Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

за участю представників сторін

Одеська міська рада звернулась до господарського суду Одеської області з позовом до Суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_1 за участю в якості третьої особи Управління Служби безпеки України в Одеській області про звільнення земельної ділянки площею 0,0432 га за адресою: АДРЕСА_1.

Позов мотивовано припиненням укладеного між сторонами договору оренди спірної земельної ділянки від 12.06.03 на підставі п. 6.3 договору в зв'язку з початком реалізації планувальних рішень району щодо будівництва багатоквартирного житлового будинку.

Відповідач проти позову заперечив, посилаючись на обставини розташування на спірній земельній ділянці належного йому на праві власності приватизованого нерухомого майна.

Рішенням від 14.03.08 господарський суд Одеської області (суддя Д'яченко Т.Г.) позов задовольнив повністю, зобов'язавши відповідача звільнити займану ним спірну земельну ділянку.

Постановою від 13.05.08 Одеський апеляційний господарський суд (колегія суддів у складі: Мацюри П.Ф. -головуючого, Андрєєвої Е.І., Ліпчанської Н.В.) рішення суду першої інстанції залишив без змін.

Судові рішення мотивовані відсутністю у відповідача правових підстав для користування спірною земельною ділянкою після припинення відповідного договору оренди згідно з п. 6.3 договору та п. 4 ст. 26 Закону України "Про оренду землі" (в редакції на момент укладення договору).

Ухвалою від 27.06.08 Вищий господарський суд України порушив касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача, в якій заявлено вимоги про скасування рішення і постанови у справі.

Касаційна скарга мотивована тим, що справа неправомірно розглянута судом першої інстанції за відсутності відповідача. Також касатор зазначає про незалучення до участі у справі зареєстрованого за спірною адресою ПП "Муза", прав і обов'язків якого стосується даний спір.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, судова колегія вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, рішенням Одеської міської ради №794-ХХІV від 17.12.02 відповідачеві надано за рахунок земель міста (землі житлової та громадської забудови), раніше не переданих у власність та не наданих у користування, земельну ділянку площею 0,0432 га у АДРЕСА_1 у довгострокову оренду строком на 15 років.

На виконання цього рішення між сторонами у справі укладено договір оренди земельної ділянки від 12.06.03 для експлуатації та обслуговування будівлі магазину.

Пунктом 6.3 цього договору передбачено, що він може бути достроково припинений на підставі п. 4 ст. 26 Закону України "Про оренду землі", з мотивів суспільної необхідності, (в тому числі, у випадку початку реалізації планувальних рішень району) у порядку, встановленому законами України.

У подальшому рішенням Одеської міської ради №561 від 14.09.05 надано дозвіл управлінню Служби безпеки України на проектування і будівництво двосекційного багатоквартирного жилого будинку з вбудовано-прибудованими торгово-офісними приміщеннями АДРЕСА_2 після оформлення документів, що посвідчують право користування земельною ділянкою згідно з чинним законодавством; зобов'язано третю особу здійснити відселення громадян, що проживають у жилих будинках АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 відповідно до чинного законодавства з наданням іншого благоустроєного житлового приміщення.

Рішенням Одеської міської ради №597 від 15.09.05 дано згоду третій особі на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду за адресою: АДРЕСА_2, для подальшого проектування та будівництва 2-секційного 8-17 поверхового жилого будинку з вбудованими офісно-торговими приміщеннями й підземним паркінгом.

Листом №01-18/1488-04 від 17.09.07 Одеське міське управління земельних ресурсів Одеської міської ради повідомило відповідача про припинення договору оренди спірної земельної ділянки у зв'язку з настанням обставин, передбачених п. 6.3 договору оренди -початком реалізації планувальних рішень району.

Зважаючи на те, що відповідно до ст. 34 Закону України "Про оренду землі" в разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором, Одеська міська рада звернулась до господарського суду з позовом у даній справі про звільнення відповідачем спірної земельної ділянки.

Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з відсутності у відповідача права на спірну земельну ділянку, оскільки договір оренди від 20.06.03 припинив свою дію. Як вбачається з встановлених обставин, суди дійшли такого висновку лише на підставі надіслання відповідного листа Одеським міським управлінням земельних ресурсів Одеської міської ради.

Проте відповідно до п. 34 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" питання регулювання земельних відносин (у тому числі надання земельної ділянки в оренду та порушення питання щодо розірвання договору оренди земельної ділянки) вирішується на пленарному засіданні ради -сесії. Тобто згідно з законом способом волевиявлення ради, яка здійснює право власності від імені відповідної територіа льної громади, щодо регулювання земельних відносин є прийняття рішення сесії, а лист міського управління земельних ресурсів не є актом, що регулює земельні відносини.

Обставини щодо прийняття радою на пленарному засіданні відповідного рішення про розірвання укладеного між сторонами договору оренди спірної земельної ділянки судами першої та апеляційної інстанції не встановлені. Також судами не встановлено наявність вирішення вказаного питання у досліджених судами рішеннях відповідача №1276 від 02.06.2000, №561 від 14.09.05 та №597 від 26.09.05. Тобто висновок судів про припинення договору оренди спірної земельної ділянки не заснований на встановленні цих обставин на підставі відповідних наданих сторонами доказів, що підтверджують їх наявність.

Разом з тим слід зазначити, що звертаючись з позовом у даній справі, позивач доводив наявність підстав для припинення договору оренди на підставі п. 6.3 цього договору. У вказаній умові договору сторони погодили його дострокове припинення з мотивів суспільної необхідності, у порядку, встановленому законами України. При цьому сторони послались на положення п. 4 ст. 26 Закону України "Про оренду землі" (в редакції на момент укладення договору), згідно з яким договір оренди земельної ділянки припиняється у разі примусового викупу (вилучення) земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності у порядку, встановленому законами України.

На момент звернення з позовом у справі припинення договору оренди врегульовано ст. 31 Закону України "Про оренду землі", яка також передбачає в якості підстави викуп земельної ділянки для суспільних потреб та примусове відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом.

З огляду на викладені законодавчі положення та умови договору припинення цього договору з мотивів суспільної необхідності може бути здійснено лише за умови дотримання встановленого законом порядку. Проте вирішивши по суті даний спір суди як першої, так і апеляційної інстанції взагалі не досліджували дотримання учасниками спірних правовідносин порядку вилучення земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності, а також передбаченого законом способу врегулювання спірних питань з цього приводу.

Крім того, суди першої та апеляційної інстанцій, задовольнивши позов про зобов'язання відповідача звільнити спірну земельну ділянку, не надали належної правової оцінки обставинам розташування на цій ділянці певного належного відповідачеві або іншій особі майна, зокрема нерухомого, тобто об'єкту, переміщення якого є неможливим без його знецінення та зміни його цільового призначення (ст. 181 ЦК України).

В силу ч. 4 ст. 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану. Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Стаття 321 ЦК України також передбачає, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.

З аналізу вказаних норм вбачається, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, окрім випадків примусового відчуження об'єктів власності з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості.

Тобто розглянувши спір стосовно відсутності у відповідача права на користування спірною земельною ділянкою, суди першої та апеляційної інстанцій одночасно вирішив питання щодо припинення права власності відповідача на розташоване на ній майно -будівлю магазину, для експлуатації та обслуговування якої укладався відповідний договір. При цьому обставини наявності передбачених законом підстав для примусового відчуження цього об'єкту з мотивів суспільної необхідності та дотримання порядку такого відчуження з попереднім та повним відшкодуванням його вартості судами не досліджувались. Також судами при розгляді справи не встановлено обставини зловживання відповідачем своїми правами, зокрема шляхом ухилення від оформлення прав на відповідну земельну ділянку від належним йому об'єктом нерухомості тощо, які могли б бути підставами для відмови від захисту його цивільних прав.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного суду України, викладених у пункті 1 Постанови від 29.12.1976 № 11 "Про судове рішення (v0011700-76) ", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Зважаючи на вищевикладене, судова колегія дійшла висновку про недотримання судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи в цій частині спору вимог ст.ст. 4-3, 4-7, 43, 84, 105 ГПК України (1798-12) щодо повного і всебічного встановлення усіх обставин справи та правильного застосування законодавства, тому рішення і постанова підлягають частковому скасуванню як такі, що не відповідають нормам матеріального та процесуального права. Справу слід передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 108, 111-5, 111-7, 111-9-12 ГПК України (1798-12) , Вищий господарський суд України

1. Касаційну скаргу задовольнити.

2. Рішення господарського суду Одеської області від 14.03.08 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 13.05.08 у справі №3/3-08-189 скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.