2008р., просив стягнути з відповідача 69 181,28 грн. основного боргу та 1 462 грн. інфляційних.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 31 січня 2008 року (суддя Сало I.В.) позов задоволено частково.

Постановлено стягнути з відповідача на користь позивача 68 905,43 грн. основного боргу, 689,05 грн. витрат по сплаті державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В іншій частині позову провадження припинено.

Рішення в частині задоволення позовних вимог щодо сплати відповідачем заборгованості, мотивоване посиланнями на порушення відповідачем умов договору в частині оплати, що є підставою для покладення на нього обов'язку по сплаті боргу.

Рішення в частині припинення провадження по стягненню інфляційних, мотивоване посиланнями на п.1.1 ст. 80 ГПК України (1798-12) , оскільки позивачем не подано розрахунку нарахування інфляційних.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 24 квітня 2008 року (колегія суддів у складі: Кравчук Н.М. -головуючого, Гнатюк Г.М., Мирутенко О.Л.) рішення в частині припинення провадження скасовано та направлено до суду першої інстанції для розгляду по суті в цій частині. В решті рішення залишено без змін.

Постанова мотивована посиланнями на неправильне застосування місцевим судом ст. 80 ГПК України (1798-12) .

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення місцевим судом та судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати частково, а постанову суду апеляційної інстанції скасувати повністю.

Розглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права у вирішенні даного спору, колегія суддів знаходить за необхідне касаційну скаргу задовольнити частково, з таких підстав.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, що викладені в п. 1 Постанови від 29.12.1976 року № 11 "Про судове рішення (v0011700-76) ", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Обгрунтованим визнається рішення, в якому повністю відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

Постанова суду апеляційної інстанції зазначеним вимогам не відповідає.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 02.03.2007р. між сторонами у справі було укладено договір дистриб'юції № 16, згідно умов якого позивач зобов'язався поставити, а відповідач -прийняти та здійснити оплату продуктів харчування на умовах, передбачених договором.

В період з 16.09.2007р. по 27.10.2007р. позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 73 043,17 грн., що підтверджується видатковими накладними № СЛ-05176 від 16.09.2007р., № СЛ-06108 від 27.10.2007р., № СЛ-06335 від 02.11.2007р. та № СЛ-06107 від 27.10.2007р.

В силу ст. 629 ЦК України (435-15) , договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 11 ЦК України (435-15) , договір є однією з підстав виникнення зобов'язань.

Відповідно до ст. 526 ЦК України (435-15) та ст. 193 ГК України (436-15) , зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 525 ЦК України (435-15) передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Згідно п. 1 ст. 530 ЦК України (435-15) , якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач 26.11.2007р. листом № 134 звернувся до відповідача з вимогою погасити заборгованість на протязі 10 днів з дня отримання претензії.

За таких обставин, висновки судів попередніх інстанцій про порушення відповідачем умов договору в частині оплати, що є підставою для покладення на нього обов'язку по сплаті боргу, є такими, що грунтуються на нормах матеріального права.

Крім того, позивач заявою № 12 від 29.01.2008р. збільшив розмір позовних вимог та просив стягнути з відповідача 1 462 грн. інфляційних.

Скасовуючи рішення місцевого суду з посиланнями на неправильне застосування судом першої інстанції ст. 80 ГПК України (1798-12) , суд апеляційїної інстанції правильно зазначив про те, що вказаною статтею ГПК України (1798-12) встановлено вичерпний перелік підстав припинення провадження у справі, і вказаний перелік не містить наведених місцевим судом підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 38 ГПК України (1798-12) якщо подані сторонами докази є недостатніми, господарський суд зобов'язаний витребувати від підприємств та організацій незалежно від їх участі у справі документи і матеріали, необхідні для вирішення спору.

Отже, місцевий суд повинен був витребувати у позивача розрахунок нарахування інфляційних та докази направлення відповідачу вимоги про сплату інфляційних.

Разом з тим, скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині припинення провадження у справі та направляючи справу до суду першої інстанції для розгляду по суті в цій частині, суд апеляційної інстанції вийшов за межі своїх повноважень встановлених ст. 103 ГПК України (1798-12) , а тому постанова суду апеляційної інстанції підлягає до скасування, як така, що прийнята з порушенням норм процесуального права.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями чи відхилені ними, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, справа підлягає направленню до суду апеляційної інстанції для розгляду по суті.

Керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9 - 111-12 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фреш" задовольнити частково.

2. Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 24 квітня 2008 року у справі № 11/419 скасувати.

3. Справу № 11/419 направити до Львівського апеляційного господарського суду для розгляду по суті.