5/614 Про стягнення заборгованості за опалювання та гаряче водопостачання - Текст документа

Рішенням господарського суду Полтавської області від 03.06.-14.06.2005р. (суддя Iваницький О.Т.), залишеним без змін постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 23.01.2008р. (судді Зеленіна Н.I. -головуючий, Андрейцева Г.М., Рудченко С.Г.), позов задоволено частково; припинено провадження в частині стягнення 56901,25грн.; стягнуто з відповідача на користь позивача борг в сумі 383896,92грн., витрати по сплаті державного мита в розмірі 1700грн. і витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 118грн.

Відповідач в касаційній скарзі просить скасувати рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів і прийняти нове рішення, яким в позові відмовити, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, перевіривши наявні матеріали (фактичні обставини) справи на предмет правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення представників сторін, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, між ВАТ "Зіньківська сільгосптехніка" (постачальник) та Зіньківською міською радою (споживач) укладено договір №30 від 27.10.1998р. (строк дії 01.05.1999р.), за умовами якого постачальник зобов'язується надати послуги по подачі гарячої води та опаленню житлових будинків, а споживач зобов'язується своєчасно вносити плату за опалювання та гаряче водопостачання протягом поточного місяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця. При несвоєчасній оплаті споживач сплачує пеню у розмірі 0,5 % від вартості неоплачених коштів за кожну добу затримки.

Відповідно до умов договору №3 від 01.10.1999р., укладеного між ВАТ "Зіньківська сільгосптехніка" (постачальник) та Зіньківською міською радою (споживач), споживач зобов'язується проводити оплату різниці між вартістю спожитого тепла і державними тарифами, що сплачує населення житлових будинків. Строк дії договору встановлено до 01.05.2000р.

Відповідно до вищеназваних договорів № 30 від 27.10.1998р. та № 3 від 01.10.1999р. відповідач зобов'язувався відшкодувати позивачу різницю між вартістю наданих послуг та державними тарифами на послуги, що сплачує населення.

Пунктом 2 Договору № 30 від 27.10.1998р. відповідач зобов'язався своєчасно вносити плату за опалювану площу і гаряче водопостачання протягом поточного місяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця.

Пунктом 2 Договору № 3 від 01.10.1999р. передбачено, що розрахунок вартості спожитого тепла буде проводитися по закінченні кожного місяця, і надаватись міській раді разом з рахунком на різницю між вартістю спожитого тепла і державними тарифами, що сплачує населення.

Позивач щомісячно виставляв рахунки-фактури на підставі затвердженого щомісячного розрахунку відпускної вартості послуг котельні у зв'язку із зміною вартості на газ.

Головним фінансовим управлінням Полтавської обласної державної адміністрації в листопаді 1999 року у вересні-жовтні 2000 року проведено взаємозаліки та вексельні проплати на суму 300665,21грн., платіжними дорученнями № 8 від 10.11.1999р. на суму 33000грн., № 35 від 11.09.2000р. на суму 123464грн., №77 від 10.10.2000р. на суму 47138грн., №89 від 26.10.2000р. на суму 97063,21грн., Акти № 1359, 1366, 1375 приймання-передачі векселів від 28.12.1998р. та протоколи повідомлення № 673, 762 від 31.12.1998р.

В розрахунку 872 фактичної дотації за опалення з 01.10.1999р. по квітень 2000р. включно з врахуванням оплати населенням тепла в літні місяці головним бухгалтером Зіньківської міської ради Матяш А.В. зафіксовано, що виставлена позивачем сума складає 291571,43грн., фактична сума дотації та її розрахунок з врахуванням оплати населенням за тепло в літні місяці складає 237092,21грн., зайво нарахована дотація в сумі 54479,22грн.

В період з 01.10.99р. по 01.05.00р. позивачу надійшли дотації в сумі 338103,55грн. Всього різниця між вартістю наданих послуг по опаленню житлових приміщень та державними тарифами на надання послуг по опаленню житлових приміщень за Договором № 30 від 27.10.1998р. та Договором № 3 від 01.10.1999р. становила 539241,81грн. Згідно з Актом звірки взаємних розрахунків станом на 09.03.2005р. позивач зазначив, що станом на 01.01.2003 рік заборгованість складає 390825,57грн.

Відповідачем проведене часткове відшкодування вищезазначеної суми боргу у розмірі 155344,89грн., у зв'язку з чим сума заборгованості станом на 01.11.2004 року становила 383896,92грн.

За таких обставин, господарські суди прийшли до висновку про задоволення позову та стягнення з Зіньківської міської Ради суми боргу у розмірі 383896,92грн.

Однак, такий висновок господарських судів є передчасним, оскільки він зроблений без дотримання вимог ст. 43 ГПК України (1798-12) щодо всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Згідно з роз'ясненнями Пленуму Верховного Суду України, викладеними у п. 1 постанови від 29.12.1976 р. № 11 "Про судове рішення (v0011700-76) ", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Господарські суди не звернули увагу на те, що відповідно ст.28 Закону України "Про місцеве самоврядування" (280/97-ВР) окреслено дві правові форми визначення цінової політики: встановлення та погодження тарифів.

При цьому, встановлювати тарифи на житлово-комунальні послуги орган місцевого самоврядування у особі свого виконавчого органу вправі виключно по відношенню до підприємств, що перебувають у його комунальній власності, відповідно до вимог ст.ст. 17, 28 Закону України "Про місцеве самоврядування" (280/97-ВР) . Щодо підприємств, які не перебувають у комунальній власності місцевого органу самоврядування, то законодавчо передбачено таку форму реалізації цінової політики, як погодження цін і тарифів.

Таким чином, суду належало з'ясувати чи перебуває позивач у комунальній власності. Якщо позивач не належить до комунальної власності місцевого органу самоврядування, то суду потрібно перевірити чи звертався позивач до уповноваженої особи для погодження йому тарифів на економічно обгрунтованому рівні.

При цьому суди не перевірили, чи подав позивач докази, які б свідчили про те, що запропоновані ним витрати на виробництво житлово-комунальних послуг є економічно обгрунтованими та об'єктивно вищими, ніж погоджені відповідачем (у разі їх погодження відповідно до вимог закону) тарифи на послуги з теплопостачання.

Суди також не перевірили факт надання послуг з опалення та їх обсяги, адже від цього залежить розмір стягуваної суми боргу.

Місцевий господарський суд, посилаючись на акт звірки розрахунків між позивачем та відповідачем на суму 455332грн. станом на 01.01.2000р. (а.с.68 т.1), не дав оцінки тій обставині, що даний акт не містить посилань на договори, на підставі яких заявлено позов про стягнення боргу. Крім того, в акті не визначено, за який період утворилась заборгованість на вказану суму.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу, прийняв до уваги висновок Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз від 16.11.2005р. №671. Однак, суд не дав йому належної оцінки, тоді як відповідно до вимог ст.42 ГПК України (1798-12) висновок судового експерта оцінюється судом за правилами ст.43 цього Кодексу. Так, поза увагою суду залишилися ті обставини, що експерт врахував заборгованість відповідача перед позивачем станом на 1 жовтня 1998р. Відповідно, судом не встановлено, чи включає визначена експертом сума боргу заборгованість за період, який передував укладенню договору №30 від 27.10.1998р.

Дослідження вказаних обставин є суттєвим для правильного вирішення спору, виходячи з того, що спірні правовідносини між сторонами у справі, та, відповідно, підстави для стягнення боргу, виникли на підставі договорів №30 від 27.10.1998р. та №3 від 01.10.1999р.

У відповідності зі статтею 43 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності. Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази господарський суд повинен у мотивувальній частині рішення навести правове обгрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у судовому акті лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 4-2 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

За таких обставин ухвалені в справі судові рішення не можуть вважатися законними і обгрунтованими.

Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, рішення місцевого господарського суду та постанова апеляційної інстанції підлягають скасуванню, а справа -направленню на новий розгляд до господарського суду першої інстанції. При новому розгляді справи слід врахувати наведене і вирішити спір відповідно до закону.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 108, 111-5, 111-7, п.3 ч.1 ст.111-9, 111-10, ст.111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу задовольнити частково.

Постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 23.01.2008р. та рішення господарського суду Полтавської області від 03.06.-14.06.2005р. у справі №5/614 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.