28/601-07 Про стягнення заборгованості по сплаті відсотків за користування кредитом - Текст документа

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного комерційного промислово-інвестиційного банку (закрите акціонерне товариство) в особі філії "Відділення Промінвестбанку в м. Дніпропетровськ"

на постанову

Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 21.04.2008 року

№ 28/606-07 господарського суду Дніпропетровської області

Акціонерного комерційного промислово-інвестиційного банку (закрите акціонерне товариство) в особі філії "Відділення Промінвестбанку в м. Дніпропетровськ"

Товариство з обмеженою відповідальністю "Українські хімічні технології"

стягнення 504041, 56 грн. боргу (відсотків) за кредитним договором

Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк (закрите акціонерне товариство) в особі філії "Відділення Промінвестбанку в м. Дніпропетровськ" звернувся до господарського суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Українські хімічні технології" про стягнення 504041,56грн. заборгованості по сплаті відсотків за користування кредитом, посилаючись на статті 15, 16, 525, 526, 530, 1049, 1050, 1054 Цивільного кодексу України (435-15) .

Позивач зазначив, що всупереч умовам кредитного договору та приписам чинного законодавства відповідач не сплатив в установлений термін відсотки за користування кредитом за червень, липень, серпень, вересень, та 18 днів жовтня 2007 року.

Відповідач відхилив позовні вимоги, посилаючись на те, що цивільні правовідносини між сторонами з приводу отримання коштів не грунтуються на договорі, як письмовому документі, що врегульовував би відносини з видачі кредиту відповідачу; отримані кошти не кваліфікуються як отримання кредиту, оскільки на момент видачі (перерахування) коштів вказаний договір не набрав чинності в частині обов'язку позивача та права відповідача на отримання грошових коштів за відсутності нотаріального посвідчення та реєстрації договору іпотеки.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 08.02.08 року (суддя Манько Г.В.) у задоволенні позову відмовлено; судове рішення вмотивовано встановленими обставинами справи щодо ненадходження відповідачу коштів в межах кредитного договору про відкриття кредитної лінії № 30-0640/02-01 від 11.07.2006р. та договору про внесення змін № 50-0932/02-01 від 31.10.2006р. до договору про відкриття кредитної лінії, оскільки надані позивачем платіжні доручення не містять реквізитів та посилань на те, що гроші перераховуються на виконання умов договору про відкриття кредитної лінії.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 27.02.2008р. (судді: Павловський П.П. -головуючий, Швець В.В., Чус О.В.) рішення місцевого господарського суду залишено без змін.

Постанову апеляційного господарського суду вмотивовано тим, що позивач, вірогідно знаючи про відсутність заставного майна, насіння соняшника, діючи з корисливих мотивів, виступив гарантом наявності заставного майна за договором купівлі-продажу насіння соняшника, в результаті чого відповідачем було перераховано грошові кошти, за користування якими позивач просить стягнути відсотки. Відтак правопорушенню сприяли неправомірні дії (бездіяльність) другої сторони зобов'язання, внаслідок чого суд має право зменшити розмір відповідальності або звільнити сторону від відповідальності.

Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення та постанову та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.

Касаційну скаргу обгрунтовано доводами про порушення судами норм матеріального та процесуального права; апеляційним господарським судом неправильно застосовано статтю 219 Господарського кодексу України (436-15) та помилково ототожнено загальні засади відповідальності учасників господарських зобов'язань з належним виконанням ними зобов'язань відповідно до статей 193, 202 Господарського кодексу України (436-15) , статей 525, 526, 530 Цивільного кодексу України (435-15) , що не передбачають відповідні підстави припинення зобов'язань. Апеляційний господарський суд вийшов за межі своїх повноважень, встановивши обставини, які можуть бути встановлені лише в межах кримінального судочинства та використані судом в порядку статті 35 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) за наявності відповідного вироку у кримінальній справі; правовідносини ж відповідача з іншими юридичними особами виходять за межі даного предмету спору.

В порушення статей 34 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) апеляційним судом було прийнято в якості доказів матеріали, які не стосуються даного спору; місцевим господарським судом всупереч статті 84 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) не зазначено норми чинного законодавства, яким суд керувався, приймаючи рішення.

Відповідач відзив на касаційну скаргу не надав; не скористався правом на участь представника в судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді -доповідача, пояснення представника позивача, присутнього у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору є наявність чи відсутність у відповідача зобов'язання по сплаті відсотків за користування коштами за кредитним договором.

Відтак для правильного вирішення спору місцевому господарському суду належало на підставі матеріалів справи встановити, чи виникли у сторін зобов'язання, на підставі чого вони виникли (у разі їх виникнення), та яким чином і в який строк підлягали виконанню, ступінь виконання зобов'язань кожною зі сторін; застосувати законодавство, що регулює правовідносини.

В свою чергу апеляційний господарський суд, виконуючи положення статті 101 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , за наявними у справі та додатково поданими доказами повинен здійснити повторний перегляд справи.

Як встановлено місцевим господарським судом, в.о. заступника керуючого філією "Красногвардійське відділення Промінвестбанку в м. Дніпропетровськ" та директором товариства з обмеженою відповідальністю "Українські хімічні технології" було підписано кредитний договір про відкриття кредитної лінії № 30-0640/02-01 від 11.07.2006р. та договір про внесення змін № 50-0932/02-01 від 31.10.2006р. до кредитного договору від 11.07.2006р., за яким позивач надає відповідачу кредит шляхом відкриття не відновлювальної кредитної лінії у сумі, яка не може перевищувати 5000000грн. (ліміт кредитної лінії) на умовах, передбачених вказаним договором. Кредит надається з цільовим призначенням: на закупівлю сільськогосподарської продукції та мінеральних добрив.

За умовами договору кредит надається банком позичальнику шляхом оплати в межах визначеної суми; перелік підприємств та сільськогосподарської продукції, що закупається за кредитні кошти, договір не містить.

Місцевим судом встановлено, що у наданих позивачем платіжних дорученнях № 4 від 12.07.2004р., № 2 від 12.07.2004р., № 1 від 12.07.2006р. про перерахування грошових коштів ПСП "Агро-Союз", ПП "Бест", ПП "Агроленд" на загальну суму 4919325,27грн. платником зазначений відповідач -Товариство з обмеженою відповідальністю "Українські хімічні технології, а посилання на те, що грошові кошти перераховуються на виконання кредитного договору про відкриття кредитної лінії відсутнє.

Таким чином місцевий господарський суд дійшов висновку, що відповідачу не надходили грошові кошти в межах кредитного договору, тому, згідно статей 525, 526, 629 Цивільного кодексу України (435-15) , нема підстав для стягнення нарахованих відсотків.

Однак відповідні висновки місцевого господарського суду здійснено без встановлення істотних обставин справи та всупереч наявним у справі доказам.

Так, судом не досліджено зміст договору та умови, на яких надається кредит (зокрема, пункт 3.1 договору); ним не з'ясовано, з якого саме рахунку перераховувались кошти відповідачем, чи відповідає номер цього рахунку позичковому та не зазначено, в чому це суперечить умовам надання кредиту. Також судом не враховано, хто саме з сторін визначає зміст платіжного доручення, та не обгрунтовано, чому, на його думку, платіжний документ, що видається відповідачем для перерахування коштів його контрагенту, повинен містити посилання на перерахування в межах кредитної лінії.

Статтями 33 та 34 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) на сторони покладено обов'язок доведення обставин, на які вони посилаються, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги та заперечення сторін, а також інші обставини які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

З судового рішення вбачається, що місцевим господарським судом грубо проігноровано вказані норми процесуального права та безпідставно відхилено надані позивачем докази без обгрунтованого спростування їх належності та допустимості у даній справі.

В свою чергу постанова апеляційного господарського суду не містить жодних встановлених обставин справи, що є істотними для розгляду апеляційної скарги.

Судова колегія погоджується з доводами касаційної скарги, що апеляційним господарським судом неправомірно застосовано положення статті 219 Господарського кодексу України (436-15) до позовних вимог про виконання грошового зобов'язання, яким є сплата відсотків за користування кредитними коштами.

Таким чином в порушення статей 38, 43, 101 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) судами попередніх інстанцій не вжито всіх необхідних заходів для повного, всебічного та об'єктивного розгляду обставин справи в їх сукупності.

Відповідно до роз'яснень, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 року № 11 "Про судове рішення" (v0011700-76) зі змінами та доповненнями, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обгрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що спір не був розглянутий судами відповідно до вимог процесуального права, відтак висновки судів у даній справі є безпідставними та необгрунтованими.

Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в судових рішеннях господарського суду першої та апеляційної інстанцій, рішення у справі підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Під час розгляду справи господарському суду слід взяти до уваги викладене, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, прав і обов'язків сторін і в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством вирішити спір.

Керуючись статтями 43, 111-7, пунктом 3 статті 111-9, статтями 111-10, 111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного комерційного промислово-інвестиційного банку (закрите акціонерне товариство) в особі філії "Відділення Промінвестбанку в м. Дніпропетровськ" задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського господарського апеляційного суду від 21.04.2008р. у справі № 28/601-07 господарського суду Дніпропетровської області та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 08.02.2008 року у даній справі скасувати.