Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :

за участю представників:

Рішенням господарського суду Донецької області від 29.01.2008 (судді: Овсяннікова О.В., Матюхін В.І., Радіонова О.О.) позов задоволено - на підставі ст. 152 Земельного кодексу України визнано недійсним з моменту прийняття рішення Донецького міськвиконкому №343/2 від 24.07.2002 "Про надання приватному підприємцю ОСОБА_2 земельної ділянки в оренду для розміщення торговельного павільйону в Київському районі" як таке, що прийняте з порушенням вимог ч.5 ст.116, ст.141 цього Кодексу та з перевищенням компетенції відповідача.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 12.05.2008 (судді: Величко Н.Л., Алєєва І.В., М'ясищева А.М.) рішення скасовано частково. Резолютивну частину рішення викладено у такій редакції:

"Позов приватного підприємця ОСОБА_1 про визнання недійсним рішення виконавчого комітету Донецької міської ради №343/2 від 24.07.2002 року "Про надання Приватному підприємцю ОСОБА_2 земельної ділянки в оренду для розміщення торговельного павільйону в Київському районі" задовольнити частково.

Визнати недійсним п.1, п.2 рішення виконавчого комітету Донецької міської ради № 343/2 від 24.07.2002 року щодо розірвання договору оренди землі від 14.06.2000 року № А/4025, укладеного між Приватним підприємцем ОСОБА_1 та Виконавчим комітетом Донецької міської ради, на підставі договору купівлі - продажу павільйону від 19.02.2002 року з моменту його прийняття, та скасування рішення виконавчого комітету Донецької міської ради від 25.04.2000 року № 142/8 "Про надання Приватному підприємцю ОСОБА_1 м.Донецьк земельної ділянки в оренду для розміщення торговельного павільйону в Київському районі м. Донецька" з моменту прийняття.

В частині визнання рішення виконавчого комітету Донецької міської ради № 343/2 від 24.07.2002 року "Про надання Приватному підприємцю ОСОБА_2 земельної ділянки в оренду для розміщення торговельного павільйону в Київському районі", а саме пунктів 3-7 відмовити".

Постанова мотивована тими обставинами, що прийняття оспорюваного рішення відповідачем про укладання нового договору оренди земельної ділянки з новим власником нерухомого майна не порушує права позивача, оскільки на підставі ст. 120 Земельного кодексу України за договором оренди земельної ділянки від 06.06.2000, укладеним між Донецьким міськвиконкомом та приватним підприємцем ОСОБА_1, право користування земельною ділянкою, на якій розміщено нерухоме майно третьої особи, перейшло до останньої, як нового власника, з моменту продажу нерухомого майна - торговельного павільйону, а саме з 19.02.2002 року. За таких підстав п.п.3-7 оспорюваного рішення відповідають законодавству України. Разом з тим, пункти 1 та 2 оспорюваного рішення щодо розірвання укладеного з позивачем договору оренди землі від 06.06.2000 №А/4025 та скасування рішення Донецького міськвиконкому від 25.04.2000 №142/8 "Про надання приватному підприємцю ОСОБА_1 земельної ділянки в оренду для розміщення торговельного павільйону в Київському районі м.Донецька"прийнято з порушенням чинного законодавства, оскільки Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" (280/97-ВР) не передбачено право Донецького міськвиконкому скасовувати власні рішення.

Приватний підприємець ОСОБА_1 в поданій касаційній скарзі просить постанову скасувати, рішення залишити без змін, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом ст. 19 Конституції України, ст.ст. 116, 120, 141, 152 Земельного кодексу України та ст.ст. 22, 23, 28 Закону України "Про оренду землі". Зокрема, скаржник вважає, що надання третій особі земельної ділянки, яка перебуває у користуванні позивача, можливе лише після її вилучення або розірвання чинного договору оренди у встановленому порядку, як того вимагає ч.5 ст. 116 Земельного кодексу України. Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" (280/97-ВР) не дає відповідачу права скасовувати власні рішення і розривати договори оренди шляхом прийняття рішень.

Колегія суддів, перевіривши фактичні обставин справи на предмет правильності їх юридичної оцінки судом апеляційної інстанції, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню, а оскаржувана постанова - скасуванню із залишенням без змін рішення від 29.01.2008 з наступних підстав.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції про задоволення позову в повному обсязі та задовольняючи позов частково, апеляційний господарський суд виходив з того, що:

Рішенням Київського районного суду м.Донецька від 21.10.2005 визнано за ОСОБА_2 право власності на торговельний павільйон, який розташований за адресою: АДРЕСА_1, як на об'єкт нерухомого майна (т.4, а.с.132). Цим рішенням було встановлено, що 19.02.2002 року ОСОБА_2 у ОСОБА_1 придбаний павільйон, який розташований по АДРЕСА_1, відповідно до договору купівлі-продажу, що нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_3 і зареєстрований у реєстрі за №82. Об'єктом купівлі-продажу за договором визначено торговельний павільйон, який знаходиться за адресою - АДРЕСА_1; розмір павільйону -7000 мм на 4000 мм, висота 2400 м., характеристика павільйону: зварений металевий каркас, внутрішнє заповнення - шлакоблок, зовнішнє обробка - євродошка типу "сайдинг". Згідно технічного паспорту на громадську будівлю - торговельний павільйон, розробленого БТІ м.Донецька, за адресою: АДРЕСА_1 розташований торговий павільйон, фундамент - стрічковий бетон, стіни - шлакоблок, покрівля - шифер, перекриття дерев'яні, підлога - керамічна плитка. Рішенням встановлено, що спірний павільйон заснований на фундаменті, стіни виготовлені із шлакоблоку, що при його переміщенні може призвести до знецінення та зміни призначення, тому суд дійшов висновку про його міцний зв'язок із землею, у зв'язку з чим павільйон за ознаками є нерухомим майном. Це рішення набрало чинності 02.11.2005 року та відповідно до ст. 35 ГПК України є обов'язковим для господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для вирішення спору.

Проаналізувавши договір купівлі-продажу від.19.02.2002, паспорт від 1999 року на об'єкт обслуговування населення, виготовлений ДКП "Управління генерального плану м.Донецька" шифр 207 (т.2, а.с.11,21), договір про сумісну підприємницьку діяльність 2001р., рішення Київського районного суду м.Донецька від 21.10.2005, договір оренди земельної ділянки від 06.06.2006 між виконкомом міськради та ОСОБА_1, апеляційна інстанція дійшла висновку про те, що об'єктом купівлі-продажу за договором від 19.02.2002 було нерухоме майно - торговельний павільйон, який побудовано за земельній ділянці площею 59,5 кв.м, яка була надана в оренду гр.ОСОБА_1 за адресою - АДРЕСА_1; розмір павільйону -7000 мм на 4000 мм, висота 2400 мм, характеристика павільйону: зварений металевий каркас, внутрішнє заповнення - шлакоблок, зовнішня обробка - євродошка типу "сайдинг".

Тобто відповідно до ч.1 ст. 120 Земельного кодексу України (у редакції 2002 року) до ПП ОСОБА_2, з переходом права власності на об'єкт нерухомого майна - торговий павільйон, перейшло право користування земельною ділянкою, якою користувався попередній власник на підставі договору оренди.

Приймаючи 24.07.2002 року рішення №343/2 "Про надання ПП ОСОБА_2 земельної ділянки в оренду для розміщення торговельного павільйону в Київському районі" на підставі договору купівлі-продажу від 19.02.2002 виконавчий комітет Донецької міської ради уклав новий договір оренди земельної ділянки площею 66 кв.м. строком до 25.04.2005 року, визначивши нові межі земельної ділянки, які не співпадають з межами, встановленими договором оренди з попереднім власником.

Таким чином, прийняття рішення №343/2 від 24.07.2002 виконавчим комітетом Донецької міської ради про укладання нового договору оренди земельної ділянки з новим власником не порушує права та законні інтереси позивача - ПП ОСОБА_1, оскільки за договором оренди земельної ділянки від 06.06.2000, укладеним між Виконавчим комітетом Донецької міської ради та приватним підприємцем ОСОБА_1, право користування земельною ділянкою, на якому розміщено нерухоме майно третьої особи, перейшло до нового власника з моменту продажу нерухомого майна - торговельного центру (19.02.2002 року).

За таких підстав, апеляційний суд визнав, що рішення виконавчого комітету Донецької міської ради №343/2 від 24.07.2002 "Про надання приватному підприємцю ОСОБА_2 земельної ділянки в оренду для розміщення торговельного павільйону в Київському районі" в частині пунктів 3-7 цього рішення відповідає законодавству України.

Відповідно до ст. 28 Закону України "Про оренду землі" (в редакції від 07.03.2002р., чинній на момент прийняття оспорюваного рішення) договір оренди земельної ділянки може бути розірвано за взаємною згодою сторін.

Згода сторін договору оренди земельної ділянки від 06.06.2000 щодо його розірвання, в матеріалах справи відсутня.

На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду у разі невиконання сторонами їх обов'язків, передбачених статтями 22, 23 цього Закону та договором, у разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке суттєво перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України (2768-14) та іншими законами України. Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" (280/97-ВР) не передбачено право виконавчого комітету Донецької міської ради скасовувати власні рішення.

Згідно до п.15 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" скасування актів виконавчих органів ради, які не відповідають Конституції чи законам України, іншим актам законодавства, рішенням відповідної ради, прийнятим у межах її повноважень, є виключною компетенцією селищних та міських рад.

В зв'язку з цим суд першої інстанції правомірно зробив висновок про те, що п.1 та п.2 рішення виконавчого комітету Донецької міської ради №343/2 від 24.07.2002 щодо розірвання договору оренди землі від 06.06.2000 року №А/4025, укладеного з приватним підприємцем ОСОБА_1, та скасування рішення виконавчого комітету Донецької міської ради від 25.04.2000 №142/8 "Про надання приватному підприємцю ОСОБА_1 земельної ділянки в оренду для розміщення торговельного павільйону в Київському районі м.Донецька" прийнято з порушенням чинного законодавства, тому воно є недійсним у цій частині з моменту його прийняття.

Проте, колегія не може погодитися з висновками апеляційного суду в частині відмови у визнанні недійсними п.п.3-7 оспорюваного рішення №343/2 від 24.07.2002 з огляду на таке.

Частиною 5 статті 116 Земельного кодексу України встановлено, що надання у користування земельної ділянки, яка перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення її в порядку передбаченому Земельним кодексом України (2768-14) .

Згідно з частиною 3 статті 149 Земельного кодексу України, сільські, селищні, міські ради мають право вилучати земельні ділянки комунальної власності відповідних територіальних громад, які перебувають у постійному користуванні, для всіх потреб, крім особливо цінних земель.

Відповідно до статті 141 Земельного кодексу України підставами припинення права користування земельною ділянкою є:

а)добровільна відмова від права користування земельною ділянкою;

б)вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом;

в)припинення діяльності державних чи комунальних підприємств, установ та організацій;

г)використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам;

ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням;

д)систематична несплата земельного податку або орендної плати.

Припинення права користування земельною ділянкою, наданою на умовах оренди, здійснюється шляхом дострокового розірвання договору оренди земельної ділянки та з інших підстав, передбачених статтею 26 Закону України "Про оренду землі" (в редакції від 07.03.2002р., чинній на момент прийняття оспорюваного рішення), зокрема, в разі примусового викупу (вилучення) земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності у порядку, встановленому законами України.

Відповідно до ст. 28 Закону України "Про оренду землі" договір оренди земельної ділянки може бути розірвано за взаємною згодою сторін.

Проте, в матеріалах справи відсутня згода сторін щодо розірвання договору оренди земельної ділянки від 06.06.2000 року.

На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду у разі невиконання сторонами їх обов'язків, передбачених статтями 22, 23 цього Закону та договором, у разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке суттєво перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України (2768-14) та іншими законами України.

З матеріалів справи не вбачається, судами не встановлено та відповідачем не доведено дотримання встановленого порядку вилучення землі у позивача, як і не доведено розірвання договору оренди від 06.06.2000 та припинення права користування позивача земельною ділянкою 59,5 кв.м., яка значною площею (31 кв.м.) входить до орендованої третьою особою земельної ділянки, в зв'язку з чим оспорюване рішення про передачу в оренду третій особі частини належної позивачу земельної ділянки вочевидь порушує права останнього, як легітимного землекористувача.

Колегія враховує, що наведеної правової позиції дотримується також Верховний Суд України при здійсненні касаційного перегляду судових рішень у справах зі спорів, що виникають з земельних правовідносин (постанови ВСУ від 20.06.2006 у справі № 3/268 та від 31.10.2006 у справі №387/13-05).

Наявні у справі висновки судової будівельно-технічної експертизи від 02.04.2004 №902/22 та повторної будівельно-технічної експертизи від 23.07.2004 №230 свідчать про вирішення експертами питань щодо взаємного розташування земельних діля нок, наданих у користування позивачу та третій особі, та встановлення обставин час ткового накладання значної площі цих земельних ділянок (31 кв.м.) одна на одну, що переконливо вка зує на неможливість їх одночасного використання двома орендарями за цільовим призначенням.

Колегія враховує, що наведеної правової позиції дотримується також Верхов ний Суд України при здійсненні касаційного перегляду судових рішень у справах, пов'язаних з розірванням договорів оренди (постанова ВСУ від 09.09.2003 у справі №11/133-02), зазначаючи про те, що один об'єкт оренди у період дії відповідного до говору не може бути об'єктом оренди за іншим договором, укладеним пізніше, оскільки це унеможливлює реалізацію права користування цим об'єктом і не відповідає вимо гам глави 25 ЦК УРСР (1540-06) .

При цьому апеляційним судом не враховано той факт, що за умовами договору оренди земельної ділянки від 16.08.2002 третій особі надано в оренду земельну ділянку більшої площі (66 кв.м.), ніж позивачу за умовами договору оренди земельної ділянки від 06.06.2000 (площа 59,50 кв.м.), чим також спростовуються висновки суду про можливість одночасного використання вказаної земельної ділянки позивачем та третьою особою.

Отже, судом першої інстанції встановлено, а апеляційним судом не спростовано відсутність вилучення спірної земельної ділянки у позивача за рішенням компетентного органу (Донецької міської ради), що свідчить про передчасну передачу цієї ж земельної ділянки третій особі, оформлену пунктами 3-7 оспорюваного рішення від 24.07.2002.

Касаційна інстанція визнає помилковими посилання апеляційного суду на рішення Київського районного суду м.Донецька від 21.10.2005 в обґрунтування своїх висновків щодо переходу до третьої особи на підставі ст. 120 Земельного кодексу України права користування земельною ділянкою, на якій знаходиться нерухоме майно третьої особи та первісним орендарем якої був та залишається позивач, оскільки, як правильно зазначив місцевий господарський суд, будівництво вказаного об'єкта нерухомості було проведено вже після прийняття відповідачем оспорюваного рішення, що підтверджується технічним паспортом КП "БТІ м.Донецька" на торговий павільйон, складеним 31.03.2003 року. Подальше набуття придбаним третьою особою торговим павільйоном статусу об'єкта нерухомості, підтверджене рішенням суду в цивільній справі, не породжує юридичних наслідків до спірних орендних правовідносин, оскільки оспорюване рішення міськвиконкому від 24.07.2002 року повинно оцінюватися судом на предмет відповідності законодавству, чинному на момент його прийняття.

До того ж рішення міськвиконкому від 24.07.2002 не містить жодних посилань на статтю 120 Земельного кодексу України як на підставу для його прийняття.

Встановивши незаконність одностороннього розірвання договору оренди землі від 06.06.2000, укладеного з позивачем (п.п.1,2 спірного рішення) та правомірність передачі орендованої останнім земельної ділянки в користування третій особі (п.п.3-7 спірного рішення), апеляційна інстанція всупереч вимогам чинного на той час земельного законодавства (ст.ст. 116, 141, 149 Земельного кодексу України та ст. 28 Закону України "Про оренду землі") оскаржуваною постановою про часткове задоволення позову безпідставно визнала за позивачем та водночас за третьою особою право на оренду однієї і тієї ж земельної ділянки.

Разом з тим, суд першої інстанції, пославшись на п.7.2 Тимчасового порядку передачі земельних ділянок в оренду і надання у постійне користування в м.Донецьку (затверджено рішенням Донецького міськвиконкому від 30.01.2002 №15) та враховуючи відсутність вилучення земельної ділянки у позивача правомірно зазначив про те, що при зміні власника торговельного павільйону без зміни орендаря земельної ділянки сторони мали законне право вирішити правовим шляхом питання щодо укладення договору суборенди спірної земельної ділянки.

Зважаючи на вищенаведене, колегія вбачає підстави для задоволення касаційної скарги позивача.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.- 111-5,- 111-7-- 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

Касаційну скаргу приватного підприємця ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 12.05.2008 у справі №39/5В скасувати.

Рішення господарського суду Донецької області від 29.01.2008 у даній справі залишити без змін.

Витрати позивача по сплаті держмита за подання касаційної скарги покласти на відповідача.

Наказ доручити видати господарському суду Донецької області.