Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :

головуючого судді

Овечкіна В.Е.,

суддів

Чернова Є.В.,

Цвігун В.Л.,

розглянув касаційну скаргу

Державного комітету України з державного матеріального резерву

на постанову

від 26.02.08 Київського апеляційного господарського суду

у справі

№ 13/306 господарського суду м.Києва

за позовом

ВАТ "Укртелеком" в особі Херсонської філії

до

Державного комітету України з державного матеріального резерву

про

стягнення 43917,30 грн.

у справі взяли участь представники

позивача: Кривий I.В., довір. у справі

відповідача: Трембанчук А.А., довір. у справі

ВСТАНОВИВ:

ВАТ "Укртелеком" в особі Херсонської філії звернулося до господарського суду м. Києва з позовом до Державного комітету України з державного матеріального резерву про стягнення витрат на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву у розмірі 43 917,30 грн.

Рішенням господарського суду м.Києва від 19.11.07р. позовні вимоги задоволено частково: стягнуто з відповідача на користь позивача 42 231,80 грн - основного боргу, 422,32- державне мито, 113,47 грн- витрати на інформаційно- технічне забезпечення судового процесу (суддя М.Г.Хоменко),

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.02.2008р. рішення суду першої інстанції в частині відмови позивачу в стягненні з відповідача суми інфляційних витрат скасовано, в іншій частині - рішення суду першої інстанції залишено без змін (судді: Л.О.Кондес, С.В.Куровський, Ю.Б.Михальська),

Не погодившись з прийнятими у даній справі судовими рішеннями, Державний комітет України з державного матеріального резерву подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду м.Києва від 19.11.2007р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.02.2008 р. та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог, мотивуючи свою вимогу тим, що господарським судом першої та апеляційної інстанції порушено норми матеріального та процесуального права. Так, судами порушено норми ст. 526 ЦК України (435-15) , п.п.3,6 Порядку відшкодування витрат підприємствам, установам та організаціям, що здійснюють відповідальне зберігання матцінностей держрезерву, затв. постановою КМ України від 12.04.02 №532 (532-2002-п) . тобто судами не були враховані умови зберігання матцінностей, розмір складських приміщень, де зберігаються матцінності, обсяг додаткових витрат з обслуговування таких цінностей. Скаржник вважає, що оскільки витрати за відповідальне зберігання матеріальних цінностей моб.резерву, понесені позивачем не підлягають під поняття збитки в розумінні ст. 22 ЦК України (435-15) , тож нарахування інфляційний в даному випадку є неправомірним.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм попередніми судовими інстанціями належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин, дотримання норм процесуального права, згідно з вимогами ст.111-5 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази

Попередніми судовими інстанціями встановлено наступне.

Між ВАТ "Укртелеком" в особі Херсонської філії та Державним комітетом України з державного матеріального резерву укладено договір №91/364/12 від 06.08.02р. про відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву.

За умовами зазначеного договору позивач зобов'язався зберігати матеріальні цінності державного резерву, а відповідач -відшкодовувати витрати позивача по їх зберіганню (п.1.1 договору).

Строк оплати за договором встановлений не був.

21.06.06 позивач надіслав відповідачу претензію №82-12, в якій вимагав до 01.08.06 погасити витрати на зберігання матцінностей за період з 01.06.04 по 01.06.06 в сумі 42 050,18 грн.

В позовні заяві ВАТ "Укртелеком" в особі Херсонської філії просив суд зобов'язати відповідача відшкодувати витрати на зберігання матцінностій в сумі 42 050,18 грн. та стягнути з нього інфляційні втрати в суми 1685,50 грн.

Судами встановлено, що матеріалами справи підтверджується факт зберігання позивачем протягом 01.07.04 - 01.06.06 матеріальних цінностей державного матеріального резерву, понесення ним витрат на їх зберігання в розмірі 42 231,80 грн.

Згідно листа №6-1/1163 від 09.03.05р. Заступника Голови Держкомрезерву України ним було розглянуто кошторис витрат на 2005 рік та повернуто на доопрацювання ( а.с. 50).

В листі Заступника Голови Держкомрезерву України від 20.06.06 №5-2/3442 було зазначено, що заперечень до кошторису витрат на зберігання мобрезерву за 2006 рік немає (а.с.64).

Державний комітет України з державного матеріального резерву витрати на зберігання матеріальних цінностей, понесених позивачем не відшкодував

Поняття державного резерву встановлено Законом України "Про державний матеріальний резерв" (51/97-ВР) , згідно ч. 1 ст. 1 якого державний резерв є особливим державним запасом матеріальних цінностей, призначених для використання в цілях і в порядку, передбачених цим Законом. У складі державного резерву створюється незнижуваний запас матеріальних цінностей (постійно підтримуваний обсяг їх зберігання).

Згідно ст. 2 Закону України "Про державний матеріальний резерв" (51/97-ВР) термін "відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву" це є зберігання закладених до державного резерву матеріальних цінностей у постачальника (виробника) або одержувача (споживача) без надання йому права користуватися цими матеріальними цінностями до прийняття у встановленому порядку рішення про відпуск їх з державного резерву.

Згідно п. 5 ст. 11 Закону України "Про державний матеріальний резерв" (51/97-ВР) відшкодування витрат підприємствам, установам і організаціям, що виконують відповідальне зберігання, оплата тарифу за перевезення вантажів, спеціальної тари, упаковки, послуг постачальницько-збутових організацій за поставку і реалізацію матеріальних цінностей державного резерву провадиться у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 3 Порядку відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2002р. № 532 (532-2002-п) (далі Порядок) сума витрат, що підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням: 1) умов зберігання матеріальних цінностей державного резерву; 2) середнього розміру суми витрат; 3) розміру складських приміщень, майданчиків, холодильних камер, резервуарів, підземних сховищ, де зберігаються матеріальні цінності державного резерву; 4) обсягу додаткових витрат з обслуговування таких цінностей.

Згідно п. 6 Порядку сума витрат (Bз), що підлягають відшкодуванню, визначається за формулою: Bз = Kз х Sз + Dв,

де Kз - середній розмір суми витрат на зберігання матеріальних цінностей виходячи з розрахунку на 1 кв. метр складського приміщення (відкритого огородженого майданчика), 1 куб. метр холодильної камери, резервуара для зберігання нафтопродуктів, підземного газового сховища; Sз - площа складського приміщення (відкритого огородженого майданчика), об'єм холодильної камери (резервуара для зберігання нафтопродуктів, підземного газового сховища); Dв - додаткові витрати.

Відповідно до ч. 3 ст. 947 ЦК України (435-15) при безоплатному зберіганні поклажодавець зобов'язаний відшкодувати зберігачеві здійснені ним витрати на зберігання речі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Пунктом 7 Порядку передбачено, що відшкодування витрат, пов'язаних із зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, здійснюється виключно на підставі договору, укладеного між Держкомрезервом та відповідальним зберігачем за встановленою формою за рахунок асигнувань державного бюджету та інших джерел, визначених законодавством.

Як вже було зазначено, Державний комітет України з державного матеріального резерву на момент прийняття рішення оплату за договором не провів. Відповідно до ч.2 ст. 530 ЦК України (435-15) , якщо строк виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-якій час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний термін від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як встановлено судом апеляційної інстанції строк виконання зобов'язання за договором настав 21.06.06.

Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України (435-15) боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно п.6 договору відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву від 06.08.02 №31/364/12 за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань за цим договором Комітет і зберігач несуть відповідальність згідно з законодавством, зокрема, Законом України "Про державний матеріальний резерв" (51/97-ВР) , іншими актами законодавства.

На підставі викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що відповідач має сплатити інфляційні витрати.

Отже, враховуючи наведене, постанова Київського апеляційного господарського суду від 26.02.08р. відповідає вимогам чинного законодавства і фактичним обставинам справи, у зв'язку з чим підстав для її скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державного комітету України з державного матеріального резерву залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.02.08 у справі №13/306 господарського суду міста Києва - без змін.